ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 22/418-38/295 | 18.12.07 |
За позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад» |
До | Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист»- Відповідач 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист Україна»- Відповідач 2 |
Про | визнання договору недійсним та визнання права власності |
Суддя Власов Ю.Л.
Представники: |
Від позивача | Прокопець О.Л., Синельников В.В. |
Від відповідачів | Відповідач 1 –Пицик Я.М.; Відповідач 2 –Бунечко В.І. |
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу 51/100 частки майнового комплексу: контрольно-пропускний пункт, зазначений літерою А, площею 9,5 кв. м., побутово-адміністративна будівля, зазначена літерою Б, площею 88,8 кв.м., вбиральня, зазначена літерою В, площею 5,8 кв. м., склад, зазначений літерою Г, площею 95,9 кв. м., гараж, зазначений літерою Д, площею 108,6 кв. м, вольєр, зазначений літерою Е, площею 28,3 кв. м, ворота, зазначені за №1, площею 26,7 кв. м, огорожа, зазначена за №2, площею 170 кв. м, огорожа, зазначена за №3, площею 212,8 кв. м, що знаходиться у м. Долина, Івано-франківської області, вул. Тараса Шевченка, 18, укладеного 13.12.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист Україна», та про визнання права власності ТОВ «Нафтозахист»на вказане нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2006р. у справі №22/418 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.- 09.08.2007р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2006р. скасовано в частині відмови в позовній вимозі про визнання недійсним договору купівлі-продажу 51/100 частки майнового комплексу, укладеного 13.12.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист Україна», в цій частині справа направлена до Господарського суду м. Києва на новий розгляд.
В процесі розгляду справи 03.12.2007р. Позивач змінив предмет позову та просить суд: 1) визнати недійсним договір від 13.12.2004р. купівлі-продажу 51/100 частки майнового комплексу: контрольно-пропускний пункт, зазначений літерою А, площею 9,5 кв.м.; побутово-адміністративна будівля, зазначена літерою Б, площею 88,8 кв.м.; вбиральня, зазначена літерою В, площею 5,8 кв.м.; склад, зазначений літерою Г, площею 95,9 кв. м., гараж, зазначений літерою Д, площею 108,6 кв. м, вольєр, зазначений літерою Е, площею 28,3 кв. м, ворота, зазначені за №1, площею 26,7 кв. м, огорожа, зазначена за №2, площею 170 кв. м, огорожа, зазначена за №3, площею 212,8 кв. м, що знаходиться в м. Долина, Івано-франківської області, вул. Тараса Шевченка, 18; 2) визнати недійсною біржову угоду від 28.12.2004р. купівлі-продажу автомобіля Ніссан Патрол, 2004 року випуску, номер кузова JN1TESY61U0102240, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії КІС №918884.
Заявлений позов Позивач обґрунтовує наступним. Відповідач 1 та генеральний директор Відповідача 1 не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірних договорів купівлі-продажу, оскільки зборами учасників Відповідача 1 відповідно до п.3.1., 8.1., 8.9. статуту Відповідача 1 згода на укладення від імені товариства спірних договорів купівлі-продажу генеральному директору Відповідача 1 не давалась.
Оскільки засновником обох Відповідачів є ВАТ «Укрнафта», то Відповідач 2 знав про відсутність у генеральний директор Відповідача 1 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірних договорів.
Спірні договори були укладені Відповідачами з метою невиконання судових рішень про стягнення з Відповідача 1 на користь Позивача коштів в обхід арештованих державною виконавчою службою рахунків Відповідача 1, що суперечить актам цивільного законодавства України та моральним засадам суспільства.
Таким чином, спірні договори були укладені Відповідачами з порушенням ст.41 Конституції України, ст.92, 143, 145, ч.1, 2 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, ст.4, 30 Закону України «Про власність».
Відповідно до ст.22, 58 Господарського процесуального кодексу України Позивач до прийняття рішення у справі має право змінити предмет позову та об’єднати позовні вимоги, пов’язані підставами виникнення та поданими доказами, в зв’язку з чим Позивачем заявлено другу позовну вимогу про визнання недійсною також біржової угоди купівлі-продажу автомобіля.
Відповідачі 1 заперечив проти заявленого Позивачем позову мотивуючи наступним. Згідно з розшифровкою основних засобів Відповідача 1 станом на 13.12.2004р. вартість всіх активів Відповідача 1 становила 599676,76 грн., а залишкова балансова вартість майнового комплексу в м. Долина купівлі –продаж якого є предметом спірного договору, становила 121951,30 грн. Таким чином, ні залишкова вартість, ні договірна ціна даного майнового комплексу станом на час укладення спірного договору не перевищувала п’ятидесяти відсотків вартості всього майна Відповідача 1, а тому ст.98 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не може застосовуватись.
Прийнявши свій статут Відповідач 1 фактично надав генеральному директору Відповідача 1 повноваження на самостійне укладання від імені товариства договорів, в тому числі з відчуження нерухомого майна без їх погодження зі зборами учасників Відповідача 1, а будь-яких обмежень або ліміту повноважень виконавчого органу статут Відповідача 1 не містить. Отже, при укладенні спірних договорів генеральний директор Відповідача 1 діяв в межах повноважень, визначених статутом і чинним законодавством.
Права Позивача спірними договорами порушені не були, оскільки останній не є стороною укладених договорів, а власником майна, в тому числі переданого засновниками і учасниками до статутного фонду Відповідача 1, являється власне Відповідач 1.
Позивачем неправомірно змінений предмет позову, оскільки на даний час вже є рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили, та яким Позивачу відмовлено у визнанні недійсною вказаної біржової угоди, тому з цього спору вже є рішення суду.
Відповідач 2 у поданому відзиві заперечив проти позову та підтримав заперечення Відповідача 1, а також вказав про наступне. Позивач не є стороною укладених договорів, а тому взагалі не вправі ставити питання про визнання недійсними даних правочинів, оскільки право їх оскаржувати належить саме Відповідачам, як учасникам правовідносин за даними договорами. Така позиція чітко визначена в ухвалі Верховного Суду України від 20.10.03р., в якій зазначено, що з матеріалів справи вбачається, що позивач не належить до кола суб’єктів, між якими виникли спірні правовідносини щодо укладення договору, а повноважень на представництво інтересів товариства, яке було учасником спірних правовідносин у судовому засіданні не має.
Позивачем неправомірно змінений предмет позову, оскільки на даний час вже є рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили, та яким Позивачу відмовлено у визнанні недійсною вказаної біржової угоди, тому з цього спору вже є рішення суду.
Ухвалою суду від 29.08.07р. справу прийнято до розгляду, присвоєно номер 22/418-38/295, розгляд справи призначено на 12.09.07р.
Ухвалою суду від 12.09.07р. провадження у справі було зупинено до перегляду Верховним Судом України скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтозахист Україна» на постанову Вищого господарського суду України від 26.07.-09.08.2007р. та повернення справи до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду України від 04.10.07р. відмовлено у відкритті касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26.07.-09.08.2007р., справа направлена до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою від 30.11.07р. розгляд справи був призначений на 05.12.07р. Цією ж ухвалою сторони було зобов’язано подати суду документи, вказані в цій ухвалі.
Ухвалою від 05.12.07р. розгляд справи був відкладений на 18.12.07р., у зв’язку з неявкою представника Позивача та неподання ним витребуваних документів.
Судом заслухані пояснення сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання сторін суд
ВСТАНОВИВ:
17.01.02р. рішенням зборів засновників Відповідача 1, оформленим протоколом №3 був затверджений статут Відповідача 1, який був 22.01.02р. зареєстрований Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією.
Відповідно до п.3.1. вказаного статуту товариство має право за згодою зі зборами учасників товариства, передавати іншим підприємствам і організаціям, в тому числі безкоштовно, продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування або позичати належні товариству споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину і матеріальні цінності.
Згідно з п.8.7. зазначеного статуту до компетенції зборів відносяться: визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; встановлення розміру, форм і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; обрання та відкликання генерального директора, директора та членів ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; виключення учасника з товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Відповідно до п.8.8. вказаного статуту збори учасників товариства мають право внести рішення про передачу повністю чи частини належних їм прав в компетенцію генерального директора.
Згідно з п.8.9. зазначеного статуту поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється дирекцією, до складу якої входять генеральний директор та заступники генерального директора, дирекцію очолює генеральний директор. Генеральний директор призначається зборами учасників. Генеральний директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих які віднесено до виключної компетенції зборів.
Відповідно до п.8.10, 8.10.1., 8.10.3. вказаного статуту генеральний директор мають право без доручення від імені товариства укладати угоди та чинити юридичні дії від імені товариства, давати доручення, відкривати рахунки товариства і т.д.
27.05.04р. рішенням позачергових зборів учасників Відповідача 1, оформленим протоколом №6 на посаду генерального директора Відповідача 1 було призначено Шайхета Олега Ігоровича.
01.06.04р. по 02.12.04р. рішеннями Господарського суду Сумської області було вирішено стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача кошти в загальній сумі 28536,65 грн.
30.11.04р. Волинською міською радою було видано свідоцтво про право власності Відповідача 1 на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Волинський р-н, м. Долина, вул. Шевченка Тараса, буд. 18 на праві колективної власності, що складає 51/100 частки.
Згідно вказаного свідоцтва, зазначений наступний опис об’єктів: контрольно-пропускний пункт, А, 9,5 кв.м.; побутово-адміністративна будівля, Б, 88,8 кв.м.; вбиральня, В, 5,8 кв.м.; гараж, Д, 108,6кв.м.; вольєр, Е, 28,3 кв.м.; пожежне депо, Ж, 87,1 кв.м.; ангар, З, 160,5 кв.м.; склад, Г, 95,9 кв.м.; майстерня, Є, 64,5 кв.м.; ворота, 1, 26,7 кв.м.; огорожа, 2, 170,0 кв.м.; огорожа, 3, 212,8 кв.м.; ворота, 4, 20,1 кв.м.; огорожа, 5, 59,1 кв.м.; огорожа, 6, 1053,0 кв.м.
13.12.2004р. між Відповідачем 1, в особі генерального директора Шайхет Олега Ігоровича, який діє на підставі статуту, та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Відповідач 1 зобов’язався продати, а Відповідач 2 зобов’язався купити 51/100 частку майнового комплексу, що знаходиться в м. Долина, Іваново-Франківської області, вул. Тараса Шевченка, будинок 18 та сплатити за неї обумовлену грошову суму.
Відповідно до п.2 вказаного договору частка майнового комплексу, що відчужується за даним договором складається з: контрольно-пропускного пункту, зазначеного літерою А, площею 9,5 кв.м., побутово-адміністративної будівлі, зазначеною літерою Б, площею 88,8 кв.м., вбиральні, зазначеної літерою В, площею 5.8 кв.м., склад, зазначений літерою Г, площею 95,9 кв.м., гараж, зазначений літерою Д, площею 108,: кв.м., вольєр, зазначений літерою Е, площею 28,3 кв.м., ворота, зазначені літерою за №1, площею 26,7 в.м., огорожа, зазначена за №2, площею 170 кв.м., огорожа зазначена за №3 площею 212,8 кв.м.
Відповідно до п.3 договору вказана частка майнового комплексу належить Відповідачу 1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Волинською міською радою 30.11.2004р., згідно з рішенням виконавчого комітету від 25.11.2004р. №429 та зареєстрованого в Івано-Франківському бюро технічної інвентаризації згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №5629831, за реєстраційним номером 1018184, номер запису: 84 в книзі 19 від 30.11.2004р.
Відповідно до п.4 договору ціна продажу майнового комплексу за цим договором складає 147000 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідно до п.11 договору балансова вартість частки майнового комплексу становить 122489,15 грн.
28.12.2004р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 була укладена біржова угода, відповідно до якої Відповідач 2 продав, а Відповідач 1 придбав транспортний засіб Ніссан Патрол 2004 ріку випуску, номер кузова JN1TESY61U0102240, свідоцтво про реєстрацію серії КІС №918884 за ціною 121105,96 грн.
06.03.2006р. Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі №44/573 за позовом Відповідача 1 до Відповідача 2, та позовом Позивача (як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору) до Відповідачів про визнання недійсної біржової угоди, укладеної 28.12.2004р. про купівлю-продаж легкового автомобіля Nissan Patrol 2004 року випуску, номер кузова JN1TEY61U012240, свідоцтво про реєстрацію ТЗ Серія КІС №918884 з підстав підписання даної угоди генеральним директором Відповідача 1 без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки загальні збори Відповідача 1 відповдіної згоди не давали, а також вказаний транспортний засіб було продано за ціною значно меншою від його ринкової ціни. Вказаним рішенням Господарським судом міста Києва Позивачу було відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2006р. рішення Господарського суду м. Києва у справі №44/573 від 06.03.06р було скасовано, позовні вимоги Позивача задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.06р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.06.06р. скасована, рішення Господарського суду м. Києва від 06.03.06р. залишено без змін.
