КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.04.2011 № 6/035-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
від позивача – Ярощук П.А.
від відповідача – Олійник С.О.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Артур-К" на рішення господарського суду Київської області
від 24.02.2011 року.
у справі № 6/035-10 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд НДК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К"
про стягнення боргу за договором поставки № 1455Ю від 25 травня 2010 року
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 24.02.2011 року у справі № 6/035-10 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артур-К" (код ЄДРПОУ 21643699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд НДК" (код ЄДРПОУ 33153119) суму боргу у розмірі 177 874 грн. 32 коп., а також 1778 грн. 74 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд НДК" (код ЄДРПОУ 33153119) в дохід державного бюджету 143 грн. 29 коп. недоплаченого державного мита.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Артур-К" подало апеляційну скаргу, в якій просить Відновити пропущений строк для подачі апеляційної скарги. Рішення Господарського суду Київської області по справі № 6/035-10 від 24 лютого 2011 року скасувати, у задоволенні позовних вимог Позивачу відмовити. На час розгляду апеляційної скарги зупинити виконання судового рішення по справі № 6/035-10.
В апеляційній скарзі зазначається, що Підставою для задоволення позовних вимог Позивача була наявність у ТОВ "Артур-К" заборгованості згідно видаткових накладних наданих Позивачем в якості доказів своїх позовних вимог. Зазначені накладні були складені згідно Договору № 4 від 25.05.2010 р., але у своїй позовній заяві Позивач з невідомих підстав вказує Договір за № 1455Ю від 25.05.2010 року.
Крім того у судовому засіданні під час розгляду справи Позивачем було подано заяву про зміну підстави позову. Позивачем були порушені вимоги діючого законодавства, щодо порядку зміни підстави позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 26.04.2011 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач поставив, а відповідач за довіреностями: № 1058 від 31 травня 2010 року, № 1170 від 11 червня 2010 року, № 1276 від 22 червня 2010 року та № 1321 від 29 червня 2010 року отримав продукцію у період з 31 травня 2010 року по 29 червня 2010 року на загальну суму 177874,32 грн., в тому числі з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року на суму 52 761,60 грн., № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року на суму 98 251,20 грн., № Б-00002626 від 22 червня 2010 року на суму 24 387,60 грн. та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року на суму 2473,92 грн., які підписані обома сторонами (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).
Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових реквізитів, а саме:
найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;
назву документа(форми);
дату і місце складення документа;
зміст та обсяг господарської операції;
одиницю виміру господарської операції(у натуральному таабо вартісному виразі);
посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначені накладні оформлені належним чином та відповідають перерахованим вимогам.
Відповідно до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.
Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи повноважної особи відповідача (ОСОБА_1), доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару. належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції. Також, відповідачем не заперечується факт отримання продукції, у визначених видаткових накладних
Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, ціну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, 626,ч. 1 ст. 530, ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України виникло зобов'язання оплатити отриманий товар. Факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містить ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.
Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Як вбачається з матеріалів справи, накладною № Б-00002272 від 31 травня 2010 року на суму 52 761,60 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 14 серпня 2010 року, накладною № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року на суму 98 251,20 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 25 серпня 2010 року, накладною № Б-00002626 від 22 червня 2010 року на суму 24 387,60 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 5 вересня 2010 року, а накладною № Б-00002726 від 29 червня 2010 року на суму 2473,92 грн. було визначено, що вартість товару, отриманого за цією накладною, підлягає сплаті не пізніше 12 вересня 2010 року, отже, видаткові накладні містять строк оплати отриманого товару, а відтак, виходячи з положень ч. 1 ст. 530 ЦК України відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий товар у строк вказаний у накладних.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем на адресу відповідача також було направлено вимогу від 28 січня 2011 року, в якій він вимагав сплатити борг за поставлену продукцію в сумі 177874,32 грн. на рахунок позивача, що підтверджується фіскальним чеком № 9249 від 03 лютого 2011 року та описом вкладення у цінний лист від 03 лютого 2011 року. Проте, не оплатив вартість отриманої продукції, згідно видаткових накладних: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року, у визначені в накладних строки.
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
З огляду на викладене, беручи до уваги те, що основний борг у сумі 177874,32 грн. відповідачем не погашений, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому відповідно суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 177 874,32 грн. основного боргу за отриману продукцію згідно видаткових накладних: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, до початку розгляду справи судом першої інстанції по суті позивачем подана заява про уточнення підстав позову від 22 лютого 2011 року. Зі змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами вбачається, що позивачем в порядку ст. 22 ГПК України змінено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідача, а саме, як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається лише на видаткові накладні: № Б-00002272 від 31 травня 2010 року, № Б- 00002434 від 11 червня 2010 року, № Б-00002626 від 22 червня 2010 року та № Б-00002726 від 29 червня 2010 року та просить суд стягнути з відповідача борг за неналежне виконанням останнім своїх зобов'язань щодо оплати триманої продукції, саме згідно вищенаведених видаткових накладених.
Ні відповідач, ні позивач не надали договору № 4 від 05.05.2010 року та дали усні пояснення щодо відсутності вказаного договору між сторонами.
Так, підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Відтак, процесуальні права відповідача стосовно надання пояснень чи заперечень щодо змінених підстав позову були дотримані та не порушені відповідно до норм ГПК України.
Таким чином, в даному провадженні, судом першої інстанції правомірно прийнято подану позивачем заяву про зміну підстав позову, яка відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Київської області від 24.02.2011 року у справі № 6/035-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 6/035-10 повернути до господарського суду Київської області.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
27.04.11 (відправлено)