Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних та адміністративних справ апеляційного суду Рівненської області у складі :головуючого судді: – Ковальчук Н.М.,
суддів – Малько О.С. Собіни І.М.,
при секретарі – Омельчук А.М.,
з участю позивачки-відповідачки - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Корецького районного суду від 11 лютого 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Велико-Межиріцької сільської ради, ОСОБА_4 про усунення від спадкування та визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Корецького районного суду від 11 лютого 2011 року в задоволенні вказаних позовів відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду є незаконним, оскільки суд зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права. Про те, що вона прийняла спадщину після смерті батька, свідчать наявні в матеріалах справи документи. Після виходу на пенсію з 2002 року вона проживала разом батьками і доглядала їх. Тобто після смерті батька вона з матір”ю є спадкоємницями по Ѕ частині будинковолодіння по АДРЕСА_1. Після смерті матері вона з братом - ОСОБА_4, прийняли спадщину в рівних долях, тобто успадкували по ј частині будинковолодіння. Невірним є висновок суду першої інстанції про те, що після смерті батьків спадщина на будинковолодіння не відкрилась, оскільки у встановленому законом порядку права власності на спірне майно вони за життя не набули. Просила в апеляційній скарзі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким встановити факт, що на день смерті батьків вона проживала разом з ними, визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування після смерті батька та 1\4 частину будинку в порядку спадкування після смерті матері.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує, що рішення є незаконним оскільки прийняте з порушенням матеріального та процесуального права, неповне з”ясування обставин по справі. Суд прийшов до висновку про відсутність у спадкодавців права власності на спірне будинковолодіння всупереч достовірним доказам. Наявними в матеріалах справи документами доведено, що будинок по АДРЕСА_1 покійними батьками будувався під час шлюбу і після їх смерті на цей будинок відкрилась спадщина. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про визнання за ним права власності на Ѕ частину будинковолдодіння.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення повністю, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково з наступних підстав.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності на спадкове нерухоме майно (жилий будинок), суд першої інстанції виходив із того, що це майно в
_______________________________________________________________________________________________________
Справа 22-751/11 Головуючий у І інстанції:Наумов С.В.
Доповідач: Ковальчук Н.М.
розумінні ст. ст.1216, 1218 ЦК України не є об’єктом спадкування як нерухоме майно, оскільки в установленому законом порядку будинок не прийнято в експлуатацію й не зареєстровано за спадкодавцями на праві власності як жилий будинок.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
За правилами ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входить майно, яке на законних підставах належало спадкодавцеві.
Судом встановлено: спадкодавці ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_6, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.11.1945 року і під час шлюбу збудували спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 Відповідно до технічного паспорту житловий будинок був закінчений будівництвом у 1983 році і з того часу ОСОБА_5, та ОСОБА_6 там постійно проживали.
Такі обставини сторони визнали і не заперечують.
Згідно з положеннями ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 4 липня 2004 року № 1952-N. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Оскільки, житловий будинок, збудований ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 1983 року, був зареєстрований в погосподарській книзі сільської ради до набрання чинності вищевказаного Закону, то колегія суддів вважає, що спадкодавці набули право власності на спірний будинок в установленому законом порядку.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визання за нею права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 що належав на праві власності її батьку, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Батько 8 лютого 1999 року склав заповіт відповідно до якого будинок заповів на її користь. Під час провадження справи в суді ОСОБА_3 позовні вимоги змінила, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування після смерті батька та на 1/2 частину будинку в порядку спадкування після смерті матері. Окрім цього, просила усунути від спадкування брата ОСОБА_4
ОСОБА_4 звернувся до суду її зустрічним позовом про визнання за ним права власності на Ѕ частину спірного будинководлодіння. В позовній заяві вказував, що спірний будинок був побудований батьками під час шлюбу і належав їм на праві спільної власності. Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, він у шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначала, що після смерті батька в 2004 році вона фактично прийняла спадщину, оскільки на час смерті останнього постійно проживала разом із ним у спірному будинку.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначав, що його сестра –позивач у справі - на час смерті їхнього батька не проживала у спірному будинку, оскільки постійно проживала в м.Луцьку.
Відповідно до положень ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
З досліджених судом доказів вбачається, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_5, з ним проживала постійно його дружина –ОСОБА_6
Колегія суддів вважає, що факт постійного проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_5 на день його смерті не доведений.
З пояснень сільського голови В.Межирицької сільської ради, даних нею в суді першої інстанції, видно, що у спірному будинку постійно проживали подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а ОСОБА_3 тільки приїжджала до батьків.
Відповідно до ксерокопії паспорта(а.с.5) ОСОБА_3 має постійну реєстрацію в м.Луцьку з 1975 року і, звертаючись до Корецького районного суду з заявами, вона зазначала адресу: АДРЕСА_2
З її пояснень в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що вона в м.Луцьку має сім”ю, отримує там пенсію.
Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що характер та період проживання ОСОБА_3 з батьками не може вважатись постійним, а тому, після смерті ОСОБА_5, належну йому 1\2 частину будинку у встановленому законом порядку прийняла дружина –ОСОБА_6
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Після смерті ОСОБА_6 спадкоємці першої черги ОСОБА_3, ОСОБА_4 прийняли спадщину на підставі ст. 1269 ЦК України шляхом подання до нотаріальної контори в установлений законом строк заяви про прийняття спадщини.
ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають право на спадкове майно у спірному будинковолодінні після смерті їх матері по Ѕ частині.
Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення допущені порушення норм матеріального права, апеляційні скарги слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови визнання права власності на нерухоме майно та ухвалити в цій частині нове рішення.
Керуючись ст.307,309,314,316,319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Корецького районного суду від 11 лютого 2011 року скасувати в частині відмови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнання права власності на нерухоме майно і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до Велико-Межиріцької сільської ради, ОСОБА_4 про усунення від спадкування та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити частково.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 Рівненської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: підпис Ковальчук Н.М.
Судді: підпис Малько О.С.
підпис Собіна І.М.
Згідно:Суддя-доповідач Ковальчук Н.М.