ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  59/3313.04.11

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Надбужжя"

До                    Публічного акціонерного товариство "КОМПАНІЯ "РАЙЗ"

Про                    визнання недійсним п.7.4 та п.9.14 договору поставки насіння с/г культур

                    на умовах товарного кредиту № 13329-3 від 14 серпня 2009 року

                                                                                                    Суддя  Картавцева Ю.В.

Представники:

Від позивача                    не з'явився

Від відповідача          ОСОБА_1- представник (дов. б/н від 06.07.2010 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Мисливське господарство „Надбужжя" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Компанія „Райз" в особі Галицької філії ПАТ „Компанія „Райз", про визнання недійсними п.7.4 та п.9.14 Договору поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту №13329-3 від 14 серпня 2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством Компанія „Райз" і Товариством з обмеженою відповідальністю „Мисливське господарство „Надбужжя".

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2010р. порушено провадження у справі №10/256(10) та призначено справу до розгляду на 20.01.2011р.

В судовому засіданні представник відповідача надав наказ від 23.06.2010р. №204 згідно якого Ліквідовано Галицьку філію ПАТ Компанії „Райз", та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до якої відповідач ПАТ Компанія „Райз" знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 152.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.01.2011 р. передано за підсудністю до господарського суду міста Києва матеріали справи № 10/256 (10) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мисливське господарство „Надбужжя" до Публічного акціонерного товариства „Компанія „Райз" про визнання недійсними п.7.4 та п.9.14 Договору поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту №13329-3 від 14 серпня 2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством Компанія „Райз" і Товариством з обмеженою відповідальністю „Мисливське господарство „Надбужжя".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.11 р. прийнято до розгляду справу Господарського суду Львівської області № 10/256(10), присвоєно справі Господарського суду Львівської області № 10/256 (10) номер 59/33, розгляд справи № 59/33 призначено на 16.02.11 р.

14.02.2011 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача відзив на позовну заяву (вих. № 20-ЮР/ЦР від 10.02.11 р.) відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання 16.02.11 р. представник позивача не з'явився, натомість 15.02.2011 р. відділом діловодства суду отримано телеграму в якій позивач просить суд відкласти розгляд справи, у зв’язку з неможливістю забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 16.02.2011 р., через зайнятість в судових справах у м. Львові.

Представник відповідача не заперечив проти задоволення даного клопотання позивача.

Клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 16.02.11 р. відкладено розгляд справи на 09.03.11 р. у зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника позивача та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання 09.03.11 р. не з’явився, вимог ухвал суду від 03.02.11 р. та від 16.02.11 р. не виконав.

Представник відповідача заявив клопотання про продовження терміну розгляду справи на більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

Ухвалою суду від 09.03.2011р., у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника позивача, невиконанням вимог ухвал суду, розгляд справи було відкладено на 13.04.2011р.

12.04.2011р до суду надійшла телеграма від представника позивача, у якій міститься клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку з можливим врегулюванням спору в позасудовому порядку.

В судовому засіданні 13.04.2011р. представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання, надав документи на виконання вимог ухвали суду від 03.02.11р., а також оригінали документів, доданих до позовної заяви, на огляд суду.

Стаття 81 ГПК України міститься вичерпний перелік підстав за якими суд вправі залишити позов без розгляду, серед яких не міститься підстава викладена представником позивача у телеграмі. Крім того, заяви подаються до суду в письмовій формі і підписуються уповноваженими представниками сторін. Натомість судом отримано телеграму.

З огляду на вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача.

Представник позивача в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності позивача в судовому засіданні 13.04.2011 р.  від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 13.04.2011 р. та за відсутністю представника позивача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 13.04.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.08.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливське господарство „Надбужжя" (Позивач) та Публічним акціонерним товариством „Компанія „Райз" (відповідач) в особі Галицької філії ПАТ „Компанія „Райз" було укладено Договір поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту № 13329-3.

Відповідно до п.1.1 Договору, в терміни, визначені договором, Постачальник (Відповідач) зобов'язується передати у власність Покупця (Позивач) продукцію виробничо - технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити  відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 7.4. договору поставки насіння с/г культур, Покупець відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків Постачальника в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов'язання Покупцем 10 (десять) відсотків неоллаченої вартості (ціни) Товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 (десять) відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Пунктом 9.14 Сторони погодили, що будь-які спори, що можуть виникнути між сторонами по даному договору чи у зв'язку і ним, у тому числі будь-які спори відносно його виконання, дійсності, припинення чи розірвання, підлягають розгляду за вибором сторони у відповідному господарському суді або Третейському суді при Рівненській торгово-промисловій палаті, за адресою вул. Гетьмана Мазепи буд. № 19, м. Рівне, поштовий індекс 33028. В останньому випадку, спір буде розглядатись судом у складі одного судді, при вирішенні спору буде застосовуватись Регламент Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті. Сторони погоджуються про наступне третейське застереження.

Позивач просить суд визнати пункти 7.4. та 9.14. Договору поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту № 13329-3 від 14.08.2009 р. недійсними, та аргументує вимоги тим, що зазначені пункти не відповідають нормам чинного законодавства. Зокрема, положення пункту 9.14., де міститься третейське застереження, суперечить вимогам ст.ст. 2, 5 Закону України "Про третейські суди", оскільки, в зазначеному пункті договору не міститься визначеної в імперативній формі умови про передачу справи на вирішення третейського суду, як цього вимагають положення Закону. В п. 7.4. Договору визначено тільки розмір завданих невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань збитків, що відшкодовуються Покупцем, проте не вказано склад таких збитків.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначено у ч.1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягнули згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно п.4 ст. 181 ГК України, а також п.2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при підписанні договору, у 20-ти денний термін оформляються протоколом розбіжностей. Зазвичай сторона, яка отримала протокол розбіжностей до договору, повинна протягом 20 днів розглянути його, у цей самий строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити до договору усі прийняті нею пропозиції контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи та з пояснень представника відповідача, при підписанні договору жодних претензій до змісту договору Позивачем заявлено не було. Крім того, кожну сторінку цього договору підписано представниками сторін, тобто погоджено всі його істотні умови.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України, а також ст.193 ГК України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 230 ГК України до учасника господарських відносин, який порушив правила здійснення ним господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, застосовуються штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч.2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються не одержані доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з вище наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання п.7.4. Договору недійсним, оскільки його норми не суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідно до п. 9.14 Договору, сторони на стадії укладення господарського договору, включили до договору умову про розгляд спору в третейському суді, який може виникнути в подальшому під час дії договору, обравши спосіб захисту, що передбачений ст. 16 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про третейські суди" (надалі - Закон), до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст.2 Закону, третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Частиною 1 ст.12 Закону визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Відповідно до ст.5 цього Закону спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди".

Відповідно до вимог ст.12 цього Закону, наведених вище, а також інших вимог, зокрема, третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди, третейське застереження як частина договору (п.9.14. Договору, п.п.9.14.1.-9.14.9.) поставки насіння сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту №13329-3 від 14 серпня 2009 року укладеного між сторонами відповідає вимогам ч. 5 ст.12 Закону України "Про третейські суди".

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Третейське застереження містить повну назву третейського суду та його поштову адресу, засоби зв'язку - телефон, факс, електронну адресу та передбачає, що при вирішенні спору буде застосовуватися Регламент Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача щодо визнання третейського застереження, встановленого у п.9.14. Договору, недійсним, оскільки його зміст не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно зі статтею 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірні пункти договору повинні бути визнані недійсними. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 7.4. та 9.14. Договору поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту № 13329-3 від 14.08.2009р., задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                          Ю.В. Картавцева

Дата складання

повного рішення: 19.04.11 р.