Головуючий у 1 інстанції - Дзюба М.В.
Суддя-доповідач - Чебанов О.О.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2011 року справа №2а-4849/10/0541 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Чебанова О.О.
суддів
Малашкевича С.А., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2010 року по справі № 2а-4849/10/0541 за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації,-
ВСТАНОВИЛА:
10 листопада 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації.
Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2010 року позов задоволено частково.
Визнано незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради по відмові ОСОБА_4 у перерахунку та виплаті одноразової компенсації при встановленні ІІІ групи інвалідності у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановленої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України, на користь позивача суму одноразової компенсації у відповідності ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 26450,40 гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку та просив апеляційний суд скасувати це рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ОСОБА_4 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, є інвалідом IІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА № 159534.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується інвалідам III групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.
Згідно ч. 2 вказаної статті, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.
Відповідач, відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог посилався на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком відповідача, з огляду на наступне.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина.
Всупереч нормам спеціального Закону розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 20 квітня 2007 року „Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в твердій грошовій сумі.
З моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри компенсаційних виплат залишалися незмінними, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово змінювався.
Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до п.2 Указу Президента України «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996р. стосовно преюдиції нормативних актів.
Оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації, встановлена ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закон України „Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а не Постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Статтею 63 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Отже, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Щодо розрахунку суми недонарахованої компенсації, зробленого позивачем, колегія суддів вважає, що він зроблений невірно, оскільки позивач при розрахунку керувався розміром мінімальної заробітної плати, який був встановлений з 01.10.2010року у розмірі 907,00 гривень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача грошових коштів згідно з наступним розрахунком.
У серпні 2010 року позивачу була встановлена III група інвалідності.
Одноразова компенсація при встановлені інвалідності була нарахована позивачу 06.10.2010 року у сумі 189,60 гривень. Згідно України „Про Державний бюджет України на 2010 рік", розмір мінімальної заробітної плати на час встановлення інвалідності складав 888 гривень. Отже, розмір одноразової компенсації при встановленні інвалідності повинен складати: (888грн. х 30) - 189,60грн. = 26450,40 грн.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини по справі та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради – залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2010 року по справі № 2а-4849/10/0541 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя О.О. Чебанов
Судді С.А. Малашкевич
В.П. Юрченко