ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "01" листопада 2007 р.                                                                   Справа № 10/108

м. Чернівці                                                                                            12-00 год.

За позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу “Мамалига”, с. Мамалига Новоселицького району Чернівецької області

до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції, м. Новоселиця Чернівецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суддя       Т.І. Ковальчук

Секретар судового засідання –Нікуліца І.С.

За участю представників:

Від позивача –Попан М.Г., керівник, Гакман С.Т., дов. від 01.07.2007 р.

Від відповідача –Лучкіна Г.В., завідуюча юридичним сектором, дов. № 200/9/10-007 від 16.01.2007 р., Чиконовська Н.Д., головний державний податковий інспектор, дов. № 11031/9/10-057 від 01.11.2007 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача і просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 1399/130000532300/0 від 16.08.2007 р., яким йому визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 335661,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що донарахування зазначеної суми податкового зобов’язання з ПДВ є безпідставним, оскільки задекларовані позивачем податкові зобов’язання з ПДВ відповідають податковим зобов’язанням, визначеним за матеріалами податкової перевірки, кошти в сумі 335661,99 грн. є різницею між сумою податку на додану вартість, одержаною позивачем як сільськогосподарським товаровиробником від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ним постачальникам, вказані кошти не підлягають сплаті до бюджету і акумулюються на окремому рахунку, відтак не є податковим зобов’язанням платника податків, позивачем відповідно до діючого порядку вказані кошти перераховано на окремий рахунок, крім того оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить посилання на норму закону, яку порушив позивач.

Відповідач надав відзив та пояснення, в яких позов не визнає з тих підстав, що згідно з результатами перевірки позивача встановлено, що останнім не перераховано на спеціальний рахунок кошти в сумі 335661,99 грн. з ПДВ, одержаного сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, який має спрямовуватися на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, чим порушено п. 4 “Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”, затвердженого постановою КМУ від 26.02.1999 р. № 271. Згідно з чинним законодавством не перераховані на спецрахунок кошти по ПДВ вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку, позивач не надав разом з податковими деклараціями з ПДВ платіжних доручень про фактично зараховані на окремий рахунок кошти і виписки банку з окремого рахунку, тому згідно облікових даних з ПДВ за останнім рахується заборгованість, яка у відповідності до чинного законодавства підлягає стягненню до бюджету.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали,  просили суд взяти до уваги, що в ході перевірки та безпосередньо після перевірки кошти з ПДВ були перераховані на спеціальний рахунок, затримка зі своєчасним перерахуванням мала місце в зв’язку з арештом рахунків позивача державною виконавчою службою.

Представники відповідача позов не визнали, пояснили, що на день перевірки позивачем не було перераховано на окремий рахунок суми ПДВ, отримані від покупців, згідно з законодавством такі кошти підлягають стягненню до бюджету в безспірному порядку, тому податковою інспекцією правомірно винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судовим розглядом справи встановлено наступне.

03.08.2007 р. Новоселицькою МДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 р. по 31.03.2007 р. Результати перевірки оформлені актом № 543/23-03801969 від 03.08.2007 р. (а.с. 8-38).

Перевіркою, зокрема, установлено, що в порушення п. 4 “Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”, затвердженого постановою КМУ від 26.02.1999 р. № 271, позивачем станом на кінець охопленого перевіркою періоду не перераховано на спеціальний рахунок залишок суми податку на додану вартість, одержаного ним як сільськогосподарським товаровиробником від покупців,  у розмірі 335661,99 грн., які підлягають стягненню до бюджету в безспірному порядку (а.с. 23-26, 37-38).

Згідно з довідкою № 13 від 14.03.2000 р. про включення до ЄДРПОУ позивач є сільськогосподарським товаровиробником і протягом періоду, що перевірявся, здійснював виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції, що підтверджується також інформацією, наведеною в акті перевірки податкової інспекції (а.с.11, 12, 49).

16.08.2007 р. Новоселицькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 1399/130000532300/0, яким на підставі акту перевірки № 543/23-03801969 від 03.08.2007 р. позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 335661,99 грн. (а.с. 39).

У період з 31.07.2007 р. по 06.08.2007 р. позивачем перераховано 335661,00 грн. ПДВ від реалізації сільськогосподарської продукції на окремий рахунок (а.с. 44-48). За поясненнями представника позивача, які визнаються представниками відповідача, заборгованості до бюджету, в тому числі й по спірній сумі ПДВ, станом на 03.10.2007 р. позивач не має (а.с. 50).

Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України “Про податок на додану вартість” (далі –Закон про ПДВ).

Згідно з п. 11.21 ст. 11 Закону про ПДВ до 1 січня 2008 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м’ясо в живій вазі.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Пунктом 11.29 ст. 11 Закону про ПДВ до 1 січня 2008 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначено постановою Кабінету Міністрів України “Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини” від 26.02.1999 р. № 271 з наступними змінами (далі –Порядок).

Згідно з п. 4 Порядку на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, позивачем належним чином задекларовано всі податкові зобов’язання з ПДВ протягом періоду, охопленого перевіркою. Спору щодо відомостей про подані позивачем декларації, щодо повноти визначення ним зобов’язань з ПДВ, розміру сум ПДВ, що підлягають зарахуванню, але не перераховані на окремий рахунок, між сторонами немає (а.с. 25,26, таб. 3).

Абзацом 2 п. 4 Порядку визначено, що залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Проведеною перевіркою встановлено, що  кошти в сумі 335661,99 грн. не були своєчасно перераховані позивачем на окремий рахунок, унаслідок чого відповідач з посиланням на підпункт “б” підпункту 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі –Закон № 2181) визначив позивачу податкове зобов’язання з ПДВ на зазначену суму.

Однак такі дії відповідача є неправомірними.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4  Закону № 2181 контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання;

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу), є контролюючий орган.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивачем не було занижено чи завищено суми його податкових зобов’язань з податку на додану вартість за період з жовтня 2004 р. по березень 2007 р., що відображено в акті перевірки від 03.08.2007 р. і знайшло своє підтвердження в судовому засіданні. Відтак, у відповідача відсутня підстава для визначення позивачу податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 335661,99 грн. по пп. “б” п.п. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181, як зазначено в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні.

Закон № 2181 також не передбачає направлення платникам податків податкових повідомлень-рішень стосовно сум податкових зобов’язань, узгоджених в порядку ст. 5 цього Закону.  В разі несплати платником податків у визначений строк узгодженої суми податкового зобов’язання податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи зі стягнення такого податкового боргу в установленому порядку.

Окрім того, Закон про ПДВ не визначає правову природу неперерахованих на окремий рахунок коштів різниці між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам,  як недоїмки до бюджету з ПДВ, а визначає їх такими, що використовуються не за цільовим призначенням  і підлягають стягненню до державного бюджету.

На думку суду, в разі виявлення під час проведення перевірок платників податків фактів неперерахування коштів ПДВ на окремий рахунок сільськогосподарськими товаровиробниками, податковий орган повинен звертатися до суду з відповідним позовом про стягнення таких коштів до державного бюджету, що узгоджується з п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”.

Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом справи встановлено порушення відповідачем законодавчих актів, які визначають підстави визначення податкового зобов’язання платнику податків і регулюють порядок стягнення коштів ПДВ, які отримані сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців і не перераховані на окремий рахунок, у результаті чого відповідачем помилково прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

За таких обставин вимога про визнання нечинним вказаного податкового повідомлення-рішення є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. належить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача. Надлишково сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за його заявою ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 94, 160-163, 167, п.п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Новоселицької міжрайонної податкової інспекції № 1399/130000532300/0 від 16.08.2007 р. про визначення  сільськогосподарському виробничому кооперативу “Мамалига” податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 335661,99 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу “Мамалига” (с. Мамалига Новоселицького району Чернівецької області, ід. код 03801969, р/р 2600742598 у ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” м. Новоселиця) судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

За згодою представників  сторін у судовому засіданні 01 листопада 2007 р. оголошено вступну і резолютивну частини постанови.  У повному обсязі постанова складена і підписана 02 листопада 2007 р.

                                          Суддя                                                             Т.І. Ковальчук