ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

19 грудня 2007 р.

№ 4/288

 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

 

головуючого

Кравчука Г.А.,

 

суддів:

Швеця В.О., Шаргала В.І.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємця ОСОБА_1

 

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 р.

 

у справі

№ 4/288

 

господарського суду

Чернівецької області

 

за позовом

Дочірнього транспортно-експедиційного підприємства “ІСТ-Захід”

 

до	Приватного підприємця ОСОБА_1

 

про	оплату транспортно-експедиційних послуг -6 222,00 грн.

 

в судовому засіданні взяли участь  представники:

позивача:

Макаревич С.П., дов. № 1822 від 07.12.2007 р.;

 

відповідача:

- не з'явились;

 

В С Т А Н О В И В:

 

У жовтні 2005 р. Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство “ІСТ-Захід” (далі -Підприємство) звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі -Підприємець) заборгованість у розмірі 6 222,00 грн.

Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що воно у відповідності до заявки Підприємця на підставі договору № 21.3-02/ч від 21.07.2002 р. прийняло та виконало замовлення щодо надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, проте Підприємець виставленого за дані послуги рахунку № 490-5 від 24.02.2005 р. на суму 6 222,00 грн. не оплатив, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню у відповідності до норм Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.07.2007 р. (суддя Проскурняк О.Г.) позовні вимоги Підприємства задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 р. (колегія суддів: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) рішення господарського суду Чернівецької області від 09.07.2007 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог Підприємства.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 р. і рішення господарського суду Чернівецької області від 09.07.2007 р. скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує тим, що судові акти, які оскаржуються, не відповідають вимогам про їх законність та обґрунтованість, не відображають характер і обставини спірних правовідносин, містять невірну оцінку доказів, які знаходяться у матеріалах справи та не містять посилань на норми матеріального і процесуального права по суті заявлених заперечень на позовні вимоги.

Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 111² Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 19.12.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим  господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. -головуючого, суддів Швеця В.О. та Шаргала В.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- 19.07.2002 р. між Підприємством (експедитор) та Підприємцем (довіритель) укладено договір-доручення № 21.3-02/ч про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, відповідно до умов якого Підприємство, діючи за дорученням Підприємця, зобов'язувалось надавати послуги по організації перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого воно є;

- згідно з п. 2.1 договору-доручення № 21.3-02/ч про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполучення Підприємство зобов'язувалось здійснити організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та за її межами автомобільним транспортом на підставі заявок Підприємця;

- 31.01.2005 р. Підприємець подав Підприємству заявку на перевезення № 01-05/05, яка була прийнята останнім до виконання та виконана, а саме -вантаж прийнято перевізником від вантажовідправника та доставлено вантажоотримувачу, який 17.02.2005 р. прийняв його без заперечень (що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 0769048);

- п. п. 4.4 та 4.5 договору-доручення № 21.3-02/ч про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполучення передбачають, що порядок оплати обумовлюється у разовій заявці, яка направляється Підприємству перед конкретним перевезенням, а термін оплати не може перевищувати 20 банківських днів з дня виставлення рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт;

- Підприємство виставило Підприємцю рахунок № 490-5 від 24.02.2005 р. на оплату послуг згідно заявки на перевезення № 01-05/05 від 31.01.2005 р., який Підприємець не оплатив.

Частина перша ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. ст. 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про обґрунтованість позовних вимог Підприємства.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰ та 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2007 р. у справі № 4/288 господарського суду Чернівецької області - без змін.

 

 

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

 

 

Суддя                                                                          В.О. Швець

 

 

Суддя                                                                          В.І. Шаргало