У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
19.04.2011 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : головуючого - Дацківа В.В.,
суддів – Дідика В.М., Дорчинець С.Г.,
з участю прокурора – Завальського О.Я.,
засудженої – ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією та доповненнями до неї засудженої ОСОБА_1 на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Ужгорода, мешканка АДРЕСА_1, не судима,
засуджена за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі;
за ч. 2 ст. 304 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбування ОСОБА_1 призначено 7 років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено взяття під варту, а строк відбування покарання постановлено обчислювати з 22 березня 2010 року.
ОСОБА_1 визнана винною у тому, що 18 лютого 2010 року о 19 год. разом з малолітньою ОСОБА_2, 1997 року народження, неподалік будинку АДРЕСА_2 на грунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_3, умисно, групою осіб, з метою нанесення останній тілесних ушкоджень, із застосуванням фізичного насильства затягла її в середину будинку по місцю свого проживання, де в кладовці за допомогою дроту зв’язала ОСОБА_3 руки й ноги. Далі дала вказівку ОСОБА_2 дати їй ремінь, за допомогою якого, обв’язавши його навколо голови потерпілої, закріпила в роті потерпілої кляп (шматок ганчірки), після чого наказала ОСОБА_2 світити ліхтарем, а сама нанесла ОСОБА_3 серію ударів ногами по різних частинах тіла, спричинивши останній тяжкі тілесні ушкодження.
Окрім того, 18 лютого 2010 року близько 19 години ОСОБА_1, завідомо знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_2 є малолітньою, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3, умовила останню допомогти їй із застосуванням фізичної сили затягнути потерпілу в будинок АДРЕСА_1, де в кладовці ОСОБА_1 за сприянням ОСОБА_2 спричинила ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляції засуджена ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду. В обґрунтування апеляції посилається на те, що її незаконно засуджено за злочини, яких вона не вчиняла. Вважає, що через неповноту досудового і судового слідства фактичні обставини у справі встановлені неправильно, що визнавальні показання вона давала внаслідок того, що слідчим навмисно її введено в оману. Вказує, зокрема, на її непричетність до втягнення малолітньої ОСОБА_2 у злочинну діяльність, зазначаючи що остання діяла самостійно.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої ОСОБА_1, яка підтримала апеляцію та доповнення до неї, промову прокурора про обґрунтованість вироку і залишення його без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції та доповнення до неї, апеляційний суд приходить до переконання, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Із матеріалів справи, зокрема із протоколу судового засідання (а.с. 204-211) вбачається, що під час її розгляду суд першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України визнав за недоцільне досліджувати докази, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорювались, у тому числі і підсудною ОСОБА_1, яка повністю визнавала себе винною. Як видно із змісту її показань як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, вона давала послідовні показання щодо обставин вчинених злочинів. Про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала процесуальні наслідки такого рішення – позбавлення її права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, свідчить відповідний запис у протоколі судового засідання, де остання вказала, що вимоги ст. 299 ч. 3 КПК України їй зрозумілі, просить свідків не допитувати, фактичних обставин справи оспорювати не буде.
Крім цього ОСОБА_1 в судовому засіданні показала, що даний злочин вчинила з метою поквитатися з ОСОБА_3, так як остання нібито викрала в неї золоті сережки, знала, що ОСОБА_2 є малолітньою, вину визнає повністю і у вчиненому розкаюється.
Однак, після постановлення вироку засуджена подала апеляцію, в якій просить змінити його, перекваліфікувати її дії на ст. 123 КК України та виправдати за ст. 304 ч. 2 КК, оскільки вважає, що при побитті потерпілої ОСОБА_3 вона діяла самостійно, тобто оспорила фактичні обставини справи.
З врахуванням того, що фактичні обставини по справі в суді першої інстанції ніким не оспорювались, суд за згодою учасників судового розгляду, в тому числі і ОСОБА_1, у відповідності до ст. 299 КПК України обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів, окрім допиту підсудної, потерпілої та малолітнього свідка.
Наслідки такого дослідження повністю в судовому засіданні були роз’ясненні ОСОБА_1 і вона просила не досліджувати інші обставини справи, так як вину визнала повністю.
За таких обставин апеляція ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
апеляцію засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду від 27 вересня 2010 року щодо неї – без зміни.
Судді: