ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  35/58

26.12.07

За позовом                    Державного комітету України з державного матеріального резерву

До відповідача           Державної акціонерної компанії "Хліб України"

Про                              повернення до державного резерву 7753,36 тонни пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А", 2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу,  стягнення 153445058,07 грн. штрафу, 317428376,78 грн. пені

Суддя Ковтун С.А.

Представники:

Від позивача          Висотенко І.М. (за дов.)

          Ємельянова Л.С.  (за дов.)

Від відповідача          Мартиненко О.О. (за дов.)

                              Хижняк І.О. (за дов.)

                              Кліновський Е.В. (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернувся з позовом Державний комітет України з державного матеріального резерву до державної акціонерної компанії "Хліб України" про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву 7753,36 тонни пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А", 2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу, та стягнути 77262887,7 грн. штрафу та 82439501 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору № юр-2/233-99 від 21.01.1999, не повернув до 01.11.1999 відпущених позивачем на умовах позики 7753,36 тонни пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А", 2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу, у зв’язку з чим зобов’язаний  сплатити 77262887,7 грн. штрафу та 82439501 грн. пені за невиконання зобов’язання щодо повернення майна.

Ухвалою суду від 04.02.2002 (суддя Михальська Ю.Б.) було порушено провадження у справі № 35/58.

Ухвалою від 25.02.2002 провадження у справі було зупинено до вирішення питання щодо визначення боргових зобов’язань відповідача.

Розпорядження заступника голови господарського суду від 04.10.2005 справу було доручено прийняти до провадження судді Ковтуну С.А.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, яке мотивоване відсутністю заборгованості відповідача.

Суд поновив провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України ухвалою від 18.04.2007.

У судовому засіданні 05.06.2007 представниками сторін було подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору в порядку ст. 69 ГПК України.

Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог. Зокрема, сторона просить зобов’язати відповідача повернути до державного резерву 7753,36 тонн пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А"2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу, та стягнути 153445058,07 грн. штрафу, 317428376,78 грн. пені Штрафні санкції позивач просить стягнути за період з 02.11.1999 по 31.05.2007.

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю та вважає, що предмет спору відсутній, у зв’язку з чим провадження у справі підлягає припиненню. Зокрема, на думку відповідача, зобов’язання між сторонами є припиненими на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2003 № 1637, який зобов’язано  Державний комітет з державного матеріального резерву зменшити заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України" на 214408426 грн., до яких входить заборгованість за договором № юр-2/233-99 від 21.01.1999. Відсутність заборгованості за договором № юр-2/233-99 від 21.01.1999 свідчить про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

Також відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

21.01.1999 між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Державною акціонерною компанією "Хліб України" було укладено договорі № юр-2/233-99 (далі –Договір), предметом якого є позичання Державним комітетом України по матеріальних резервах на дев'ять місяців до 1 листопада 1999 року відповідачу 50000 тонн зерна пшениці 4-го класу та 50000 тонн жита групи "А".

В подальшому шляхом підписання додатків до Договору (додаток № 1 від 05.03.1999, додаток № 2 від 19.03.1999, додаток № 3 від 05.04.1999, додаток № 4 від 22.04.1999, додаток № 5 від 30.04.1999) сторони збільшили кількість запозиченого зерна та його асортимент. Зокрема, було узгоджено позичання 7833,087 тонни пшениці 3 класу, 93934,795 тонни пшениці 4 класу, 12248,546 тонни пшениці 5 класу, 56334,755 тонни жита групи "А", 4123,779 тонни ячменю 1 класу, 6119,844 тонни ячменю 2 класу, 2416,537 тонни кукурудзи.   

Фактично за Договором було передано 7753,36 тонни пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А", 2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 21416,537 тонни кукурудзи, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.04.1999.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 1041 було утворено на базі ліквідованого Державного комітету по матеріальних резервах у складі Міністерства економіки урядовий орган державного управління - Державне агентство з управління державним матеріальним резервом та визначено останнє правонаступником Державного комітету по матеріальних резервах.

В подальшому Указом Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 на базі Державного агентства з управління державним матеріальним резервом було утворено  Державний комітет України з державного матеріального резерву як центральний орган виконавчої влади та встановлено, що Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Таким чином, у зв’язку з правонаступництвом, позивач є стороною за Договором.

Договір було укладено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1338.

16.10.2003 постановою Кабінету Міністрів України було прийнято постанову № 1637 "Про погашення заборгованості Державної акціонерної компанії "Хліб України" перед Державним комітетом з державного матеріального резерву".

Відповідно до вказаної постанови Кабінет Міністрів України  постановив погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики, Державної акціонерної компанії "Хліб України" та Державного комітету з державного матеріального резерву щодо зарахування вартості цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Компанії, переданих згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1999 р. N 1174 до сфери управління Комітету, в погашення заборгованості, що виникла в результаті виконання постанов Кабінету Міністрів України від 5 травня 1998 р. N 598, від 25 серпня 1998 р. N 1338, від 11 грудня 1998 р. N 1962, від 18 грудня 1998 р. N 2002 та розпоряджень Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1998 р. N 945 і від 19 квітня 1999 р. N 312-рс, на загальну суму 214408426 гривень.

Також постановою Кабінету Міністрів України № 1637 від 16.10.2003 вказано Державному комітетові з державного матеріального резерву зменшити заборгованість Державної акціонерної компанії "Хліб України" на зазначену суму.

У той же час, в силу глави 19 ЦК УРСР, чинного у 2003 році, постанова Кабінету Міністрів України № 1673 не є підставою для припинення зобов’язань за Договором. Визначені главою 19 ЦК УРСР підстави припинення зобов’язань не передбачали можливість припинення зобов’язань, що виникли між учасниками цивільних відносин, внаслідок акту органу виконавчої влади.

Відсутні підстави для оцінки постанови № 1673 в контексті ст. 217 ЦК УРСР, яка передбачає можливість припинення зобов’язань зарахуванням. Зокрема, в силу даної норми, припинення зобов’язань може мати місце внаслідок волевиявлення однієї сторони, якою за Договором Кабінет Міністрів України не є.

В даному випадку постанова Кабінету Міністрів України № 1673 носить дозвільний характер позивачу щодо порядку використання цінностей державного матеріального резерву.  

З огляду на викладене, доводи відповідача про припинення зобов’язань на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1673 від 16.10.2003 є не обґрунтованими.

Зерно, одержане за Договором, відповідач позивачу не повернув. Таким чином, оскільки цивільні права і обов’язки за Договором продовжують існувати, в силу п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вони регулюються ЦК України від 16.01.2003.

Як зазначено вище, договір від 21.01.1999 № юр-2/233-99, сторонами за яким є позивач (позичкодавець) і відповідач (користувач), за свою правовою природою є договором позики.

Відповідач не заперечує факт одержання у позику 7753,36 тонн пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А"2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу.

Одним із основних обов’язків користувача за договором позики є обов'язок  повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання (ст. 833 ЦК України).   

Строк повернення, відповідно до п. 1.1 та п. 2.2. Договору, було встановлено до 1 листопада 1999 року.

Оскільки матеріальні цінності відповідачем на даний час позивачу не повернуті, ним порушено вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, вимоги про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву 7753,36 тонн пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А"2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу, є законними та обґрунтованими.

У той же час, підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу є не обґрунтованими виходячи з наступного.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР, чинної на час звернення до суду з позовом,  скорочена позовна давність тривалістю в шість місяців діяла за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вимоги про стягнення неустойки не відносились до вимог, на які позовна давність не поширюється (ст. 83 ЦК УРСР). Позивач помилково в обґрунтування своїх доводів щодо непоширення позовної давності на вказані вимоги посилається на п. 2 ч. 1 ст. 83 ЦК УРСР, оскільки, відповідно до даної норми, позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів, кооперативних та інших громадських організацій або громадян, і вона (норма) не передбачає можливості не поширення позовної давності на вимоги щодо стягнення неустойки у зв’язку з неповерненням майна.

Отже, оскільки штрафом є одноразовий платіж, право на стягнення якого виникає з моменту порушення зобов’язання, станом на час звернення позивача до суду (22.01.2002) строк позовної давності за вказаною вимогою закінчився, що, в силу ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови у позові.

Також частковому задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені.

Зокрема, вимоги про стягнення пені, заявлені у позовній заяві,  є обґрунтованими з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР за останніх шість місяців до звернення до суду. Оскільки позивач, звертаючись до суду, термін нарахування пені обмежив 25.09.2001, пеня підлягає стягненню за період з 22.07.2001 по 26.09.2001.

Відповідно до ч. 8 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (в редакції на 22.01.2002) за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов'язання.

Розмір пені, обчислюється з вартості матеріальних цінностей виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня (ч. 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Вартість матеріальних цінностей, відповідно до Договору, складає 1895313,49 грн.

Закону України "Про державний матеріальний резерв" станом на 22.01.2002 не передбачав можливості застосування ринкової ціни для обчислення вартості пені, а тому пеня підлягає обчисленню виходячи з вартості цінностей, зазначеної у Договорі.

Пеня за період з 22.07.2001 по 26.09.2001 складає 59248,02 грн. (розрахунок у матеріалах справи).

Вимоги про стягнення пені за період з 27.09.2001 по 31.05.2007  подані суду 05.06.2007.

Відповідно до п. 6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки, як зазначено вище, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР скорочена позовна давність тривалістю в шість місяців діяла за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені), вимоги про стягнення пені за період з 27.09.2001 по 01.06.2003 регулюються правилами про позовну давність ЦК УРСР.

Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову в силу ч. 1ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК України в редакції Закону України від 12.05.2004 № 1713-ІV на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв" позовна давність не поширюється.  

Таким чином, позивач правомірно заявив вимоги про стягнення пені за період з 01.06.2003 по 31.05.2007.

У контексті п. 8 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" в редакції Закону України від 12.05.2004 № 1713-ІV, що набрав чинність з дня опублікування (30.06.2004), визначення пені повинно здійснюватись з вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менше, ніж на день відпуску.

Відповідно до розрахунку позивача станом на 09.04.2007 середньоринковою ціною пшениці 3 класу є 840 грн. за 1 тонну, пшениці 4 класу –805 грн. за 1 тонну, пшениці 5 класу –790 грн. за 1 тонну, жита групи "А" - 905 грн. за 1 тонну, ячменю 1 класу - 870 грн. за 1 тонну, ячменю 2 класу –830 грн. за 1 тонну, кукурудзи 2 класу - 910 грн. за 1 тонну, кукурудзи 3 класу –810 грн. за 1 тонну.  

Отже, за період з 01.06.2003 по 29.06.2004 розмір пені обчислюється виходячи з 1895313,49 грн., а з 30.06.2004 по 05.06.2007 – виходячи з середньоринкової вартості зерна культур (пшениці 3 класу –6512822,4 грн., пшениці 4 класу –75471905,6 грн., пшениці 5 класу –11674067 грн., жита групи "А" -  50898023,55 грн., ячменю 1 класу –1847687,73 грн., ячменю 2 класу –5079470,52 грн., кукурудзи 2 класу –33545,33 грн., кукурудзи 3 класу –1927535,94 грн.).

Пеня за період з 01.06.2003 по 29.06.2004 складає 288243,42 грн., а за період з 30.06.2004 по 05.06.2007 - 79257525,46 грн. (розрахунок знаходиться у матеріалах справи).          

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: зобов’язати відповідача повернути до державного резерву 7753,36 тонн пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А"2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього классу, та стягнути 79605016,9 грн. пені.

В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог підлягають стягнення з відповідача до Державного бюджету. Зокрема, підлягає стягненню державне мито у розмірі 9516,6 грн. та 44,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.. 1, 2, 33, 34, 49, 43, 82-85 ГПК  України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Державну акціонерну компанію України  "Хліб України" (м. Київ, вул. Саксаганського, 1 рахунок 26001201786001 в Хрещатинському відділенні АКБ Україна МФО 300034) повернути до державного резерву 7753,36 тонн пшениці третього класу, 14777,3 тонни пшениці п’ятого класу, 56240,91 тонни  жита групи "А"2123,779 тонни ячменю першого класу, 6119,844 тонни ячменю другого класу, 36,863 тонни кукурудзи другого класу, 2379,674 тонни кукурудзи третього класу.

3.          Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб України" (м. Київ, вул. Саксаганського, 1 рахунок 26001201786001 в Хрещатинському відділенні АКБ Україна МФО 300034) на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву (м. Київ, вул. Пушкінська, Державне казначейство України, рахунок 31217151000001, МФО 820172 в ОПЕРУ ДКУ м. Київ, код казначейства 20055032 для Державного комітету України з державного матеріального резерву код бюджетної класифікації 32010000) 79605016,9 грн. пені.

           4.  В іншій частині позову відмовити.

5.          Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб України" до Державного бюджету України  9516,6 грн. державного мита та 44,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

С.А. Ковтун