Справа №: 2-31/11

РІШЕННЯ

Іменем    України

"13" квітня 2011 р.    Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого – судді Петушкова С.А.,

при секретарі – Безкоровайній А. І.,

представника позивача, та третьої особи - ОСОБА_1,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та ОСОБА_3, з участю третьої особи без самостійних вимог – ОСОБА_4, визнання недійсним договору споживчого кредиту, -

                                                                УСТАНОВИВ:

Позивач просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСибБанк» та ОСОБА_3, та визнати недійсним договір іпотеки від 20 жовтня 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСибБанк» та ОСОБА_2.

Свої вимоги мотивує наступним.

9  серпня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанком» (Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1060/24-МК-06, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала   315000,00 швейцарських франків на строк 132 місяці, та взяла на себе повернути вказаний кредит з процентами в терміни, встановлені графіком погашення кредиту.

Зазначене зобов'язання забезпечено іпотекою, яка виникла на підставі договору від 20.10.2006 року, укладеному між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанком» та ОСОБА_2, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку в цілому будинок торгівлі, нежитловою площею 1556,1 кв.м., в т.ч. підвал 383,9 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Зазначені договори укладено всупереч актів цивільного законодавства, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відносно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними особами без будь - яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

При укладені Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року (далі - Кредитний договір), сторони, в порушення ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 ЗУ «Про Національний банк України», в п. 1.1. Кредитного договору визначили, що Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 315000,00 (триста п'ятнадцять тисяч) швейцарських франки. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1297727,00 грн. (один мільйон двісті дев'яності сім тисяч сімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

Таким чином, сторонами в порушення вимог ЦК України, зобов'язання виражено не в грошовій одиниці України, а в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

В порушення ст. 533 ЦК України, сторони підписали Додаток до Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року - Графік погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року. У вказаному графіку зазначено, що зобов'язання за Кредитним договором виконуються в іноземній валюті - швейцарських франках.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватись в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з пред'явленням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення дій відносно виконання Позичальником своїх обов'язків в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. На здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Частиною 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено операції, які потребують індивідуальної ліцензії, серед інших, п. п. в), г) Декрету, визначено, що індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи викладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 декрету КМУ, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Враховуючи положення п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», укладення Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року, на умовах надання кредиту в іноземній валюті, потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Проведення розрахунків за вказаними кредитними договорами, в тому числі повернення кредиту та сплата процентів за його користування в іноземній валюті, також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Згідно із п. 1.4. Положення «про порядок видачі національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь - яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п. 1.3.1. Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24-МК-06 від 09.08.2006 р. за використання кредитних коштів за цим Договором встановлюється процентна ставка в розмірі 8,99 % річних. Оскільки кредит по вказаному договору був наданий позичальникові в іноземній валюті (швейцарські франки), внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводились ОСОБА_3 в швейцарських франках.

Відповідно до п. 10.1. Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24-МК-06 від 09.08.2006 р. сторони домовилися про договірне списання Банком із усіх рахунків Позичальника в національній і іноземній валюті, відкритих в АКІБ «Укрсиббанк»: нарахованих процентів, комісій, суми заборгованості за кредитом при настанні термінів виконання Позичальником зобов'язань в розмірах, визначених цим Договором. При цьому п. п. 10.2.3.визначено, що у випадку, якщо валюта коштів, списаних Банком з будь - якого рахунку позичальника, відкритого в АКІБ «Укрсиббанк»», не співпадає з валютою фактичної заборгованості Позичальника за Договором, для погашення такої заборгованості Позичальник доручає Банку здійснювати від імені та за рахунок Клієнта купівлю/продаж іноземної валюти на МВРУ та/або її обмін на МВР у сумі, необхідній для погашення такої заборгованості Позичальника, за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР на дату купівлі/продажу/обміну іноземної волюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти, суми коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок Позичальника за відповідною валютою.

Приймаючи до уваги, що в кредитному договорі визначено обов'язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, то іноземна валюта використовується у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання швейцарських франків як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам п. г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

П. п. 1 п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, визначено, що серед інших операцій, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмово дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями:

а) неторговельні операції з валютними цінностями;

б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

д)  відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

є) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

В свою чергу ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено два види ліцензій, що видаються комерційним банкам: генеральні та індивідуальні. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії.

П. п. в) та г) ч. 4 ст. 5 вказаного Декрету в імперативному порядку визначено валютні операції, які потребують індивідуальної ліцензії:

- надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Наявність у відповідача Дозволу № 75-2 19.11.2002 р. як доказ наявності права на здійснення вказаних вище валютних операцій, відповідно до приписів п. 5.3. Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а не індивідуальною ліцензією.

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та не робить укладені кредитні договори законними.

З огляду на вище викладення, з урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії для кожного кредитного договору:

- індивідуальну ліцензію на надання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

-  індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу відповідно до п.  г) ч. 4 ст.  5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, при укладені Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК -06 від 09 серпня 2006 року, сторонами не додержано вимог ст. 99 Конституції України, ст. т. 203,215, 524, 533 ЦК України, ст. 35 ЗУ «Про Національний банк України», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що призвело до укладення недійсного правочину, тобто Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Якщо основне зобов'язання (вимога) є недійсним, то й додаткове зобов'язання, яке забезпечує його виконання, також втрачає юридичну силу й не може бути реалізоване, оскільки не існує вимоги, яку воно повинно задовольнити.

Отже, оскільки Договір про надання споживчого кредиту № 1060/24 - МК - 06 від 09 серпня 2006 року є недійсним, то і Договір іпотеки від 20.10.2006 року, укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань по Договору про надання споживчого кредиту № 1060/24 -МК - 06 від 09 серпня 2006 року, є недійсним.

Представник позивача в останнє судове засідання не явилася.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, в останнє судове засідання не явилася, раніше позов не визнала.  

Представник відповідача - публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», до суду не явилася надала клопотання про розгляд справи без її участі, позов не визнала, просить в його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи позовні вимоги визнав та підтримав в повному обсязі.

Судом встановлено наступне.

9  серпня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанком» (Банк) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1060/24-МК-06, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала   315000,00 швейцарських франків на строк 132 місяці, та взяла на себе повернути вказаний кредит з процентами в терміни, встановлені графіком погашення кредиту.

Зазначене зобов'язання забезпечено іпотекою, яка виникла на підставі договору від 20.10.2006 року, укладеному між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанком» та ОСОБА_2, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку в цілому будинок торгівлі, нежитловою площею 1556,1 кв.м., в т.ч. підвал 383,9 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Позивач просить визнати вказаний договір недійсним виходячи з того що він укладений та виконувався в іноземній валюті, що суперечить Конституції та Законам України. З цих же підлстав просить визнати недійсним і договір іпотеки.

Однак, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет № 15-93) не містить заборони укладати та виконувати кредитні договори в іноземній валюті.

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Наявність у відповідача генеральної ліцензії ніким із учасників процесу не заперечується.

Крім того, згідно із рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 30 вересня 2009 року, у справі № 2-1640/2009, за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 було стягнуто солідарно із усіх відповідачів заборгованість по саме цьому кредиту в сумі 260885 швейцарських франків і 50 центів за курсом НБУ, що становить 1799985, 51 грн. та судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 27. 01. 2010 року дане рішення залишено без змін, тобто, набрало законної сили.

Таким чином, спір щодо законності кредиту, а таким чином і про законність його забезпечення вирішено. Згідно із ст. 61 ЦПК, 3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, позов задоволенню не підлягає.  

Керуючись ст. 99 Конституції України, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,  ст. ст. 192, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону № 2121-ІІІ, ст. ст. 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

                                                             ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та ОСОБА_3, з участю третьої особи без самостійних вимог – ОСОБА_4, визнання недійсним договору споживчого кредиту, -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області протягом: представником позивача та третьої особи - десяти днів з часу його проголошення, іншими – з часу отримання його копії, через Олександрійський міськрайонний суд.

                            Головуючий: