АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2011 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремко В. В.
суддів: Перепелюк І.Б., Галичанського А.Д.,
секретар Тодоряк Г.Д.
з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи –ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на майно, поділ майна, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстрації та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду від 14 січня 2011 року,
встановила:
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, визнання права власності на майно, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстрації та виселення.
Позивач зазначав, що за час перебування у шлюбі з відповідачкою ними було придбано за кошти сімейного бюджету нежитлову будівлю загальною площею 702,7 кв. м. по АДРЕСА_1, а також набуто рухоме майно.
Просив визнати за ним право власності на 1/2 частини зазначеного нерухомого майна, провести поділ рухомого майна вартістю 142490 грн.
Посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_2 належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування, а відповідачка порушує його право як власника, просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття відповідачки з реєстрації та виселення.
Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, яка в подальшому була змінена, до ОСОБА_1 з остаточними вимогами про стягнення грошової компенсації за 1/2 частини майна, що знаходиться у спільній сумісній власності на суму 23775 грн.
Зазначала, що до спільної сумісної власності відноситься також автомобіль марки ВАЗ 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 32000 грн. та інше рухоме майно вартістю 47330 грн.
У зв’язку з тим, що автомобілем та іншим рухомим майном користується позивач, просила стягнути з нього на її користь вартість 1/2 частини автомобіля та рухомого майна, усього на суму 23775 грн.
Третя особа ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частини нежитлової будівлі загальною площею 702,7 кв. м. по АДРЕСА_1 та частково недійсним свідоцтва про права власності на зазначену будівлю, посилаючись на те, що згадане нерухоме майно придбане за його та відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 кошти.
Рішенням Новоселицького районного суду від 14 січня 2010 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Виділено ОСОБА_1 у власність автомобіль марки ВАЗ 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2002 року випуску вартістю 32000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини автомобіля в сумі 16000 грн.
Виділено та визнано за ОСОБА_1 право власності на таке майно: стінка «Тигина Молдавська»вартістю 2000 грн., холодильник «Самсунг»- 1500 грн., кухня «Карпати»- 800 грн., плита газова «Гефест»- 700 грн., куток кухонний –700 грн., 2 килими –500 грн., шафа-купе –3000 грн., спальня «Тюмень»- 1500 грн., усього зальною вартістю 10000 грн.
Виділено та визнано за ОСОБА_3 право власності на плиту газову вартістю 350 грн., 2 килими –500 грн., диван –1500 грн., стіл кухонний – 300 грн., телевізор «Соні»- 700 грн., відеомагнітофон «Соні»- 500 грн., тумбу під телевізор –300 грн., стіл «метелик»- 500 грн., усього загальною вартістю 4550 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю у вартості рухомого майна у сумі 2735 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 спірного нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1, та іншого рухомого майна, а також у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ним право власності на 1/2 частку об'єкту нерухомості, що знаходиться у АДРЕСА_1 провести поділ всього рухомого майна з виділенням йому у власність такого майна на суму 54450 грн., задовольнити його позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні будинком.
Просить виділити та визнати за ОСОБА_3 право власності на рухоме майно вартістю 54450 грн.
Посилається на неповне з’ясування обставин справи, недоведення обставин справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 у серпні 1990 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_3
Рішенням Глибоцького районного суду від 19 серпня 2010 року даний шлюб було розірвано.
Встановлено, що під час шлюбу на ім’я відповідачки, як фізичної особи, була придбана нежитлова будівля, телятник в АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності САВ № 911543 від 16 травня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Зеленогайської сільської ради(а.с.20, 26). Вказане нерухоме майно використовується ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статей 57, 61 Сімейного кодексу України(далі - СК), ст. 52 Цивільного кодексу України(далі - ЦК) майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а спірне нерухоме майно є власністю відповідачки як підприємця.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК та ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
За змістом ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу власником майна стає покупець, який прийняв передане від продавця майно та сплатив за нього обумовлену договором грошову суму.
Встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі 25 лютого 2008 року відповідачкою ОСОБА_3, як фізичною особою, в рахунок купівлі-продажу майнового паю у вигляді нежитлової будівлі, телятника, внесено кошти в сумі 25650 грн. з наступним оформленням у власність спірного нерухомого майна.
Ці обставини визнаються сторонами і частково стверджуються документами про оформлення права власності на нерухоме майно, а саме, свідоцтвом про право власності від 16 травня 2008 року, рішенням виконавчого комітету Зеленогайської сільської ради № 37 від 14 травня 2008 року, накладною № 2 від 25 лютого 2008 року(а.с.26, 214, 216).
На підставі вказаних документів за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нерухоме майно.
За таких встановлених обставин є підстави зробити висновок про набуття права спільної сумісної власності сторін на зазначене нежиле приміщення. Той факт, що спірне нерухоме майно придбавалося для зайняття ОСОБА_3 підприємницькою діяльністю та фактично з такою метою використовується правового значення не має, оскільки законом не заборонено використання майна, належного фізичній особі, для зайняття підприємницькою діяльністю, і правовий режим такого майна це не змінює.
Суд першої інстанції на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та помилково визнав зазначене приміщення об’єктом права власності лише ОСОБА_3
Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності, з урахуванням рівності часток подружжя у майні, на 1/2 частину спірного нежитлового приміщення.
У даній справі суд першої інстанції, задовольняючи зустрічну позовну вимогу ОСОБА_3, вважав за можливе передати у власність позивача ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ 21043, реєстраційний номер НОМЕР_1, та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 вартості цього майна в сумі 16000 грн.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на депозит суду грошової суми не вносив, із позовом про поділ та визнання права власності на автомобіль не звертався.
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про присудження грошової компенсації за майно, що знаходиться у спільній сумісній власності, проти чого ОСОБА_1 заперечує.
Тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 16000 грн. ухвалено з порушенням норм матеріального права, а в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль є таким, що виходить за межі позовних вимог.
Тому рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині стягнення грошової компенсації за 1/2 спірного автомобіля.
Що ж стосується рішення суду першої інстанції про поділ іншого рухомого майна та відмови у позові ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстрації та виселення, то воно по суті є правильним й підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Так, в апеляційній скарзі апелянт меблі та інші предмети домашньої обстановки пропонує поділити так як це зробив суд першої інстанції.
Щодо вимог про поділ іншого рухомого майна, то апеляційна скарга не містить доводів неправильності рішення суду першої інстанції про відмову у позові в цій частині.
У справі відсутні докази наявності такого майна, часу придбання, стану, вартості, його належності до спільного майна подружжя.
Тому рішення суду у згаданій частині про відмову у позові за його недоведеності є по суті правильним.
Згідно із ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2
Апелянт посилається на статтю 321 ЦК як на підставу для виселення відповідачки та зняття її з реєстрації.
Проте відповідачка своїм проживання у спірному будинку не позбавляє права власності позивача на будинок, а право користування житлом колишніх членів сім’ї власника житлового будинку(за умови, що після припинення сімейних відносин власник будинку не змінився) гарантується законом.
У зв’язку із ухваленням нового рішення та частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 на його користь із ОСОБА_3 слід стягнути витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи пропорційно до розміру задоволених позовних вимог(16,01%).
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоселицького районного суду від 14 січня 2011 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлове приміщення скасувати.
Позов в цій частині задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна - нежитлової будівлі, телятника в АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності САВ № 911543 від 16 травня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Зеленогайської сільської ради.
Рішення Новоселицького районного суду від 14 січня 2011 року в частині виділення у власність ОСОБА_1 автомобіля ВАЗ-21043, НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 16000 гривень скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовити.
У решті рішення Новоселицького районного суду від 14 січня 2011 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 128(сто двадцять вісім) гривень 25 коп. –витрат по сплаті судового збору та 19(дев’ятнадцять) гривень 22 коп. –оплати виплат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: