ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2007 р. | № 4/3872-26/271 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: | С. Шевчук, |
С. Владимиренко, І. Воліка (доповідача), |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства (ЗАТ) з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" |
на постанову | від 27.06.2007 року |
Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 4/3872-26/271 |
за позовом | ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" |
до | Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС) України у Львівській області |
треті особи | 1) Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) фірма "Радар", 2) Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) Українська страхова компанія "Гарант-Авто" |
про | стягнення 195 737,64 грн. |
В судове засідання прибули представники сторін: |
позивача | Грона Д.С. (дов. від 25.05.2006 року № 210) |
відповідача та 3-іх осіб | не з'явились |
Заслухавши суддю-доповідача - І. Воліка, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
На підставі договору купівлі-продажу, укладеного з позивачем № 9-054А 04.02.1999 року, УМВС України у Львівській області отримало на умовах товарного кредиту під 22% річних 8 автомобілів "Ланос" на загальну суму 236 117,56 грн., однак, свої зобов'язання щодо оплати виконувало неналежним чином, сплативши лише 76 830,60 грн., після чого взагалі виплати припинило.
На підставі договору страхування № 0048209, укладеного між позивачем та ВАТ Українська страхова компанія "Гарант-Авто", останнє виплатило позивачу страхове відшкодування в сумі 59 151 грн.
Доповідач: Волік І.М.
Таким чином, ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" стверджує, що заборгованість з товарного кредиту за період до 16.09.2003 року становить 205 462,06 грн., а невиконанням договору йому завдано збитків у вигляді неотримання процентів за надання кредиту в сумі 213 810,56 грн., 16 991,50 грн. інфляційних втрат та 3% річних за прострочення платежів товарного кредиту, а також 17 422,69 грн. інфляційних втрат та 3% річних за прострочення платежів по відсотках за надання товарного кредиту.
24.11.2006 року позивачем уточнені позовні вимоги заявою № 21, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 195 737,64 грн., з яких 176 196,72 грн. заборгованість за автомобілі та 19 540,92 грн. заборгованість по відсоткам.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13.02.2007 року по справі № 4/3872-26/271 (Ю. Деркач) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано наступними обставинами.
04.02.1999 року між СП ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ»(продавець), правонаступником якого є позивач, відповідачем (покупець) та третьою особою-2 (ВАТ „Гарант-Авто" - страховик) підписано трьохсторонній договір купівлі-продажу № 9-054А. Договір від імені продавця підписано генеральним директором ТОВ "Фірма "Радар" Лобода Р. Б. який діяв на підставі довіреності № 224/10р від 02.09.1998 року, хоча вказана довіреність була чинна лише до 01.01.1999 року. При цьому, господарським судом першої інстанції зауважено, що доказів наявності у представника позивача належних повноважень підписувати договір № 9-054А від 04.02.1999 року суду не подано.
Згідно з п. 1 договору позивач продає, а відповідач купує на умовах франко-склад продавця автомобіль, а страховик приймає на себе страхування майнової відповідальності інтересів позивача, пов'язаної з невиконанням або неналежним виконанням відповідачем фінансових зобов'язань по договору. Згідно з розд. 2 договору продавець зобов'язався продати відповідачу 8 автомобілів "Ланос" по ціні 28 444,00 грн. за одиницю. Відповідач сплачує попередній внесок в розмірі 76 829,04 грн.
Загальний строк розстрочки визначено у 24 місяці з 10.03.1999 року по 10.02.2001 року зі сплатою 22% річних за надання розстрочки на залишок суми розстрочки. Пунктом 2.6. договору визначено, що загальна заборгованість за договором визначається в п. 1 додаткової угоди (додатку № 1), що є невід'ємною частиною цього договору. Окрім цього, згідно з п. 2.8. договору, пункт 3 додаткової угоди повинен містити залишок суми розстрочки, на яку підлягають нарахуванню 22% річних.
Однак, як зазначає господарський суд першої інстанції, не зважаючи на неодноразові вимоги суду додаткова угода, визначена як додаток № 1 до договору купівлі-продажу № 9-054А від 04.02.1999 року, суду не надана. Посилання на додаткову угоду від 05.02.1999 року про порядок погашення заборгованості покупцем перед продавцем по договору купівлі-продажу в розстрочку № 9054Р від 04.02.1999 року не заслуговує на увагу, оскільки, як випливає з тексту такої додаткової угоди, вона не є додатком № 1 до договору купівлі-продажу № 9-054А від 04.02.1999 pоку, а є невід'ємною частиною іншого договору - № 9054Р, п. 1 якої містить іншу суму заборгованості, від імені відповідача дана додаткова угода підписана особою, повноваження якої не встановлені тощо.
Враховуючи, що між сторонами укладено декілька договорів купівлі-продажу на придбання автомобілів "Ланос", що підтверджується, зокрема, поясненнями представників сторін та листом позивача від 01.07.2003 pоку, а також запереченням відповідачем факту укладення додаткової угоди до договору купівлі-продажу № 9-054А від 04.02.1999 року, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що ті істотні умови договору № 9-054А від 04.02.1999 pоку, щодо яких за погодженням сторін повинна була бути досягнута згода шляхом підписання відповідного додатку, погоджені сторонами не були.
Окрім того, не може служити належним доказом досягнутих домовленостей рахунок-фактура від 04.02.1999 року як така, що є одностороннім документом, складеним на підставі договору, зареєстрованого під іншим номером.
Згідно із ст. 153 ЦК УPCP, якій діяв на час існування спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При цьому, істотними є не лише ті умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а й всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Таким чином, недосягнення згоди з умов договору, які мали бути погоджені сторонами, зокрема, щодо визначення загальної заборгованості покупця по договору, порядку її погашення тощо, свідчить про неукладеність договору в цілому.
Окрім того, згідно з п. 3.9. договору, сторони зобов'язані погасити марки гербового збору на примірниках договору відповідно до з Положення про гербовий збір, затвердженого Указом Президента України від 06.11.1998 року № 1222/98. яке діяло на дату існування спірних правовідносин, яким передбачено, що з договорів, за якими сторони - суб'єкти господарської діяльності беруть на себе зобов'язання передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити гроші тощо, а також з договорів, якими вносяться зміни, спрямовані на збільшення суми зазначених договорів, повинен справлятись гербовий збір шляхом придбання в установах Ощадного банку України марок гербового збору за їх номінальною вартістю та маркування марками гербового збору першої сторінки договору в день його підписання. Відповідно до п. 22 Положення документи, які відповідно до цього Положення підлягають маркуванню і на яких і відсутні марки гербового збору, або маркування яких здійснено з порушенням установленого порядку, не можуть використовуватися для підтвердження вимог платника або обставин у разі виникнення спору. Як вбачається з наданих позивачем примірників договору № 9-054А від 04.02 1999 pоку вони не марковані марками гербового збору у встановленому законодавством порядку.
Водночас, зазначає господарський суд першої інстанції, матеріали справи свідчать, що незважаючи на неукладсність договору купівлі-продажу № 9-054А від 04.02.1999 pоку відносини з придбання автомобілів між сторонами існували, оскільки як випливає з актів прийманпя-здачі від 05.02.1999 року №№ 03824. 03821, 03835, 03831, 03859, 03868, 03855, 03872, позивач передав відповідачу автомобілі «Ланос»в кількості вісім штук по ціні 28 592,56 грн. кожен, тобто, на загальну суму 228 740,48 грн.
08.02.1999 року платіжним дорученням № 99 відповідач сплатив позивачу 76 830,60 грн., які враховані позивачем в рахунок оплати вартості зазначених автомобілів.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання договору страхування № 0048209, укладеного між позивачем та ВАТ Українська страхова компанія "Гарант-Авто", страховик сплатив позивачеві за відповідача загальну суму 59 151,00 грн.
Таким чином, виходячи з загальних умов виконання зобов’язань, господарський суд першої інстанції зазначає про їх неналежне виконання позивачем, зважаючи на те, що доказів погашення заборгованості за поставлені автомобілі з урахуванням проплат, проведених третьою особою, яка становить 92 758.88 грн., суду не надано.
Проте, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. При цьому, господарський суд першої інстанції зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права у 1999 року, оскільки рішенням арбітражного суду Львівської області по справі № 4/1689-13/182 від 22.06.2000 року встановлено, що 13.12.1999 року ВАТ Українська страхова компанія "Гарант-Авто" було перераховано позивачу 48 787.57 грн. в якості страхового відшкодування за нездійснення відповідачем оплати за отримані на підставі актів приймання-здачі від 05.02.1999 року №№ 03824, 03821, 03835, 03831, 03859, 03868. 03855. 03872 автомобілі.
Таким чином, у позові відмовлено, у зв’язку з тим, що позивачем не доведено суду наявність підстав для поновлення пропущеного строку, а отже, заява відповідача про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2007 року (колегія суддів: Г. Кордюк, Л. Давид, Х. Мурська) рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2007 року по справі № 4/3872-26/271 скасовано, позовні вимоги задоволено частково, з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" стягнуто 52 632,11 грн. боргу, 1 824,99 грн. процентів за користування кредитом та судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині позову відмовлено.
Апеляційний господарський суд, приймаючи постанову у справі, виходив з наступних обставин.
05.02.1999р. між сторонами підписано додаткову угоду, відповідно до п. 3 якої таблиця-графік платежів передбачає суму щомісячних платежів в розмірі 6 636,96 грн. з врахуванням процентів (22%), дата останнього платежу 10.02.2001 року.
Умови додаткової угоди загальну вартість товару у розмірі 236 117,50 грн. сторони визначили в графі 4, з розстроченням платежів на 24 місяці з кінцевою сплатою останнього платежу 10.02.2001 року, що відповідає умовам п. п. 2.4, 2.7, 2.10 договору, а отже додаткова угода, на думку апеляційного господарського суду є такою, що укладена між сторонами, оскільки між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Крім того, дії покупця, а саме сплата авансу в сумі 76 830,60 грн. та отримання автомашин, свідчать про те, що покупець схвалив укладення угоди та додаткової угоди.
Додатковою угодою сторони узгодили розстрочку платежу (суми у розмірі 236 117,56 грн.) рівними частинами по 6 636,96 грн. щомісяця на 24 місяці.
При цьому згідно п. 2 додаткової угоди розмір платежу, який підлягає до сплати в терміни, встановлені п. 3 даного додатку, визначається шляхом множення наступного платежу на коефіцієнт, який визначається співвідношенням курсу долара США на дату платежу та курсу на дату підписання даного додатку.
Згідно з розрахунком позивача відповідно до заяви про зменшення позовних вимог сума заборгованості з врахуванням проплати авансу в сумі 76 830,60 грн., страхового відшкодування в сумі 48 787,57 грн. та 10 363,43 грн., становить 176 196,72 грн., процентів за кредит-19540,92 грн., що разом становить 195 737,64 грн.
Строк виконання зобов’язання по кожному платежу сторони визначили в п. 3 додаткової угоди. Про порушення свого права в разі несплати покупцем платежів, визначених додатковою угодою, продавець дізнався на наступний день після дати визначеної в грф. 2 п. 3 додаткової угоди.
Оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом 10.10.2003 року, а за період з 05.02.1999 року до 10.10.2003 року строк позовної давності за захистом порушеного права сплив, то зазначене, відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови в позові.
При цьому судом зауважено, що позивач заяви про поновлення строку не подав, оскільки вважає, що строк звернення до суду за захистом порушеного права ним не пропущено.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що борг підлягає стягненню за період з 10.10.2000 року по 10.02.2001 року з врахуванням коефіцієнту співвідношення курсу долара США в сумі 52 632,11 грн. - (10535,43+10530,01+10528,07+10523,81+10515,20) та проценти за користування товарним кредитом в сумі 1 824,99 грн. за цей же період.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" посилається на неправильне застосування та порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм права, просить про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з такого.
04.02.1999 року між СП ЗАТ «АвтоЗАЗ Деу», який є правонаступником ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод»згідно з п. 3.1 статуту, (продавець) та УВС у Львівській області (покупець), а також ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»(страховик) укладено договір купівлі-продажу № 9-054А, відповідно до п. 1 якого, позивач продає, а відповідач купує на умовах франко-склад продавця автомобіль, а страховик приймає на себе страхування майнової відповідальності інтересів продавця, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням покупцем фінансових зобов'язань по договору.
Загальна вартість товару становить 236 117,56 грн. (п. 2.4 договору) з розстрочкою 24 місяці (п. 2.7 договору).
Місяць останнього платежу розстрочки і процентів по розстрочці - 10.02.2001 року (п. 2.10 договору).
Згідно ст.153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі, досягнуто домовленості по всіх істотних умовах.
Істотними умовами є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнути згоди.
Між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу, відповідно до ст. 224 ЦК УРСР. Істотними умовами договору купівлі-продажу в момент укладення за нормами ЦК УРСР є предмет та ціна (ст. ст. 224, 228), яка визначена сторонами розділом 1, п. 2.4 розділу 2 договору.
Порядок погашення заборгованості покупцем по договору визначається додатковою угодою (п. 2.11 договору), яка є невід’ємною частиною договору (п. 2.6). Як вбачається із умов додаткової угоди загальну вартість товару 236 117,50 грн. сторони визначили в графі 4, з розстроченням платежів на 24 місяці з кінцевою сплатою останнього платежу 10.02.2001 року, що відповідає умовам п. п. 2.4, 2.7, 2.10 договору, а отже за наведених обставин, висновок місцевого господарського суду про неукладеність договору в цілому є невірний, зроблений при неповному з’ясуванні всіх обставин справи, у зв’язку з чим, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо скасування рішення суду.
Однак, господарський суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо стягнення заборгованості за період з 10.10.2000 року по 10.02.2001 року у межах строків позовної давності, передбачених ст. 76 ЦК УРСР (ст. 257 ЦК України), враховуючи звернення позивача з позовом до господарського суду 10.10.2003 року та подання ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" 24.11.2006 року уточнених позовних вимог, що свідчить про неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції вищенаведеної законодавчої норми та положень цивільного законодавства про обчислення позовної давності.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не були всебічно і повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду, передбачених частиною 2 ст. 1115 ГПК України, відсутність якої унеможливлює правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2007 року та рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2007 року у справі № 4/3872-26/271 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суддів.
Головуючий, суддя С. Шевчук
Судді: С. Владимиренко
І. Волік