ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
28.03.11 р. Справа № 10/26пн
за позовом: Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м.Артемівськ, код НОМЕР_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології”, м.Артемівськ, ЄДРПОУ 34777021
про визнання відсутнім права на користування майном
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1, м.Артемівськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології”, м.Артемівськ про визнання відсутнім права на користування належним позивачу на праві власності майном, а саме: індукційно-плавильним комплексом ИСТ-0,4/320, що знаходиться у нежилому приміщенні (цеху виготовлення вузлів та комплектуючих деталей для пресового устаткування) за адресою: АДРЕСА_3, та складається з наступних частин: шафи управління; каркаса; індуктора; енергопідводу; вузла контролю водоохолодження; вимірника супротиву тигля; захисту пічного агрегату; тиристорного перетворювача частоти; комплексу шинопроводів; БК і шинопроводів; гідроприводу; пульту дистанційного управління; перемикаючого обладнання для БК; системи водооборотного водопостачання.
Заявою від 22.03.2011р. позивач заявив вимоги про визнання відсутнім у відповідача права на користування належним позивачу на праві власності майном, а саме: індукційно-плавильним комплексом ИСТ-0,4/320, що знаходиться у нежилому приміщенні (цеху виготовлення вузлів та комплектуючих деталей для пресового устаткування) за адресою: АДРЕСА_3, та складається з наступних частин: тиристорного перетворювача частоти ТПЧ-320; водоохолоджувальної станції ВАС-50; маслостанції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність будь-яких правових підстав для користування Товариством з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” вказаним вище майном, яке належить на праві власності Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1.
Відповідач в судові засідання 09.02.2011р., 22.02.2011р., 09.03.2011р., 22.03.2011р., 28.03.2011р. не з’явився, відзиву на позовну заяву не надав.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” місцезнаходження юридичної особи – це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
За змістом ст.4 Закону України „Про господарські товариства” місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (зокрема, статуті).
Згідно із наявними у матеріалах справи витягом зі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” (пункт 1.5) місцезнаходженням вказаної юридичної особи є АДРЕСА_1.
При цьому, вказана вище адреса, зазначена у позовній заяві та у свідоцтві про державну реєстрацію НОМЕР_2 у якості місцезнаходження Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1.
Одночасно, у позові у якості місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” позивачем вказано: 84500, АДРЕСА_2.
На вказані адреси господарським судом на виконання положень ст.ст.64, 87 Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали господарського суду Донецької області по справі 10/26пн.
За змістом п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Відповідно до п.11 листа №01-08/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Приймаючи до уваги наявність на ухвалах штампів канцелярії господарського суду про відправку процесуальних докуменів учасникам судового процесу, враховуючи, що вказані ухвали направлялись господарським судом за адресами, які наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Одночасно, у заяві б/н від 04.02.2011р. відповідачем повідомлено суд про укладання 14.01.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” з ОСОБА_2 договору оренди №1.11/01/14, відповідно до якого відповідачу надано у користування майно, зазначене у специфікації до цього договору, а саме: перетворювач ТПЧ 320-0.5 №07910175, корпус печі з індуктором к ПК 320-0.5 №07910175, конденсаторна батарея FRJJS 10-1,5/71/2, ЗИП до ТПЧ 320-0.5, маслостанція під’їому печі до ПК 320-0.5 №07910175, водоохолоджувальна станція до ПК 320-0.5 №07910175.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд вважає позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписом ст.ст.11, 509 зазначеного Кодексу зобов’язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, 06.05.2008р. між Приватним підприємством „ТЕД” (виконавець) та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (замовник) укладений договір №21/08.
Пунктами 1.1, 2.1 вказаного договору передбачено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов’язок щодо поставки деталей вузлів та блоків до індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320. За виконану згідно зазначеного договору роботу замовник сплачує виконавцю 150000 грн. 00 коп.
За змістом наявної у матеріалах справи специфікації, яка є додатком до договору №21/08 від 06.05.2008р., до переліку деталей, вузлів та блоків, які підлягали передачі Приватним підприємством „ТЕД” на виконання укладеного з позивачем договору відноситься: тиристорний перетворювач частоти ТПЧ -320 (1 штука); водоохолоджувальна станція ВАС-50 (1 штука); маслостанція (1 штука).
Згідно акту приймання-передання робіт (продукції) від 20.05.2008р. до договору №21/08 від 06.05.2008р. виконавець передав, а замовник прийняв роботу (обладнання) на суму 150000 грн. 00 коп., яка виконана та оформлена належним чином.
Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Приймаючи до уваги положення перелічених вище статей діючого законодавства, а також враховуючи підписання між позивачем та Приватним підприємством „ТЕД” акту приймання-передання робіт (продукції) від 20.05.2008р. до договору №21/08 від 06.05.2008р., суд дійшов висновку, що Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 набув право власності на індукційно-плавильний комплекс ИСТ-0,4/320, який складається з тиристорного перетворювача частоти ТПЧ-320 (1 штука); водоохолоджувальної станції ВАС-50 (1 штука); маслостанції (1 штука).
Як зазначає позивач, вказане майно розташовано у нежилому приміщенні - цеху по виготовленню вузлів та комплектуючих деталей для пресового устаткування з ливарною ділянкою та побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_3, право власності на який рішенням від 20.05.2009р. Артемівського міськрайонного суду Донецької області по справі №2-4480-2009 визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ частці кожному. На підставі вказаного судового рішення Комунальним підприємством „Артемівське бюро технічної інвентаризації” позивачу видано витяг №22897288 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
За змістом ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику.
Відповідно до ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Зокрема, згідно ст.320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що за висновками суду Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 є власником майна, набутого за договором купівлі-продажу №21/08 від 06.05.2008р., останній може здійснювати право власності, а саме реалізовувати правомочності стосовно володіння, користування та розпорядження належним майном самостійно, за власною волею та бажанням.
Проте, як вказує позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 позбавлений у встановленому законом порядку здійснювати повноваження власника відносно індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320, в тому числі, стосовно володіння ним та використання в підприємницькій діяльності на власний розсуд.
Зокрема, за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” без належних правових підстав використовує у господарській діяльності належне на праві власності позивачу обладнання.
Виходячи зі змісту наявних у матеріалах справи документів, 05.01.2011р. та 11.01.2011р. позивачем було проведено обстеження індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320 та з метою уникнення можливості використання і експлуатації обладнання третіми особами проведені дії по закриттю доступу до вказаного майна (акти від 05.01.2011р. та 11.01.2011р.).
Про вчинення вказаних дій листами від 05.01.2011р. та 11.01.2011р. було повідомлено відповідача (про отримання зазначених листів свідчать наявні у матеріалах справи поштові квитанції та повідомлення про вручення поштових відправлень).
За твердженнями позивача, 10.01.2011р. та 17.01.2011р. Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 проведено обстеження стану належного на праві власності обладання та встановлено ознаки використання індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320, про що складено відповідні акти.
При цьому, за поясненнями позивача, які у відповідності до ст.32 Господарського процесуального кодексу України є доказами в господарському процесі, будь-які правові підстави для використання Товариством з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” належного позивачу на праві власності майна відсутні. Зокрема, між сторонами відсутні договірні відносини щодо передання у власність або у користування індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320.
За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В процесі судового провадження, відповідачем у відповідності до вимог вказаних статей господарського процесуального законодавства України до матеріалів справи не надано належних доказів, які б підтверджували право Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” на використання та експлуатацію індукційно-плавильного комплексу ИСТ-0,4/320 в господарській діяльності зазначеного товариства.
Наразі, у матеріалах справи відсутні документи стосовно наявності між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” договірних відносин щодо спірного майна. Одночасно, відповідачем також не надано доказів права користування належним позивачу на праві власності майном, яке виникло з інших підстав, передбачених ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України.
При цьому, посилання відповідача на договір оренди №1.11/01/14 від 14.01.2011р. суд до уваги не приймає, враховуючи, що зазначений правочин укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології” та ОСОБА_2. При цьому, виходячи зі змісту специфікації до цього договору, предметом договору оренди між вказаними особами є майно з іншими ідентифікуючими ознаками.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права. В силу статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.
За змістом ст.321 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За приписами ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також, для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Одним із загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст.3 Цивільного кодексу України, є принцип забезпечення та гарантованості судового захисту у всіх випадках порушення цивільних прав. Тобто, будь-яке цивільне право у разі його порушення може бути предметом судового захисту та має бути забезпечено судовим захистом.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, пунктом 2 ст.16 вказаного Кодексу, встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, перелік яких не є вичерпним, оскільки цією ж нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст.20 Господарського кодексу України також гарантується кожному суб’єкту господарювання та споживачу право на захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Таким чином, за висновками суду обраний позивачем спосіб захисту своїх прав повністю відповідає положенням ст.20 Господарського кодексу України.
За таких обставин, приймаючи до уваги набуття позивачем права власності на індукційно-плавильний комплекс ИСТ-0,4/320, який складається з тиристорного перетворювача частоти ТПЧ -320; водоохолоджувальної станції ВАС-50; маслостанції за договором №21/08 від 06.05.2008р., враховуючи відсутність у матеріалах справи належних доказів наявності у відповідача права користування спірним майном, за висновками суду, позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м.Артемівськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології”, м.Артемівськ задовольнити.
Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології”, м.Артемівськ права на користування належним Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1, м.Артемівськ на праві власності майном, а саме: індукційно-плавильним комплексом ИСТ-0,4/320, що знаходиться у нежилому приміщенні (цеху виготовлення вузлів та комплектуючих деталей для пресового устаткування) за адресою: АДРЕСА_3, та складається з наступних частин: тиристорного перетворювача частоти ТПЧ-320; водоохолоджувальної станції ВАС-50; маслостанції.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні ливарні технології”, м.Артемівськ на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м.Артемівськ державне мито в сумі 1500 грн. 00 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236 грн. 00 коп.
У судовому засіданні 28.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 04.04.2011р.