Справа №  2-277/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2011р.                                                           Ленінський  районний  суд  м.Запоріжжя

у складі:                         головуючого-судді  Лихосенко  М.О.,

                                                           при  секретарі  Череп  М.О.

розглянув  у відкритому  судовому  засіданні  в  м.Запоріжжі  цивільну  справу  за  позовом  ОСОБА_1  до  ВАТ "Запорізькій  кабельний  завод"  про визнання  незаконним звільнення, зміну  формулювання  причин  звільнення, стягнення  вихідної  допомоги, середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу, відшкодування  моральної  шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом  до ВАТ  "Запорізькій  кабельний  завод"  про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, зміну  формулювання  причин звільнення  на  ст. 38 п.3  КЗпП  України за  власним  бажання у зв’язку  з невиконанням законодавства  про  працю, умов  колективного договору.

В  позові  позивач  зазначила, що  з 1972р. працювала у  відповідача в  якості  контролера УСК 6 розряду.

З січня 2010р. на підприємстві було запроваджено нові умови праці, які  їй  не  були  відомі та  до  неї  не  доведені.

Так, в порушення вимог ст. 2 ЗУ Про оплату праці" на підприємстві не передбачені  доплати та  надбавки відповідно до Додатку 6 Галузевої угоди, зокрема: доплата  за  суміщення  професій, за  розширення  зон  обслуговування або  збільшення  обсягу  робіт, за  виконання  обов’язків тимчасово відсутнього працівника, за  керівництво  бригадою, на  період  освоєння нових  норм трудових  затрат та  ін..

Так, в  березні  місяці  2010р. замість 176 встановлених  законом  нормо годин, вона  відпрацювала 208.

В цей час з цеху було звільнено 5 контролерів УСК, у зв’язку з чим  праценавантаження   збільшилося, однак оплату за роботу за надурочний робочий час їй не провели, що підтверджено розрахунковим  листом.

Крім  того,  оплата праці повинна  бути не  нижче рівня  встановленого Галузевою  угодою, згідно якої встановлено співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною  заробітною  платою та мінімальною тарифною ставкою робітника як 1 до 1,25. Втім, відповідач своїм  наказом 1  від 24.02.10р. у  першому  кварталі  безпідставно зменшив  це  співвідношення 1  до 1, 07.  

6.04.10р.  вона  подала  заяву  про  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням за  п.3  ст.  38 КЗпП України у зв’язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та умов  колективного  договору.

Відповідач  відмовився звільнити  її з  роботи за  власним  бажанням, посилаючись на  відсутність  порушень  законодавства  про  працю та  запропонували  їй  подати  заяву  про  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням  за  п.1  ст. 38 КЗпП  України, попередивши про  це  власника письмово  за  два  тижні, або  за  угодою сторін  за  ст. 36 п.1 КЗпП України.

Відпрацювавши  дві  неділі  після  подачі  заяви  про  звільнення, вона  вдруге 20.04.10р.  подала  відповідачу  заяву про  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням  за п.3  ст. 38 КЗпП  України,  в  якій  вимагала  розірвання трудового  договору та  звільнення   з роботи 21.04.10р., а також  видати  трудову  книжку  та  провести  розрахунок.

21.04.10р.  вона  відпрацювала  повний  робочий  день, однак  відповідач  знов  не  звільнив  її з  роботи   у  вказаний  день за  ст.. 38 п.3 КЗпП  України, посилаючись на  те, що  не  вбачає на  підприємстві  порушень  законодавства про  працю та  на  відсутність  підстав  для  її звільнення .

22.04.10р.  вона  не вийшла  на  роботу та  звернулася  до  суду  з  позовною  заявою  про  звільнення  з  роботи за  власним  бажанням. Крім  того, з 22.04.10р.  по 30.04.10р.  вона  хворіла

Наказом 24-л  від 31.05.10р.  відповідач  безпідставно  звільни  її з  роботи  за п.4  ст.  40  КЗпП  України за  прогули  з 22.04.10р., а  також  наказом 97  від 31.05.10р.

Прогулів  без  поважних  причин  вона  не  скоювала, т. я.  на  той  час  не  працювала  на  підприємстві,  а  відповідав у  встановленому  порядку  не  оформив  її  звільнення  з  роботи.

Просить визнати незаконними накази  відповідача 24-л  від 31.05.10р.  та 97  від  31.05.10р.  про її звільнення з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України та змінити формулювання причин  звільнення на п.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням  роботодавцем  законодавства  про  працю, умов  колективного  договору.

Просить також  зобов’язати відповідача видати їй дублікат  трудової  книжки  без  запису  про звільнення  з  роботи  за  ст. 40 п.4  КЗпП  України, стягнути  вихідну  допомогу в  розмірі  3-х середніх заробітних плат в сумі 13305 грн. 84 коп., а також середній заробіток за час  вимушеного  прогулу з 22.04.10р. в  сумі 53374  грн. 25  коп., виходячи  із   середньоденного  заробітку  150 грн. 35  коп.

Крім  того,  вказала, що  неправомірними  діями  відповідача  їй  спричинені  моральні  страждання, оскільки суттєво   були  порушені  її  трудові  права - право  на  звільнення  з роботи  за  власним  бажанням, можливість працевлаштуватися та  ін. Просить  стягнути  з  відповідача  на  її користь в  рахунок  відшкодування  моральної  шкоді  15000 грн.

Відповідач  заперечує проти  позову, суду  пояснив, що 6.04.10р.  позивач  подала  заяву  про  звільнення  її з роботи  за  власним  бажанням  за  п.3 ст. 38  КЗпП  України у зв’язку з  порушенням  умов  колективного  договору.

Листом 3/01-345  від 6.04.10р. позивача повідомлено про відсутність підстав для її  звільнення та запропоновано звільнитися за власним бажанням за п.1 ст. 38 КЗпП України, попередивши  про  це  адміністрацію  письмово  за  2  тижні.

20.04.10р. позивачем подано повторно заяву про звільнення з роботи за власним  бажанням  за  п.3  ст. 38 КЗпП  України.

Листом 3/01-385  від 21.04.10р.  позивача повідомлено про відсутність підстав для її звільнення за п.3 ст. 39 КЗпП  України та  запропоновано  звільнитися  за  власним  бажанням  за  п.1  ст. 38 КЗпП  України.

Таким  чином, наказ про звільнення позивача  за  п.3  ст. 38  КЗпП  України  не  видавався, оскільки  були  відсутні  підстави  для  її звільнення.

З 22.04.10р.  позивач  не   виходила  на  роботу.

Факт  відсутності  її  на  роботі без  поважних  причин  підтверджено  докладними від 22.04.10р.  та  5.05.120р., актом  про  відсутність  на  робочому  місці  від 5.05.10р., службовою  запискою  від 5.05.10р.,  табелями  обліку  робочого  часу  за  квітень-травень 2010р.

Ніяких  документів  про   поважність  причин  відсутності  на  роботі  позивач  не  надала.

11.05.10р. в  профспілковий  комітет  підприємства  було  направлене  представлення  на  звільнення  позивача  за  п.4  ст. 40 КЗпП  України та  відповідно  до  протоколу  засідання  6  від 31.05.10р. отримано згоду  на   звільнення.

Наказом  по  підприємству 24-л  від 31.05.10р.  позивача  було  звільнено  з  роботи  за  п.4  ст.  40  КЗпП  України  за  прогули  без  поважних  причин та  проведено  розрахунок.

В  той  же  день їй  направлено  копію  наказу  про  звільнення  та  запропоновано з"явитися  на  підприємство  для отримання  трудової  книжки.

Позивач  до  теперішнього  часу  трудову  книжку   не  отримала.

Оскільки  позивач  з 22.04.10р.  не  виходила  на  роботу  без  поважних  причин, то  скоїла  прогули,  за  що  відповідно  до  вимог  закону  була звільнена  з  роботи  за  ініціативи  адміністрації    за  п.4  ст.  40  КЗпП  України.

Просить в  позові  відмовити.

Розглянувши  матеріали  справи, вислухавши  пояснення  сторін, оцінивши  всі  надані  докази  у  сукупності, суд вважає,  що  позовні  вимоги   позивача  про  визнання  незаконним  звільнення  з  роботи,  зміни  формулювання  причин  звільнення, стягнення  вихідної  допомоги обґрунтовані  та  підлягають  задоволенню в  повному  обсязі,   позовні  вимоги  в  частині стягнення  середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу не  підлягають  задоволенню, а  позовні  вимоги  про  відшкодування  моральної  шкоди  частковому  задоволенню  з  наступних  підстав.

Судом  встановлено,  що  позивач    з 1972р. працювала у  відповідача в  якості  контролера УСК 6 розряду.

З січня  2010р.  на  підприємстві було  запроваджено нові  умови праці, які  їй  не  були  відомі та  до  неї  не  доведені.

Відповідно  до  вимог  ст. 32  КЗпП  України про  зміну  істотних  умов праці-системи та  розмірів оплати  праці, режиму  роботи, суміщення  професій та  ін.. працівник  повинен  бути  повідомлений  не  пізніше  ніж  за  2  місяці.

Так, в  порушення  вимог  ст..2 ЗУ Про  оплату праці" на  підприємстві не  передбачені  доплати та  надбавки відповідно  до  Додатку 6 Галузевої  угоди, зокрема: доплата  за  суміщення  професій, за  розширення  зон  обслуговування або  збільшення  обсягу  робіт, за  виконання  обов’язків тимчасово  відсутнього працівника, за  керівництво  бригадою, на  період  освоєння нових  норм трудових  затрат та  ін..

Вказані  порушення встановлені  при  перевірці ТДІП у Запорізькій  обл.. від 14.04.10р. та  відповідачу запропоновано внести зміни  до  колективного  договору - встановити розміри  доплат  та  надбавок  до  тарифних ставок відповідно  до  додатку 6  Галузевої  угоди.

Крім  того,  в  березні  місяці  2010р. замість 176 встановлених  законом  нормо годин, позивач   відпрацювала 208.

В  цей  час  з цеху  було  звільнено 5 контролерів УСК., у  зв’язку з чим праценавантаження  збільшилося, однак оплату за роботу за надурочний робочий час їй не провели, що  підтверджено розрахунковим  листом.

Відповідно до ст. 106 КЗпП України у разі підсумованого обліку робочого часу оплачується як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в  обліковому  періоді

Крім того, оплата праці  повинна  бути не  нижче рівня  встановленого Галузевою  угодою, що передбачено колективним  договором  на  підприємств  на  2010-2011р.р., згідно  якої встановлено  співвідношення  між  законодавчо встановленою мінімальною  заробітною  платою та  мінімальною  тарифною ставкою робітника як 1  до 1, 25. Втім, відповідач своїм  наказом 1  від 24.02.10р. у  першому  кварталі  безпідставно зменшив це   співвідношення 1  до 1, 07.  

Посилання  представника  відповідача  на  те, що  Галузева  угода  ними  не  підписувалася, суд  вважає  безпідставними, оскільки  в  колективному  договорі / додаток  2  до  розділу  2/  мається  посилання те,  що  заробітна  плата  повинна  бути  не  нижче  рівня  встановленого  Галузевою  угодою.

Таким чином, суд вважає, що на підприємстві мали місце порушення законодавства про  працю.

6.04.10р. позивач подала заяву адміністрації про звільнення з роботи за власним  бажанням за  п.3  ст.  38  КЗпП  України у зв’язку з порушенням  відповідачем  законодавства  про  працю та  умов  колективного  договору.

Відповідач листом 3/01- 345  від  6.04.10р. безпідставно відмовився звільнити її з роботи за  власним бажанням, посилаючись на відсутність порушень законодавства про працю та  запропонував  їй  подати  заяву  про  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням  за  п.1  ст. 38 КЗпП  України, попередивши про  це  власника письмово  за  два  тижні, або  за  угодою сторін  за  ст.. 36 п.1 КЗпП України.

Відпрацювавши дві неділі  після  подачі  заяви  про  звільнення, позивач  вдруге 20.04.10р.  подала  відповідачу  заяву про  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням  за п.3  ст. 38 КЗпП  України,  в  якій  вимагала  розірвання трудового  договору та  звільнення   з роботи 21.04.10р., а також  видати  трудову  книжку  та  провести  розрахунок.

21.04.10р. вона відпрацювала повний  робочий  день, однак  відповідач  знов  безпідставно   не  звільнив  її з  роботи   у  вказаний  день за  ст. 38 п.3 КЗпП  України, посилаючись на  те, що  не  вбачає на  підприємстві  порушень  законодавства про  працю та  на  відсутність  підстав  для  її звільнення , про  що  повідомив  листом 3/01-385  від 21.04.10р.

Відповідно  до  вимог  ст. 38 КЗпП  України  працівник  має право  розірвати  трудовий  договір, укладений  на  невизначений  строк, попередивши  про  це  власника за  два  тижні.

Працівник  має право  у  визначений  ним строк  розірвати трудовий  договір  за  власним  бажанням, якщо  власник  не  виконує  законодавства  про  працю, умови  колективного  договору.

В  даному  випадку  позивач  подала   письмову  заяву  про звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням та  відпрацювавши  дві  неділі вимагала  від  відповідача  розірвання  трудового  договору, що підтверджено її  заявами  та  не  спростовується  відповідачем.

Заяви  позивача  були  підставами  для  її  звільнення  за  власним  бажанням.

Відповідач  повинен  був  звільнити  позивача  за  власним  бажанням  за ст. 38 КЗпП  України, а при виникнення  спору  з  приводу  виплати  вихідної  допомоги внаслідок  порушення  законодавства про працю,  вирішувати його у  встановленому  законом  порядку.

Не видавши наказ про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач порушив  вимоги ст. 38 КЗпП України.

З 22.04.10р.  позивач  не вийшла на роботу та звернулася до суду з позовною заявою  про  звільнення з роботи за  власним  бажанням. Крім  того, з 22.04.10р.  по 30.04.10р.  вона  хворіла

Наказом 24-л  від 31.05.10р., а також наказом 97 від 31.05.10р.  відповідач  безпідставно  звільнив  її з  роботи  за п.4  ст.  40  КЗпП  України за  прогули  з 22.04.10р.

Прогулів  без  поважних  причин позивач   не  скоювала, т. я.  на  той  час  не  працювала  на  підприємстві,  а  відповідач у  встановленому  порядку  не  оформив  її  звільнення  з  роботи за  власним  бажанням  на  підставі   поданої  нею  заяви.

По спливу  двотижневого  строку /з 6.04.10р. по 20.04.10р./  позивач  мала право  вимагати  від  відповідача  розірвання  трудового  договору та  припинити  роботу.  Невихід працівника на  роботу  після  спливу двотижневого  строку  неможна  розцінювати  як прогули   без  поважним  причин.

За таких обставин накази відповідача №24-л та №97 від 31.05.10р. про звільнення  ОСОБА_1 з  роботи  за  п.4  ст. 40  КЗпП  України за прогули  є  незаконними .

Оскільки позивач не бажає продовження трудових відносин з відповідачем, то її вимоги  про зміну формулювання причин звільнення на ст. 38 п.3 КЗпП України підлягають  задоволенню.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення  власником законодавства про працю, колективного  договору працівникові  виплачується  вихідна  допомога у  розмірі не  менше тримісячного  середнього  заробітку.

Згідно наданої довідки середня заробітна плата позивача за останні 2 місяця перед  звільненням складала 3148  грн. 45 коп., а тому  з  відповідача  на її користь  підлягає  стягненню  вихідна  допомога  в  сумі 9445 грн.  35  коп. /3148.45х 3/

Відповідно до вимог п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на  підприємстві  від 29.07.93р. підлягають задоволенню і вимоги позивача про видачу  їй  дублікату  трудової  книжки  без  запису  про  звільнення    по  ст.  40 п.4  КЗпП  України.

Неправомірними діями відповідача були порушені трудові права ОСОБА_1, оскільки  вона не була звільнена  з  роботи за  власним  бажанням  на  підставі  поданої  заяви,  відстоювала  свої  інтереси в суді,  що  потребувало  від  неї додаткових  зусиль для  організації свого  життя  та  спричинило  моральні  страждання.

Втім, заявлені в цій частині позовні вимоги  позивача  в сумі 15000 грн., суд вважає значно  завищеними та такими, що не відповідають тяжкості спричинених моральних страждань, у  зв’язку  з чим вважає за необхідне задовольнити частково  в с умі  2000  грн.

Що стосується  вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного  прогулу, то 53374  грн. 25  коп., то в цій частині позовні  вимоги  не підлягають  задоволенню  з  наступних  підстав.

Відповідно до ст. 235  КЗпП  України  суд  стягує  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  при  винесенні  рішення  про  поновлення  працівника  на  роботі. У  разі  визнання  формулювання  причини  звільнення  неправильними, коли  це  не  тягне  поновлення  працівника  на  роботі,  рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало  працевлаштуванню працівника.

Позивач не отримувала трудову книжку у відповідача після звільнення її з роботи 31.03.10р. та не надала суду  доказів, що неправильне  формулювання  причини  звільнення  в  трудовій  книжці  перешкоджало  їй працевлаштуватися.

Оскільки  по  трудових спорах  позивач  звільнений  від  сплати судового  збору та витрат  на  ІТЗ,  вони  підлягають стягненню  з  відповідача  пропорційно  задоволеним  вимогам.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 38 ч.3, 40 п.4, 44, 47, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП  України,  суд

В И Р І Ш И В:

Позов  задовольнити  частково.

          Визнати незаконними накази ВАТ "Запорізький кабельний завод" №24-л від 31.05.2010 р. та №97 від 31.05.2010 р. про звільнення ОСОБА_1 за прогул за ч.4 ст. 40 КЗпП України.

          Змінити формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_1 зі ст. 40 п. 4 на ст. 38 ч.3 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням ВАТ "Запорізький кабельний завод" законодавства про працю.

          Зобов’язати ВАТ "Запорізький кабельний завод" видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки без запису про звільнення за ст. 40 п. 4 КЗпП України.

Стягнути з ВАТ "Запорізький кабельний завод" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 9445 грн. 35 коп., а  також в  рахунок  відшкодування  моральної  шкоди 2000  грн.

Сума вихідної допомоги в розмірі 9445 грн. 35 коп. підлягає виплаті ОСОБА_1 за вирахуванням прибуткового податку.

В  інший  частині  позовних  вимог  відмовити.

Стягнути  з ВАТ "Запорізький кабельний завод" судовий  збір в  сумі  102 грн. 95 коп., а  також  витрати  на  ІТЗ в  сумі 120 грн.

Рішення  може  бути  оскаржене  до апеляційного суду Запорізької області протягом  10  днів  з  дня  його  проголошення.

Суддя:                                                                                          Лихосенко М. О.