Судове рішення #14748493

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2011                                                                                           № 10/005-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коршун Н.М.

суддів:            Корсака В.А.

          Михальської  Ю.Б.

при секретарі:            

За участю представників сторін:

від Приватного акціонерного товариства „БІОФАРМА”: Гурнак Л.В., Ковальчук Л.І. - представники за довіреностями,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”: Колесник Д.В. - представник за довіреністю,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека ВВС”: Яценко Я.В. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”

на рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2011 року

у справі   № 10/005-11 (суддя: Привалов А.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „БІОФАРМА”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”

про стягнення 605 692,13 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”

до Приватного акціонерного товариства „БІОФАРМА”

про визнання договору недійсним

за участю Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека ВВС”

  

ВСТАНОВИВ:

           У січні 2011 року Приватне акціонерне товариство „БІОФАРМА” звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”  про стягнення заборгованості за отриманий на підставі Договору № 2703/09 від 27.03.2009р. товар у розмірі 595 653,88 грн. та нарахованих за прострочку платежу пені в сумі 7217,80 грн., інфляційних витрат –1423,46 грн. та 3% річних –1396,99 грн.

         В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідачем прийнято товару на загальну суму 595 653,88 грн., проте, відповідач в повному обсязі за поставлений товар не розрахувався.

Заперечуючи проти первісного позову, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” 15.02.2011р. звернулось до господарського суду Київської області із зустрічним позовом від 14.02.2011р. до Приватного акціонерного товариства “БІОФАРМА”, в якому просить визнати договір № 2703/09 від 27.03.2009р., укладений між приватним акціонерним товариством “БІОФАРМА” та товариством з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”, недійсним.


        Ухвалою від 15.02.2011р., на підставі ст. 26 ГПК України, суд першої інстанції повернув без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” про визнання частково недійсним Договору № 2703/09 від 27.03.2009р., укладеного між Приватним акціонерним товариством “БІОФАРМА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”, оскільки вимоги     третьої особи знаходяться поза межами предмету спору.  

                     Крім того, позивач у суді першої інстанції клопотав про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”, обґрунтовуючи його тим, що майновий стан відповідача та його платоспроможність в частині майбутнього виконання рішення викликають сумніви, оскільки в провадженні господарського суду Київської області на розгляді знаходиться ще три справи, в яких відповідачем виступає Товариство з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”.

       

               Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову, у зв’язку з тим, що позивачем не надані належні та допустимі докази, з яких вбачається, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. При цьому, розгляд господарським судом інших справ щодо стягнення заборгованості з відповідача належними доказами не є.

            Відповідач у суді першої інстанції клопотав про призначення судової економічної експертизи для підтвердження заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” перед Приватним акціонерним товариством “БІОФАРМА” за Договором № 2703/09 від 27.03.2009р., але оскільки питання, запропоновані відповідачем для вирішення їх саме судовою експертизою, стосуються лише фактів, встановлення яких законодавством України віднесено до компетенції суду і не потребує спеціальних знань, у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у даній справі, у відповідності до ст. 41 ГПК України, судом було відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

               Крім того, від Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” надійшли заява про передачу матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду та клопотання про зупинення провадження у справі. Проте, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” не є учасником даного судового процесу, судом першої інстанції було зазначено, що дане клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає розгляду по суті.

            Рішенням Господарського суду Київської області від 01.03.2011 р. у даній справі первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову повністю відмовлено.

        Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД”

подало апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні первісного позову - відмовити.   

      

         В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з’ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм процесуального права.                   

    

         Апелянт стверджує, що судом першої інстанції належним чином не встановлено факту поставки та отримання товару згідно товарно-транспортних накладних.

         Крім того, апелянт посилається на те, що первісним позивачем не доведено розміру заборгованості належними письмовими доказами.

У відзиві позивач за первісним позовом проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2011 р. – без змін.

                      

         Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив первісні позовні вимоги, а в задоволенні зустрічних - відмовив, виходячи з наступного.


         Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2009р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 2703/09, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати лікарські засоби у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити її. Всі товарно-транспортні накладні, за якими покупець отримує від продавця продукцію в період дії цього договору, виписані на підставі цього договору, є його невід'ємною частиною. Кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних. Кожний окремий випадок продажу продукції передбачає свою товарно-транспортну накладну. У товарно-транспортних накладних обов'язково вказується номер і дата укладення договору. Загальна сума договору визначається по накладним як сума проданої продукції, вказаної в товарно-транспортних накладних за весь період дії договору. В рамках договору покупець може здійснити необмежену кількість закупок (п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

        

         У п. 3.1. договору сторони висловили домовленість про те, що доказом передачі партії продукції у власність покупця є товарно-транспортна накладна, оформлена належним чином, з підписом уповноваженої особи покупця, а також довіреність на отримання продукції.

          

          Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. договору, ціни на продукцію є погодженими між сторонами та зазначені у товарно-транспортних накладних на кожну партію продукції. Отримання продукції покупцем згідно товарно-транспортної накладної звільняє його від подальшого заперечення ціни на отриману продукцію.

        

           Згідно з п. 11.8. договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2009 року. Дія цього договору автоматично продовжується на 1 рік при відсутності письмової заяви однієї із сторін на розірвання цього договору за місяць до закінчення терміну його дії.

        

         Доказів розірвання або припинення дії договору сторони суду не надали.

        

         Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2010р між сторонами була підписана Додаткова угода № 6 до Договору № 2703/09 від 27 березня 2009 року, якою внесено зміни до п. 5.1. та п. 9.1. договору.

         

         Відповідно до умов договору позивач за товарно-транспортними накладними № ВБ-0001442 від 20.09.2010р., № ВБ-0001552 від 04.10.2010р., № ВБ-0001604 від 11.10.2010р., № ВБ-0001657 від 18.10.2010р., передав відповідачеві лікарських засобів на загальну суму 595 653,88 грн. Факт отримання лікарських засобів підтверджуються відповідними довіреностями, виданими відповідачем, та підписами на товарно-транспортних накладних, вчинених особою позивача за первісним позовом, та особою, уповноваженою на отримання товару, що зазначена у довіреностях відповідача  (а.с.14-21).

        Відповідач за первісним позовом у суді першої та апеляційної інстанціях не довів належними доказами не отримання ним товару за вказаними накладними особами, зазначеними у довіреностях.

       

        Згідно з п.5.1. договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 19.08.2010р., розрахунки за продукцію здійснюються на умовах відтермінування оплати на 80 календарних днів з моменту її отримання.

Ніяких претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору з боку відповідача не надано.


      Проте, відповідач свої обов’язки за договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару за спірними накладними у визначений договором строк не оплатив.

       Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

         

        Згідно зі ст.526 ЦК України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

         Положення даної статті кореспондується з положенням ст. 193 ГК України.

     Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

    За змістом ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

        

       Відповідно до статі 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

     

        Доказів оплати отриманого товару або його повернення позивачу відповідачем за первісним позовом до суду не надано.

       Доводи апелянта, про те, що судом першої інстанції належним чином не встановлено факту поставки та отримання товару згідно товарно-транспортних накладних, судова колегія відхиляє як необґрунтовані, з наступних підстав.

       Як передбачено п. 1.1. Договору, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати лікарські засоби у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити її. Всі товарно-транспортні накладні, за якими покупець отримує від продавця продукцію в період дії цього договору, виписані на підставі цього договору, є його невід'ємною частиною. Кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних. Кожний окремий випадок продажу продукції передбачає свою товарно-транспортну накладну.

       

         Що стосується загальної кількості та асортименту товарів, то відповідно до умов п. 3.2. Договору, сторони погодили , що на кожну продукцію покупець подає заявку в будь-якій формі, в якій зазначається асортимент, кількість, строк передачі партії та умови її поставки.

         

         Посилання апелянта на те, що ніяких заявок на поставку товару позивачу за зустрічним позовом він не подавав, судова колегія також відхиляє, оскільки це спростовується матеріалами справи (а.с.102-134).

Крім того, судова колегія, не приймає до уваги посилання відповідача за первісним позовом на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони є додатками до договору, а тому мали бути підписані уповноваженими особами саме на підписання правочину, оскільки, підписання спірних накладних з боку відповідача за первісним позовом було здійснено його представниками, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2), що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних. При цьому, умовами  Договору № 2703/09 від 27 березня 2009 року не передбачено, що підписання товарно-транспортної накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.  Окрім того, строк оплати отриманого відповідачем товару міститься у кожній із накладних з урахуванням положень п. 5.1. договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 19.08.2010р.

        Проаналізувавши вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за первісним позовом становить 595 653,88 грн., а, отже, позовні вимоги в цій частині обгрунтовані та підлягають задоволенню.            

          Як встановлено в ст. 610 ЦК України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).  

         

          Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          У п. 9.1. договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 19.08.2010р. зазначено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції, покупець сплачує на користь продавця за кожний прострочений день оплати пеню в розмірі 2% від суми протермінованого боргу.

         Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення

виконання.

         Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

        Як передбачено ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

        

Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, відповідачу за первісним позовом нарахована пеня в сумі 7217,80 грн., за період прострочення зобов’язання з 09.12.2010р. по 19.01.2011р.

      Згідно приписів ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за первісним позовом було здійснено нарахування індексу інфляції в сумі 1423,46 грн. та 3% річних у сумі 1396,99 грн.

Проаналізувавши вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про правомірне задоволення судом першої інстанції нарахувань штрафних санкцій.

В свою чергу, позивач за зустрічним позовом просить визнати договір № 2703/09 від 27.03.2009р., укладений між Приватним акціонерним товариством “БІОФАРМА” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”, недійсним, на підставі ст. 215 ЦК України, у зв”язку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.

За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

        Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

           Згідно зі ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

           При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

           Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

                     У п. 1.3. договору передбачено, що кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних. Кожний окремий випадок продажу продукції передбачає свою товарно-транспортну накладну.                

Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

       

         Як вбачається із п.п. 4.1., 4.4. договору, ціни на продукцію є погодженими між сторонами та зазначені у товарно-транспортних накладних на кожну партію продукції. Отримання продукції покупцем згідно товарно-транспортної накладної звільняє його від подальшого заперечення ціни на отриману продукцію.

Як свідчать матеріали справи, кожна зі спірних накладних до договору містить найменування та вартість кожної категорії товару, що постачається із зазначенням загальної вартості відповідної партії (а.с. 14-21).

Крім того, як зазначалось вище, відповідачем за зустрічним позовом додано до матеріалів справи заявки позивача за зустрічним позовом, на підставі яких останньому відпускався товар за спірними накладними (а.с.102-134).

      Судова колегія, вважає безпідставними посилання позивача за зустрічним позовом на невідповідність договору, а саме спірних накладних, які є його невід’ємними частинами, вимогам чинного законодавства України оскільки їх підписання здійснено неуповноваженими на це представниками, з огляду на наступне.

       

      Відповідно до приписів ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.  

Згідно ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.




                   Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма № М-2).

        

         Як свідчать матеріали справи, підписання спірних накладних з боку покупця (позивача за зустрічним позовом) було здійснено представниками останнього –ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які діяли на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (форма № М-2) № 14270 від 17.09.2010р., № 14596 від 04.10.2010р., № 14721 від 08.10.2010р., № 14922 від 15.10.2010р., що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних.

        

       Згідно ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

      В матеріалах справи не містяться докази скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей, з чого слідує необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на підписання спірних накладних з боку покупця неуповноваженою на це особою.

      Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Як встановлено у п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК, в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

       

       Із вказаних правових норм випливає те, що факт підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього, а також вчинення позивачем дії (прийняття товару), що засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, вказує на необґрунтованість вимог позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним.

         Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

         Частиною 2 ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

         Відповідачем за первісним позовом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

        

 

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким  задоволено первісні позовні вимоги повністю, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено, відповідає чинному законодавству та   матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

       Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

            1.  Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” на рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2011р. у справі № 10/005-11 – залишити без задоволення.

        

          2.    Рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2011р. у справі № 10/005-11 – залишити без змін.

                     

         3.     Матеріали справи № 10/005-11 повернути до Господарського суду  Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Коршун Н.М.

Судді                                                                                          Корсак В.А.

                                                                                          Михальська  Ю.Б.


 


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація