ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 р. | № 17/57-07-2374 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С., ( головуючого ) |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства "Металобаза" |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року |
у справі за позовом | Відкритого акціонерного товариства "Металобаза" |
до | Підприємства –фірми "Докс" |
про | розірвання договору оренди та повернення майна |
УСТАНОВИВ:
У березні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про розірвання договору оренди майна від 05.08.2005 року та зобов’язання повернути наймане майно у зв’язку з не внесенням орендної плати на протязі більше року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач доповнив заявлені вимоги, обґрунтовуючи розірвання договору найму ч.2 ст.651 ЦК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2007 року в позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
У судовому засіданні оголошувалася перерва на 19.12.2007 року.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір оренди від 05.08.2005 року за умовами якого позивач зобов’язався надати в оренду нерухоме майно, а відповідач зобов’язався прийняти це майно в тимчасове платне користування строком до 05.08.2025 року.
Листом № 15 від 30.01.2007 року позивачем було повідомлено відповідача про розірвання спірного договору оренди та повернення орендованого майна у зв’язку з невнесенням орендної плати.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2005 року в справі № 28/437-05-9763 визнано недійсним спірний договір оренди та зобов’язано відповідача повернути орендоване майно.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року прийнято відмови сторін від апеляційних скарг на зазначене рішення суду першої інстанції.
Постановою державної виконавчої служби від 26.04.2006 року було відкрито виконавче провадження з виконання рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005 року на підставі якого було видано наказ від 03.04.2006 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2006 року рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005 року скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За листом від 28.03.2007 року Суворовського РВ УМВС України в Одеській області під час перевірки директор позивача пояснив, що відповідач не користується орендованим майном з січня 2006 року.
До справи судом першої інстанції було залучено акт звірки розрахунків між сторонами станом на 29.03.2007 року.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна і зобов’язання відповідача повернути орендоване майно у зв’язку з невнесенням орендної плати протягом 3-х місяців підряд та істотним порушенням договору.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Прийняті у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, дійшовши висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог про порушення зобов’язання відповідачем з внесення орендної плати, суду попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не з’ясували та не встановили обставин, пов’язаних з внесенням орендної плати наймачем за спірний період.
Згідно ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використання ним через обставини, за які він не відповідає.
У той же час, зробивши висновок про недоведеність позивачем факту використання відповідачем орендованого майна з 01.01.2006 року по 02.11.2006 року, суди не врахували вимог зазначеної норми матеріального права за змістом якої доведення неможливості користування майном наймачем через обставини, за які він не відповідає покладається на нього.
До того ж, обґрунтувавши висновок про звільнення наймача від сплати з 01.01.2006 року по 02.11.2006 року наявністю рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2005 року, суди обох інстанцій не встановили обставин і не навели висновків, які б свідчили про неможливість використання наймачем орендованого майна в цей період часу у зв’язку з обставинами, за які він не відповідає.
Водночас, судами не було з’ясовано питання про те, яким чином наявність судового рішення в іншій справі вплинула на неможливість користування майном наймачем, і чи є ці обставини, такими за які він не відповідає.
Разом з цим, судами не було перевірено доводів позивача про наявність заборгованості у відповідача в розмірі 235274,63 грн. і про не внесення ним орендної плати на протязі більше одного року та не наведено обґрунтування відхилення цих доводів.
Крім цього, судам слід було мати на увазі, що згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим, а ст.782 ЦК України встановлено право наймодавця на відмову від договору у зв’язку з несплатою за користування майном.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, і вирішити спір з дотриманим вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Металобаза" задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року та рішення господарського суду Одеської області від 23.04.2007 року скасувати, і справу № 17/57-07-2374 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук
ев