АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Сєвєрової С.О., при секретарі – Пугачовій Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2010року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, відділу імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород - Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, виселення з домоволодіння, що належить на праві власності, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-
встановила:
29 березня 2006року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, відділу імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород - Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради та, остаточно уточнивши позовні вимоги, просили суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні майном, а саме 2/3 частинами житлового будинку АДРЕСА_1, які належать їм на праві власності, шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 і ОСОБА_5, вселити позивачів у вказану частину будинку, стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000грн., держмито.
В обґрунтування позову позивачі вказали, що 27 січня 2005р. між ними та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а позивачка ОСОБА_2 та її на той час неповнолітні діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4, придбали у рівних частках 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1. По вказаній адресі позивачка та її неповнолітні на той час діти були зареєстровані за постійним місцем проживання. Після вчинення договору купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5 не допустили їх в придбану частину будинку та вони були вимушені знімати житло. Вказані неправомірні дії відповідачів спричинили їй та дітям моральну шкоду, так як вони є власниками житла, яким не можуть користуватися, повинні орендувати інше житло, чим порушився звичайний уклад життя. Неодноразові звернення до відповідачів про можливість вселення у придбану частину будинку з неповнолітніми дітьми результату не дали, тому вони звернулися з вказаним позовом до суду.
Відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та 22 травня 2006року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та, остаточно уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати договір купівлі-продажу 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 27 січня 2005року між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 недійсним.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що згідно з текстом договору на його укладання неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була надана згода батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_7, але відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦК України на вчинення неповнолітньою особою правочинну щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків. Виходячи із змісту цієї норми, письмова згода батьків повинна бути виконана у письмовій формі, підписана батьками і посвідчена нотаріально, а отже за відсутності в тексті договору помітки про надання згоди обох батьків на його укладання, що відповідно, повинно підтверджуватися їх підписами під цією згодою можна говорити про укладання цього договору неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності, що відповідно до ч. 2 ст. 222 ЦК України тягне за собою визнання цього договору недійсним в судовому порядку.
Також ОСОБА_1 вказала, що за договором відчужуються 2/3 частини житлового будинку, але які саме приміщення, будівлі чи споруди включені до цієї частки невідомо, що є порушенням прав співвласників житлового будинку.
ОСОБА_1 послалася на те, що за договором відчужується частка в майні, що належить декілька особам на праві спільної часткової власності, а відповідно ч.1 ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною оголошеною для продажу. Тобото для укладання договору необхідна була наявність відмови інших співвласників від права першочергової покупки, а оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, то і відмова інших співвласників від права першочергової покупки повинна бути нотаріально посвідчена.
Ухвалою суду першої інстанції від 06 червня 2006року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, відділу імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород - Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, та зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 були об’єднанні в одне провадження (том 1 а.с.43).
Рішенням суду від 12 липня 2010року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволені частково. Суд зобов’язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні 2/3 частинами житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
Суд вирішив виселити ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 2/3 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та вселити у вказану частину будинку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
Суд зобов'язав відділ імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 3000грн., державне мито - 51грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним – відмовлено (том 2 а.с.39-40, 41-46).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на те, що суд необґрунтовано задовольнив позов, відмовив у задоволенні її позову, порушив при цьому норми матеріального та процесуального права (том 2 а.с.55-58).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, що оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, заслухавши учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановлені фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв’язок доказів в їх сукупності.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні 2/3 частинами житлового будинку АДРЕСА_1, виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з вказаної частини будинку та зняття з реєстрації, суд першої інстанції виходив з того, що вказана частина будинку належить позивачам на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 27 січня 2005р., а відповідачі безпідставно перешкоджають позивачам у користуванні спірною частиною будинку.
Відмовивши у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції вказав, що вказані вимоги є необґрунтованими.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27січня 2005р. ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 та на той час її неповнолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2., діючі за згодою батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_7, придбали в рівних частках 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а.с.5-6). Позивачі були зареєстровані по вищевказаній адресі. Після вчинення вказаного договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5 не допустили та до теперішнього часу не допускають позивачів у вказану частину будинку.
Відповідач ОСОБА_1 стверджувала, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, що вона не мала наміру продати як позивачам так і іншим особам належні їй 2\3частини будинку, вона не має іншого житла. Договір купівлі-продажу вона склала за проханням ОСОБА_2, яка просила укласти такий договір тимчасово, так як вона вимушена продати частку квартири, яка належить їй, неповнолітнім дітям, її колишньому чоловіку, його батькам, а орган опіки та піклування зобов’язує придбати неповнолітнім дітям інше житло. Вона вірила ОСОБА_2, яка запевнила її, що після того, як діти стануть повнолітніми, вони скасують договір купівлі-продажу частки будинку, однак ОСОБА_2 її обманула. ОСОБА_1 також пояснила, що вона є людиною юридично не грамотною, та за порадою ОСОБА_2 скористалася допомогою в якості свого представника - ОСОБА_8, вона оформила їй позовну заяву, яка не відповідає дійсним обставинам.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 так як вони були заявлені нею, обґрунтовано відмовив їй у задоволені позову, оскільки порушення при здійснені договору купівлі-продажу, на які вона послалася в позовній заяві, ні є підставою для визнання даного договору купівлі-продажу недійсним.
Так, згідно з текстом договору на його укладання неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була надана згода батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яка оформлена належним чином. Те, що згідно договору відчужуються 2/3 частини житлового будинку без вказівки, які саме приміщення, будівлі чи споруди включені до цієї частки, також ні є порушенням прав співвласників житлового будинку, так як вони не зверталися до суду з відповідними заявами. Відчуження частки в майні, що належить декілька особам на праві спільної часткової власності відповідно ч.1 ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною оголошеною для продажу, також ні є порушенням, так як ніхто із співвласників не звертався до суду, що порушені їх права. Крім того, ОСОБА_1 сама вказує, що вона взагалі не бажала продати належну їй частину будинку.
Оскільки ОСОБА_1 не заявляла вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним у зв’язку введення її в оману з боку ОСОБА_2, то суд першої та апеляційної інстанції не може задовольнити вимоги ОСОБА_1 саме з підстав введення її в оману.
Слід зазначити, що позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції стверджувала, що вона придбала у ОСОБА_1 2\3 частини будинку за 4000доларів США , в той час, як згідно договору купівлі-продажу продаж вказаної частки будинку було вчинено за 17625грн. (а.с.5) Судом першої інстанції не було надано відповідної оцінки вказаним обставинам, як і тому, що в цей же день між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 гроші в сумі 21224грн., що на 27 січня 2005року було еквівалентно 4000доларів США, а ні 17625грн. (а.с.26).
ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2\3 частин будинку від 27 січня 2005року з підстав введення в оману.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з рішенням в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 3000грн., так як законом в даному випадку не передбачено стягнення моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 не мала наміру продати позивачам свою частку будинку, тому і не бажала звільняти для них вказану частину будинку.
На підставі наведеного та керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2010року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди.
У задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди – відмовити.
В іншій частині рішення суду від 12 липня 2010р. залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.П.Сидоренко
Судді С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова