ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 р. | № 10/703 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
на постанову | від 25.09.2007 р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
у справі | № 10/703 |
за позовом | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (надалі –Компанія) |
до | ВАТ по газопостачанню та газифікації “Черкасигаз” (надалі –Товариство) |
про | стягнення 7016929,34 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Овчарук О.О., Тютюнник С.В. |
від відповідача | - Терентьєв О.М., Горянін А.О. |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 18.05.2007 р. (суддя Шумко В.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 4612942,27 грн. боргу, 2311972,85 грн. інфляційних нарахувань, 664192,76 грн. відсотків річних, 17691 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. (судді: Фаловська І.М., Агрикова О.В., Писана Т.О.) рішення господарського суду Черкаської області від 18.05.2007 р. скасовано частково, в частині стягнення 2311972,85 грн. інфляційних нарахувань та 664192,76 грн. відсотків річних в позові відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини сторін, що виникли та існували між сторонами у відповідності до ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР на підставі укладеного договору № 06/02-94 від 17.01.2002 р. на постачання природного газу; встановив обставини належного виконання Компанією зобов'язань по постачанню природного газу, а також обставини неналежного виконання Товариством грошових зобов'язань по його оплаті, в порушення умов договору та положень ст. ст. 525, 526 ЦК України (ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР); встановив розмір заборгованості; дійшов правомірних висновків про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, а також інфляційних нарахувань та відсотків річних; відмовляючи в задоволенні позовних вимог частково місцевий господарський суд мотивовано вказав на відсутність правових підстав для стягнення пені та штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Приймаючи постанову про скасування рішення частково апеляційний господарський суд безпідставно прийняв до уваги твердження відповідача про поширення дії мораторію у справі про банкрутство щодо нарахувань відсотків річних та інфляційних, незважаючи на те, що останні не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань в розумінні ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі –Закон про банкрутство).
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.
Спір у даній справі виник з приводу неоплати відповідачем поставленого за договором № 06/02-94 від 17.01.2002 р. природного газу.
Отже, вказаний борг на підставі договору є грошовим зобов'язанням Товариства перед Компанією у розумінні статті 1 Закону про банкрутство.
Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Компанія звернулась до Товариства у даній справі.
У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями Товариства перед Компанією є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду в частині розгляду вимог про стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення в згаданій частині, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову апеляційний господарський суд порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. у справі № 10/703 скасувати.
Рішення господарського суду Черкаської області від 18.05.2007 р. у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк