КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-386/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.
Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
У Х В А Л А
Іменем України
"05" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Беспалова О.О.
суддів Вівдиченко Т.Р., Борисюк Л.П.,
при секретарі Кропивному Є.В.
за участю позивача, представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання неправомірним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
У січні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з"явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що даний позов не підлягає задоволенню, оскільки рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця є правомірним.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Позивач звернувся до суду та зазначив, що причинами, які змусили його залишити країну свого постійного перебування, є політичні переслідування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 17.05.2007р. за результатами розгляду особової справи ОСОБА_2 провідним спеціалістом відділу у справах біженців Управлінням міграційної служби у м. Києві Заплацінською Х.С. складено висновок працівника щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, відповідно до якого, провідний спеціаліст вважає, що на підставі абзацу 6 ст. 12 Закону України "Про біженців" доцільно прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
З матеріалів справи вбачається, що заступником начальника Управління міграційної служби у м. Києві підписано повідомлення № 88 від 17.05.2007р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Управлінням міграційної служби у м. Києві проведено співбесіду з громадянином Узбекистан ОСОБА_2 в ході якої позивачем зазначено, що співробітник служби безпеки Узбекистану Улугбек запросив позивача та повідомив йому, що ОСОБА_2 та його брат ведуть антипрезидентську пропаганду. Надалі брат позивача помер.
За результатами розгляду особової справи ОСОБА_2 спеціалістом І категорії відділу у справах міграції Управління міграційної служби у м. Києві 09.12.2008р. складено висновок щодо відмови у наданні статусу біженця громадянину ОСОБА_2, в якому рекомендовано відмовити позивачу в наданні статусу біженця в Україні.
25.12.2008р. Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 868-08, у якому вирішено підтримати висновок Управління міграційної служби у м. Києві та відмовити ОСОБА_2 у наданні статусу біженця, відповідно до абзацу 5 ст. 10 ЗУ "Про біженців", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону відсутні.
Начальником Управління міграційної служби у м. Києві підписано повідомлення № 2 від 13.01.2009р. про відмову в наданні статусу біженця.
Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців визначаються ЗУ "Про біженців" від 21.06.200р.1 № 2557-ІІІ.
Абзацом 2 ст. 1 вказаного Закону визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців»особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такою перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці 2 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про біженців»передбачено, що статус біженця не надається особі, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про біженців»оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців»орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про падання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (ч. 3 ст. 12 ЗУ "Про біженців").
Частиною 6 ст. 12 ЗУ "Про біженців" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статус) біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом 2 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до ч. 7 ст. 12 ЗУ "Про біженців" у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
В суді першої інстанції встановлено, що позивачу відмовлено в наданні статусу біженця з підстав, передбачених абзацом 5 ст. 10 ЗУ "Про біженців", як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону відсутні.
Як встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції, для отримання статусу біженця позивач не повідомив жодних обставин, які б обґрунтували його побоювання стати жертвою переслідувань саме за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про біженців" особа яка прибула в Україну з наміром набути статус біженця повинна без зволікань звернутися до органу міграційної служби або іншого державного органу із відповідною заявою.
Колегія суддів зауважує, що позивач прибув до України 02.05.2006 року з Російської Федерації, легально, на підставі національного паспорту. Як повідомив позивач, в Російській Федерації він перебував приблизно 8 місяців, однак в органи міграційної служби з метою отримання статусу біженця даної країни він не звертався, мотивуючи це тим, що його нібито і там переслідували. Заявник в 2007 році виїжджав до Республіки Корея м. Сеул, де перебував близько місяця, після чого знову приїхав в Україну. При перетині кордонів держав заявник не зазнав жодних переслідувань. Позивач пояснив, що при виїзді до м. Сеул на кордоні обшукували його особисті речі.
Як відомо при перетині кордону обов'язковому огляду речей підлягають усі особи, які перетинають кордон, але заявник відніс цей випадок до факту переслідування.
Згідно з абзацом 6 ст. 10 ЗУ "Про біженців" статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набуття статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
До Управління міграційної служби у м. Києві заявник звернувся 25.04.2007р. та причиною звернення назвав необхідність легалізувати своє подальше перебування на території України, а не отримання притулку.
Колегія суддів зазначає, що до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов'язані із расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами заявник не причетний, особисто йому ніхто не погрожував, конкретних фактів переслідування чи погроз переслідуванням особисто до нього не навів. Заявник не брав участі у політичному житті Узбекистану та не був причетним до жодної політичної чи будь-якої іншої організації.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, стосовно заявника Управління міграційної служби у м. Києві надіслало запит № 17-5-3295 від 09.09.2008 до УСБ України та за результатами перевірки було повідомлено, що інформація, яка б перешкоджала наданню статусу біженця зазначеному громадянину, відсутня.
Згідно з ст. 1 ЗУ "Про біженців" особа, яка звертається з клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обгрунтовано довести, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Однак, із матеріалів справи, які були досліджені органами міграційної служби, інформації та пояснень на які посилається позивач, не вбачається переконливих доказів фактів переслідування саме за політичними переконаннями.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про відмову в задоволенні позову в повному обсязі є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки об'єктивна сторона побоювання позивача, пов'язана з наявністю обгрунтованих підстав переслідування за політичною ознакою у позивача відсутня, а також умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 ЗУ "Про біженців", а саме наявність цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою політичних переконань також відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання неправомірним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя О.О.Беспалов
Суддя Т.Р.Вівдиченко
Суддя Л.П.Борисюк
(Повний текст ухвали складено 08.04.2011р.)