Справа № 22ц/1290/1935/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Савченко В.О.
Дронської І.О.
при секретарі - Котилевської С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5 про визнання договорів поруки недійсними ё стягнення витрат на правову допомогу, третя особа – ОСОБА_4,
В С Т А Н О В И Л А :
Звернувшись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилаються на невідповідність висновків фактичним обставинам справи та на невірне застосування норм матеріального права і ставлять питання про скасування рішення і ухвалення нового по суті позовних вимог.
Заперечення на апеляційну скаргу від інших осіб, які беруть участь у справі, до суду не надано.
Оскаржуваним заочним рішенням позов залишено без задоволення.
Позивач ОСОБА_3, відповідачі та третя особа в судове засідання не з’явилися, про час і місце останнього їх повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що при укладанні договору поруки він в установі банку присутнім не був, оскільки був у відрядженні, при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції має врахувати особи відповідача ОСОБА_5 і третьої особи ОСОБА_4.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи,
обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
У січні 2010 року позивачами подано вказаний позов.
У викладенні обставин, якими вони обґрунтовували свої позовні вимоги, позивачі зазначили , що 17 лютого 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала від банку кредит в розмірі 15000,00 гривень, та зобов’язалася сплатити суму кредиту та відсотки по кредиту. В той же день між банком і ОСОБА_5 був укладений договір поруки, згідно якого ОСОБА_2 виступив поручителем. Фактично даний договір ним був підписаний за проханням ОСОБА_4, де він виступав поручителем, але не ОСОБА_5, а другій особі, так як з останньою він не знайомий, з ОСОБА_4 він був раніше знайомий. Остання вела його в оману, оскільки бланк даного договору йому був наданий ОСОБА_4 за місцем його роботи, де він працює директором і є засновником, разом з іншими договорами поруки. Він дійсно договорився з ОСОБА_4, що він буде поручителем за кредитним договором з іншою особою, а не з ОСОБА_5. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у подальшому були засуджені за шахрайство при отриманні кредитів у банківських установах. Таким же чином та при таких обставинах був укладений і договір поруки з ОСОБА_3, де вона підписала договір поруки, який надала їй ОСОБА_4. Просили визнати недійсними вказані договори поруки, стягнути з ОСОБА_5 витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Так, судом встановлено, що між позивачами / Поручителі /та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» /Кредитор / було укладено договори поруки № 014/0002/82/73246/ та № 014/0002/82/73246/2, відповідно до яких Поручителі на добровільних засадах беруть на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язання Боржника – ОСОБА_5, які виникають з умов кредитного договору № 014/0002/82/73246/ від 17.02.2006 року. Кредитором договір поруки з ОСОБА_2 був підписаний 21.06.2006 року та з ОСОБА_3 – 17.02.2006 року.
Спір судом вирішено на підставі ст.ст.207,526,554,1054 ЦК України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.10,11,60,88,212-215,223,224-226 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами свідомо та добровільно були підписані договори поруки, наслідки підписання та умови відповідальності їх, як
поручителів за зобов’язанням боржника були усвідомлені, та позивачами не доведено ті обставини, що їх змусили поставити підписи в договорах поруки.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.202 ЦК України, яка визначає поняття та види правочинів, правочином є дія особи, спрямована на набуття,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми / договори /.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі / ч.ч.1,2,3 ст.203 ЦК України /.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами / стороною/ вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення / частина перша статті 229 цього Кодексу /, такий правочин визнається судом недійсним / ч.1 ст.230 ЦК України /.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Як встановлено в судовому засідлані суду першої інстанції і це не оспорюється в судовому засіданні апеляційного суду, договори поруки, які є предметом даного позову, укладені між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» , правонаступником якого на підставі п.1.4 Статуту є Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», та між позивачами у справі – ОСОБА_2 і ОСОБА_3. Відповідач ОСОБА_5 та третя особа – ОСОБА_4 сторонами в даних договорах не були.
Зазначена вище норма частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, визначає те, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, третя особа у справі – ОСОБА_4 не є учасником цивільних відносин між позивачами та відповідачем - Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», і не несе цивільної відповідальності за даними договорами поруки.
Обставин, які вказують на порушення прав позивачів відповідачем - Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»при укладенні договорів поруки, в позовній заяві не зазначено.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч.1 ст.11 ЦПК України/.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Довід апеляційної скарги про те, що суд не врахував вимоги ч.3 ст.203 ЦК України, згідно якої волевиявлення учасника угоди повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки доказів на підтвердження відсутності у позивачів волевиявлення на укладення договорів поруки, позивачами відповідно до ст.60 ЦПК України не надано.
Інші доводи апеляційної скарги висновок суду не спростовують і не є підставою для його скасування.
При викладених обставинах, апеляційна скарга позивачів у справі має бути відхилена, а рішення суду – залишено без змін.
Керуючись ст.ст.209,307,308 ЦПК України,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - відхилити .
Заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5 про визнання договорів поруки недійсними ё стягнення витрат на правову допомогу,третя особа – ОСОБА_4 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді