Справа  №  2-73/11                                                   

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2011 року  

                                         Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої - судді Локтіонової О.В.,

при секретарі - Федоровській Л.А.,

за участю позивача –ОСОБА_1,

представника відповідача –Толпєєва А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси»про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,

               В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси»(далі ТОВ АП «Українські ковбаси»), в якому просить стягнути на її користь не виплачену заробітну плату за період з 07 червня 2010 року по 16 липня 2010 року в сумі 2244,16 грн., суму середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати за період з 19 липня 2010 року по 14 жовтня 2010 року у розмірі 6855,66 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 217,64 грн., невиплачені в зв’язку з відрядженням кошти у розмірі 30 грн. і моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі та пояснила, що 07 червня 2010 року на підставі наказу Генерального директора ТОВ АП «Українські ковбаси»вона була прийнята на роботу на посаду юриста за сумісництвом на підприємство ТОВ АП «Українські ковбаси». З 21 червня 2010 року наказом генерального директора була прийнята на постійну роботу з посадовим окладом 3800 грн. В наказі про прийняття її на роботу як за сумісництвом, так і на постійну роботу посадового окладу зазначено не було. При співбесіді генеральним директором товариства Крицьким М.П. було запропоновано їй офіційний посадовий оклад в розмірі 3800 грн. та вільний графік роботи, мотивуючи це тим, що два попередніх юриста працювали та отримували таку ж саму заробітну плату з таким же графіком роботи, на що вона погодилася. Пропрацювавши деякий час на вказаному підприємстві, від співробітників вона дізналася, що на даному підприємстві заробітна плата не є офіційною та, що кожного місяця головним бухгалтером надається працівникам для підпису фіктивна відомість про отримання заробітної плати, де розмір вказаний мінімальний та майже однаковий для всіх працівників. Крім того вона неодноразово була свідком того, що працівників підприємства, які звільнилися, не допускали на територію підприємства за отриманням розрахунку, висловлювалися на їх адресу нецензурною лайкою. Так, встановивши даний факт та не витримавши цього, вона 16 липня 2010 року звернулася до генерального директора ТОВ АП «Українські ковбаси»з заявою про звільнення її з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України і в цей же день була звільнена. На її питання, коли з нею буде проведено розрахунок  відповідно до чинного законодавства України, відповідач надав відповідь, що вона отримала і так забагато, а посадовий оклад в сумі 3800 грн. вона сама собі вигадала. На день звільнення з роботи товариством їй заробітну плату було виплачено трьома етапами, а саме: 02.07.20010 року –1000 грн., 09.07.2010 року –500 грн. та 16.07.2010 р. –500 грн. До цього часу їй не було виплачено належної суми заробітної плати, компенсації за відпустку та невиплачені в зв’язку з відрядженням кошти. Вона надсилала на адресу відповідача лист-вимогу про виплату заборгованості по заробітній платі, але відповіді так і не отримала. Оскільки до теперішнього часу заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена, позивачка просить стягнути не виплачену заробітну плату за період з 07 червня 2010 року по 16 липня 2010 року в сумі 2244,16 грн., суму середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати за період з 19 липня 2010 року по 14 жовтня 2010 року у розмірі 6855,66 грн., а також компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 217,64 грн., невиплачені в зв’язку з відрядженням кошти у розмірі 30 грн. у судовому порядку. Так як невиплата заробітної плати призвела до її значних моральних страждань, оскільки вона та її діти залишилися без засобів для існування, то вона також просить стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивачка сама собі протирічить, зазначаючи, що її на роботу прийняли з посадовим окладом 3800 грн., але в наказі посадового окладу зазначено не було. При прийнятті на роботу позивачку було ознайомлено з положенням про заробітну плату, в якому було зазначено, що заробітна плата кожного працівника підприємства обчислюється за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства з урахуванням внесків кожного працівника до результатів діяльності підприємства, максимальний розмір не встановлюється, а мінімальний не може бути менший за мінімальну заробітну плату встановлену законодавством. Крім того, 13 вересня 2010 року територіальною державною інспекцією праці у Миколаївській області було проведено перевірку ТОВ АП «Українські ковбаси»і за результатами проведеної перевірки державним інспектором  встановлено, що заробітна плата на підприємстві за червень та липень 2010 року нарахована та сплачена у повному обсязі. Стосовно невиплачених коштів в зв’язку з відрядженням, то позивачка взагалі не посилається на конкретний тип виплат за відрядження та всупереч вимог інструкції не подала звіт про відрядження.  Також позивачка посилається на те, що відповідачем не було надано їй відповіді на її лист-вимогу від 11.10.2010 року, але є відмітка про те, що вказану відповідь позивачка отримала.

          Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що працював разом з позивачкою у ТОВ «Миконт»до її працевлаштування до ТОВ АП «Українські ковбаси». Вона йому розповідала, що їй пообіцяли у цьому товаристві оклад у сумі 3800 грн. Однак потім вона йому скаржилася, що цієї суми не отримала. Він разом з нею їздив до ТОВ АП «Українські ковбаси», щоб вона отримала розрахунок після звільнення. Однак її на територію товариства не пустили.

Вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу №17-К від 07.06.2010 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду юриста ТОВ АП «Українські ковбаси»на ? ставки за сумісництвом з 4-х годинним робочим днем, з заробітною платою згідно з «Положенням про заробітну плату»(а.с.34).

Згідно записів трудової книжки позивачки, остання перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем  з 21.06.2010 р. та звільнена 16.07.2010 р. за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.15).

Згідно наказу №18-К від 21.06.2010 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду юриста ТОВ АП «Українські ковбаси»з іспитовим строком 2 місяці з заробітною платою відповідно до «Положення про заробітну плату»(а.с.35).

З акту перевірки територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області від 13.09.2010 року №14-16-073\0395 вбачається, що було проведено перевірку ТОВ АП «Українські ковбаси»і за результатами проведеної перевірки державним інспектором  не встановлено порушень по виплаті заробітної плати (а.с.36-38).

Відповідно до поштового повідомлення та опису  ОСОБА_1 30.10.2010 року отримала відповідь на свій лист-вимогу від 11.10.2010 року (а.с.18,39,56,57).

Згідно наказу №23 від 30.06.2010 року ОСОБА_1 підприємством була нарахована заробітна плата за червень 2010 року у розмірі 900 грн., оскільки були негативні результати фінансово-господарської діяльності підприємства за цей місяць (а.с.40).

З наказу №24 від 02.07.2010 року вбачається, що ОСОБА_1 було надано матеріальну допомогу у розмірі 1500 грн. (а.с.42).

Відповідно до наказу №26-К від 16.07.2010 року ОСОБА_1 за її заявою було звільнено з посади юриста за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.43).

З положення про заробітну плату ТОВ АП «Українські ковбаси»вбачається, що в ньому зазначено, що заробітна плата кожного працівника підприємства обчислюється за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства з урахуванням внесків кожного працівника до результатів діяльності підприємства, максимальний розмір не встановлюється, а мінімальний не може бути менший за мінімальну заробітну плату встановлену законодавством (л.д.44-48). Згідно з наказами про прийняття на роботу ОСОБА_1 ознайомилася з цим Положенням (а.с.34,35).

З табелів робочого часу, наказу №23 від 30.06.2010 р., розрахунково-платіжних відомостей та довідки наданої позивачці відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала в ТОВ АП «Українські ковбаси»на посаді юриста з 21.06.2010 року по 16.07.2010 року (144 години)  та її заробітна плата за червень 2010 року склала 900 грн., на руки –737 грн.46 коп. та за липень 2010 року –490 грн.91 коп. та матеріальна допомога –1500 грн. (а.с.41,49,50,58,73,74).

Згідно видаткових касових ордерів від 02.07.2010 року, 16.06.2010 року та 09.07.2010 року ОСОБА_1 згідно наказу №24 від 02.07.2010 року була виплачена матеріальна допомога у розмірі 1000 грн. та 500 грн. і за липень 2010 року заробітна плата у розмірі 500 грн.  (а.с.67,69,71,72). З наказу №31 від 30.07.2010 р., розрахунково-платіжної відомості за липень 2010 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 склала 490 грн.91 коп., а до видачі 404 грн.34 коп. (а.с.68,70).

Відповідно до посвідчення від 05.07.2010 р. ОСОБА_1 знаходилася у відрядженні на 1 день у м.Одесі у зв’язку з участю у судовому засіданні (а.с.16).

З довідок, наданих позивачкою вбачається, що вона з 26 червня 2007 р. по 18.06.2010 р. працювала в ТОВ «МИКОНТ»на посаді юрисконсульта з посадовим окладом в розмірі 2100 грн. та з 19 липня 2010 року по теперішній час працює на посаді документознавця з таким же окладом (а.с.60,61).

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України, ч.1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

З ч.1 ст.83 КЗпП України вбачається, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 добові при знаходженні працівника у відрядженні в межах України складають 30 грн.

Проаналізувавши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що позивачка при укладенні трудового договору з відповідачем погодилася, що її заробітна плата обчислюється за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства з урахуванням її внесків до результатів діяльності підприємства, максимальний розмір не встановлюється, а мінімальний не може бути менший за мінімальну заробітну плату встановлену законодавством, про що підписалася у наказі про прийняття на роботу. З наданих відповідачем доказів вбачається, що вона отримала заробітну плату відповідно до Положення про заробітну плату, яке  є на підприємстві. Посилання позивачки на те, що домовленість з генеральним директором була про те, що її оклад буде 3800 грн. не знайшла свого підтвердження  у судовому засіданні, оскільки позивачка пояснила, що це була усна домовленість і жодних письмових доказів не представила. Таким чином, виходячи з наданих відповідачем доказів про отримання позивачкою заробітної плати, вбачається, що у відповідача не має заборгованості по  заробітній  платі перед позивачкою, і навіть у липні 2010 року вона отримала на 95 грн.66 коп. більше ніж їй нараховано заробітної плати. Оскільки судом встановлено, що у відповідача не має заборгованості по заробітній платі перед позивачкою, то позовні вимоги про це та про стягнення середнього заробітку за весь час її затримки не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про відшкодування позивачці компенсації за невикористану відпустку також не підлягають задоволенню, оскільки з наданої відповідачем розрахунково-платіжної відомості за липень 2010 р. вбачається, що він виплатив позивачці указану компенсацію (а.с.68).

Стосовно стягнення з відповідача 30 грн. добових за знаходження позивачки у відрядженні, то відповідно до законодавства ця сума підлягає відшкодуванню, однак оскільки судом в судовому засіданні встановлено, що позивачці відповідачем переплачено при звільненні 95 грн.66 коп., то суд визнає 30 грн. цієї переплати відшкодуванням  добових за відрядження позивачки, тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Оскільки судом не встановлено порушень прав позивачки при звільненні, то суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст.81,88 ЦПК України з позивачки підлягають стягненню на користь держави судові витрати по справі в розмірі 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.212-215,218  ЦПК України,

        В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси»про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На рішення може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Жовтневий районний суд апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                      Суддя                                                 О.В.Локтіонова