Справа №  2-47/11  

                                               Р І Ш Е Н Н Я

                          І М Е Н Е М                     У К Р А Ї Н И

18 квітня 2011 року                                       Єланецький районний суд                                         

                                                                           Миколаївської області

в складі:  головуючого-судді                              ЧЕРНЯКОВОЇ Н.В.

               при секретарі                                         КОЗАЧЕНКО Л.М.

за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

          Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.м.т.Єланець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області, Управління праці та соціального захисту населення Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області, Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

                                                  В С Т А Н О В И В :

          03.02.2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області (далі Райдержадміністрація), Управління праці та соціального захисту населення Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області (далі Управління), Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області (далі Сільська рада) про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

          Свої вимоги мотивує тим, що 16.05.2002 року його родичка ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року склала заповіт, посвідчений секретарем Куйбишевської сільської ради, яким заповідала йому все своє майно. Через деякий час в зв'язку з віком та станом здоров'я заповідачка перейшла на постійне проживання до стаціонарного відділення для осіб похилого віку управління праці та соціального захисту населення  в Єланецькому районі в с.м.т. Єланець і склала заповіт на користь вказаного Управління, яким заповідала земельну ділянку, що перебувала в її власності.  Вважає, що останній за часом заповіт ОСОБА_6 склала не за власним бажанням, а внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку вказаного Управління, оскільки до поміщення її до стаціонарного відділення Управління поставило умову про складання заповіту на земельну ділянку на свою користь.  Посилаючись на положення ст.ст. 203, 231 ЦК України просив суд визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_6 на користь Управління та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 7,24 га в межах Куйбишевської сільської ради в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6

          Представники відповідачів позов не визнали суду пояснили, що заповідачка ОСОБА_6 проживала в АДРЕСА_1 самотньо. 14.05.2004 року вона була взята на постійне обслуговування в стаціонарне відділення Управління, оскільки на той час мала похилий вік, стан здоров'я її погіршився, близьких родичів вона не мала, а тому догляд за нею ніхто не здійснював. Заповіт на користь Управління ОСОБА_6 склала з власної волі, ніхто з працівників Управління та сторонніх осіб не примушував і не умовляв її до складання заповіту. Просили суд відмовити в задоволенні позову.

          Вислухавши сторони, свідків, дослідивши письмові докази по справі суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню.

          Судом встановлено, що у власності ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року перебувала земельна ділянка площею 7,24 га, яка знаходиться в межах Куйбишевської сільської ради Єланецького району, що вбачається з Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 026549, виданого Куйбишевською сільською радою Єланецького району.

          16 травня 2002 року ОСОБА_6 склала заповіт на користь позивача, який посвідчений секретарем Куйбишевської сілької ради. Відповідно до змісту заповіту вона заповіла позивачу все своє майно.

          14 травня 2004 року ОСОБА_6 згідно поданої нею заяви була прийнята на постійне обслуговування в стаціонарне відділення для осіб похилого віку Управління, де і проживала до смерті. А 29 листопада 2004 року вона склала заповіт, яким заповідала Управлінню вищевказану земельну ділянку, що знаходилася в її власності.

          У відповідності  до загальних засад цивільного законодавства, тобто свободі договору та положень ст. 1235 ЦК України заповідач є вільним у визначенні кола спадкоємців.

          Згідно ч.2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або у тій частині, в якій він йому суперечить.

          У випадку з ОСОБА_6 заповіт складений нею на користь Управління скасував заповіт складений на користь позивача в частині спадкування земельної ділянки. В строк установлений законодавством для прийняття спадщини позивач спадщину, в тій частині яка не скасована останнім заповітом, не прийняв. Оспорюваний заповіт відповідає вимогам, які передбачені чинним законодавством стосовно форми заповіту та посвідчений секретарем Куйбишевської сільської ради в межах наданих їй ст.1251 ЦК України та ч.2 ст.37 Закону України "Про нотаріат"                                        повноважень.

          Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

          Суд вважає, що оспорюваний заповіт не суперечить актам цивільного законодавства,  волевиявлення заповідача було вільним, відповідало її внутрішній волі, а тому немає підстав вважати його нікчемним.

          Що стосується визнання заповіту недійсним згідно положень ст. 231 ЦК України, по цим підставам позов також не підлягає задоволенню.

          Так, згідно ч.1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжної волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.          

          Але позивачем не надано доказів застосування до ОСОБА_6 такого тиску, доводи позивача про те, що ОСОБА_6 знаходилася в залежності від Управління, працівники якого змусили її скласти заповіт на користь даної установи безпідставні.

          Навпаки, свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що вона довго спілкувалася з заповідачкою перед складанням заповіту, яка свідомо бажала скласти  заповіт на користь Управління.

          З огляду на викладене вимоги позивача про визнання за ним права на спірну земельну ділянку в порядку спадкування також не підлягає задоволенню, оскільки є похідними від визнання заповіту недійсним і безпідставними.

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

                                                  В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області, Управління праці та соціального захисту населення Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області, Куйбишевської сільської ради Єланецького району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування відмовити.

           Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Єланецький  районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

                 Суддя:                                                         Чернякова Н.В.