При цьому, у своїй постанові Вищий господарський суд України вказав, що судом апеляційної інстанції не було надано правової оцінки щодо компетенції зборів, як вищого органу управління Відповідача 1, зазначений у розділі 8 «Органи управління товариством», в п.8.7. де обов’язковість надання згоди генеральному директору на укладання угод від імені товариства відсутня. В той час коли п.8.10.1. статуту передбачено право генерального директора без доручення здійснювати дії від імені товариства, а п.8.10.3. укладати та чинити юридичні дії від імені товариства. В п.8.9. статуту вказано, що генеральний директор вирішує всі питання діяльності Відповідача 1 крім тих, які віднесені до виключної компетенції зборів. Таким чином, суд вважає, що висновок апеляційного суду про неуповноваженість генерального директора Відповідача 1 щодо укладання біржової угоди на продаж автомобілю є помилковим, і таким що суперечить нормам діючого законодавства.
Ухвалою Верховного Суду України від 21.12.06р. Позивачу відмовлено у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку вказаної постанови Вищого господарського суду України.
Спір виник оскільки Позивач вважає, що договір між Відповідачами був укладений з порушенням чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним.
Враховуючи встановлені обставини справи суд вважає, що позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст.89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства.
Згідно з ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст.62 Закону України «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
Відповідно до ч.1 ст.143 Цивільного кодексу України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Як встановлено судом, відповідно до п.8.7. статуту Відповідача 1 до компетенції зборів Відповідача 1 відносяться: визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; встановлення розміру, форм і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; обрання та відкликання генерального директора, директора та членів ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; виключення учасника з товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Як встановлено судом, згідно з п.8.9, 8.10, 8.10.1., 8.10.3. статуту Відповідача 1 поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється дирекцією, до складу якої входять генеральний директор та заступники генерального директора, дирекцію очолює генеральний директор. Генеральний директор призначається зборами учасників. Генеральний директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до виключної компетенції зборів. Генеральний директор має право без доручення від імені товариства укладати угоди та чинити юридичні дії від імені товариства, давати доручення, відкривати рахунки товариства і т.д.
З наведених норм та правоположень вбачається, що до компетенції загальних зборів Відповідача 1 не віднесено надання згоди, узгодження чи затвердження укладання генеральним директором Відповідача 1 угод про продаж майна, належного Відповідачу 1, проте до повноважень генерального директора віднесено вирішення всіх питань діяльності товариства, крім тих, які віднесені до компетенції загальних зборів Відповідача 2. Даний висновок підтверджується також вищевказаною постановою Вищого господарського суду України від 11.10.06р. у справі 44/573.
Як встановлено судом позачерговими зборами учасників Відповідача 1 на посаду генерального директора було призначено Шайхета О.І.
Як встановлено судом, 30.11.04р. Волинською міською радою було видано свідоцтво про право власності Відповідача 1 на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Волинський р-н, м. Долина, вул. Шевченка Тараса, буд. 18 на праві колективної власності, що складає 51/100 частки. Згідно вказаного свідоцтва, зазначений наступний опис об’єктів: контрольно-пропускний пункт, А, 9,5 кв.м.; побутово-адміністративна будівля, Б, 88,8 кв.м.; вбиральня, В, 5,8 кв.м.; гараж, Д, 108,6кв.м.; вольєр, Е, 28,3 кв.м.; пожежне депо, Ж, 87,1 кв.м.; ангар, З, 160,5 кв.м.; склад, Г, 95,9 кв.м.; майстерня, Є, 64,5 кв.м.; ворота, 1, 26,7 кв.м.; огорожа, 2, 170,0 кв.м.; огорожа, 3, 212,8 кв.м.; ворота, 4, 20,1 кв.м.; огорожа, 5, 59,1 кв.м.; огорожа, 6, 1053,0 кв.м.
Як встановлено судом, 13.12.2004р. між Відповідачем 1 в особі генерального директора Шайхет Олега Ігоровича, та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Відповідач 1 продав, а Відповідач 2 купив 51/100 частку майнового комплексу, що знаходиться в м. Долина, Іваново-Франківської області, вул. Тараса Шевченка, будинок 18. Частка майнового комплексу, що відчужується складається з: контрольно-пропускного пункту, зазначеного літерою А, площею 9,5 кв.м., побутово-адміністративної будівлі, зазначеною літерою Б, площею 88,8 кв.м., вбиральні, зазначеної літерою В, площею 5.8 кв.м., склад, зазначений літерою Г, площею 95,9 кв.м., гараж, зазначений літерою Д, площею 108,: кв.м., вольєр, зазначений літерою Е, площею 28,3 кв.м., ворота, зазначені літерою за №1, площею 26,7 в.м., огорожа, зазначена за №2, площею 170 кв.м., огорожа зазначена за №3 площею 212,8 кв.м.
За вказаних обставин суд вважає, що спірний договір від 13.12.2004р. було укладено генеральним директором Відповідача 1 в межах наданих йому повноважень, а тому Позивачу з цієї підстави у позові належить відмовити. Даний висновок підтверджується також вищевказаною постановою Вищого господарського суду України від 11.10.06р. у справі 44/573.
Відповідно до ст.92 Цивільного кодексу України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем не подано суду належних доказів, що Відповідач 2 в особі уповноваженого виконавчого органу, який має повноваження на укладання від імені Відповідача 2 договорів, а саме генерального директора Нінітчука А.М., знав чи не міг не знати про обмеження повноважень генерального директора Відповідача 1 щодо укладання договорів, про які зазначає у позові Позивач.
Довід Позивача, що Відповідач 2 знав про обмеження повноважень генерального директора Відповідача 1 щодо укладання договорів, оскільки засновником обох Відповідачів є ВАТ «Укрнафта», являється припущенням Позивача. Лише факт наявності у Відповідачів спільного учасника сам по собі не підтверджує, що Відповідач 2 в особі уповноваженого виконавчого органу, який має повноваження на укладання від імені Відповідача 2 договорів, дійсно на час укладання спірного договору знав про відсутність у генерального директора Відповідача 1 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання спірного договору.
Оскільки дана обставина Позивачем не доведена суд вважає, що у позові Позивача про визнання недійсним спірного договору від 13.12.2004р. з підстави перевищення генеральним директором Відповідача 1 своїх повноважень також слід відмовити згідно з вимогами ст.92 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити моральним засадам суспільства.
Як встановлено судом 01.06.04р. по 02.12.04р. рішеннями Господарського суду Сумської області було вирішено стягнути з Відповідача 1 на користь Позивача кошти в загальній сумі 28536,65 грн. На підставі вказаних рішень були видані виконавчі документи, які були звернуті до примусового виконання державною виконавчою службою України.
Як встановлено судом, 13.12.2004р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Відповідач 1 продав, а Відповідач 2 купив 51/100 частку майнового комплексу, що знаходиться в м. Долина, Іваново-Франківської області, вул. Тараса Шевченка, будинок 18. Ціна продажу складає 147000,00 грн. Відповідач 2 зобов’язується сплатити суму вартості майнового комплексу протягом 90 днів з дати підписання договору.
Як встановлено судом, 28.12.2004р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 була укладена біржова угода, відповідно до якої Відповідач 2 продав, а Відповідач 1 придбав транспортний засіб Ніссан Патрол за ціною 121105,96 грн.
З наведеного вбачається, що Відповідач 1 заборгував Позивачу кошти в загальній сумі 28536,65 грн., які були стягнуті з нього рішеннями Господарського суду Сумської області. Спірні договори мали своїм наслідком отримання Відповідачем 1 від Відповідача 2 коштів в оплату проданого майна на загальну суму 359105,96 грн., якої більш ніж достатньо для проведення з Позивачем розрахунків по вказаним боргам.
За вказаних обставин суд вважає не доведеною Позивачем обставину, що спірні договори були укладені Відповідачами саме в обхід арештованих державною виконавчою службою рахунків Відповідача 1, а тому суперечать моральним засадам суспільства.
Оскільки дана обставина Позивачем не доведена суд вважає, що у позові Позивача про визнання недійсними спірних договорів від 13.12.2004р. та 28.12.2004р. з підстави їх суперечності моральним засадам суспільства слід відмовити.
Судом не приймаються до уваги доводи Відповідачів, що Позивачем неправомірно змінений предмет позову, оскільки на даний час вже є рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили, та яким Позивачу відмовлено у визнанні недійсною вказаної біржової угоди, тому з цього спору вже є рішення суду.
Згідно з ст.62 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, або є рішення цих органів з такого спору.
Відповідно до ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Як встановлено судом 06.03.2006р. Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі №44/573 за позовом Відповідача 1 до Відповідача 2, та позовом Позивача (як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору) до Відповідачів про визнання недійсної біржової угоди, укладеної 28.12.2004р. з підстав підписання даної угоди генеральним директором Відповідача 1 без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки загальні збори Відповідача 1 відповідної згоди не давали, а також вказаний транспортний засіб було продано за ціною значно меншою від його ринкової ціни.
У даній справі Позивач звернувся з позовом до Відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу 51/100 частки майнового комплексу від 13.12.2004р. з підстав підписання даної угоди генеральним директором Відповідача 1 без необхідного обсягу цивільної дієздатності та суперечності даного договору моральним засадам суспільства. В процесі розгляду справи Позивач змінив предмет позову та крім вказаного договору від 13.12.2004р. заявив також вимогу про визнання недійсною біржової угоди від 28.12.2004р. з тих же підстав, які були ним зазначені у позові.
З наведеного вбачається, що підстави позову заявленого Позивачем у справі №44/573 та даній справі різні. Спір про визнання недійсною біржової угоди від 28.12.2004р. з підстави її суперечності моральним засадам суспільства Господарським судом міста Києва у справі №44/573 не розглядався, тому заява Позивача про зміну предмету позову в частині заявлення позовної вимоги про визнання недійсною біржової угоди від 28.12.2004р. з підстави її суперечності моральним засадам суспільства відповідає ст.22 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає прийняттю до розгляду та вирішенню судом у даній справі.
Судом не приймаються до розгляду доводи Позивача про суперечність спірних договорів ст.98 Цивільного кодексу України з наступних підстав.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову. Отже, вказана норма надає право Позивачу під час розгляду справи змінити або підставу, або предмет позову, та не дозволяє змінювати разом і підставу, і предмет позову.
Позивачем у поданому позові були заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу 51/100 частки майнового комплексу від 13.12.2004р. з підстав підписання даної угоди генеральним директором Відповідача 1 без необхідного обсягу цивільної дієздатності та суперечності даного договору моральним засадам суспільства.
04.12.07р. Позивачем була подана до суду заява про збільшення позовних вимог від 03.12.07р., якою Позивач змінив предмет позову та крім вказаного договору від 13.12.2004р. заявив також вимогу про визнання недійсною біржової угоди від 28.12.2004р. з тих же підстав, які були ним зазначені у позові.
18.12.07р. Позивачем було подано до суду додаткове обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог, в якій Позивач намагається змінити також підстави позову, та крім визначених раніше підстав заявити також підставу про суперечність спірних договорів ст.98 Цивільного кодексу України.
Раніше дану підставу позову Позивач під час вирішення спору у суді першої інстанції не заявляв. На суперечність спірного договору від 13.12.2004р. ст.98 Цивільного кодексу України Позивач вказував лише у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2006р. у справі №22/418, проте ст.22 Господарського процесуального кодексу України не надає Позивачу права змінювати підстави позову після прийняття рішення у справі, тому дане посилання не можна вважати заявою про зміну підстав позову.
З наведеного вбачається, що Позивачем був поданий позов до суду про визнання недійсним одного договору з певних підстав. 04.12.07р. Позивач змінив предмет позову та заявив позовні вимоги про визнання недійсними двох договорів з тих же підстав, заявлених у позові. Після цього, 18.12.07р. Позивач подав заяву про зміну також підстав позову про суперечність договору також ст.98 Цивільного кодексу України.
Проте, намагання Позивач крім зміни предмету позову, змінити також і підстави позову суперечать ст.22 Господарського процесуального кодексу України, тому дана підстава про суперечність спірних договорів ст.98 Цивільного кодексу України не підлягає розгляду у межах даної справи.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. У позові відмовити повністю.
Суддя Ю.Л. Власов
Рішення підписане 28.12.2007р.