Справа № 22а/0690/1781/11 Головуючий в суді 1 інст.: Лешко
Категорія 10.3.2 Доповідач: Микитюк
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Микитюк О.Ю.
суддів Товянської О.В., Гансецької І.А.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради, управління Пенсійного фонду України в м.Коростень про визнання неправомірними дій та стягнення коштів
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м.Коростень
на постанову Коростенського міськрайонного суду від 24 листопада 2009 року,
в с т а н о в и л а :
05.08.2009 року позивачка звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідачів недоплачені кошти за період з 01.07.2008 року по 01.07.2009 року, виплата яких передбачена статтями 37,39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В обґрунтування позову зазначила, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати отримувала в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 24 листопада 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради нарахувати та виплатити позивачці кошти в розмірі 2550 грн.90 коп., передбачені ст.37 Закону за період з 01.08.2008 року по 01.07.2009 року. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Коростень нарахувати та виплатити позивачці кошти в розмірі 12764 грн.50 коп., передбачені ст.39 Закону за період з 01.08.2008 року по 01.07.2009 року. Дії щодо відмови у вчиненні цих дій визнані неправомірними. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в м.Коростень просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про відмову в позові до нього. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Зокрема, зазначає, що бюджетами на відповідні роки не передбачалась виплата коштів у визначеному законом розмірі.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивачка є непрацюючою пенсіонеркою.
Частиною 2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в чинній на час існування спірних правовідносин редакції передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на радіоактивно забрудненій території підвищуються у розмірах, визначених ч.1 ст.39 Закону.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України „Про пенсійне забезпечення” виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland, 1996 рік Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).
Разом з тим, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши певну суму коштів, які підлягають нарахуванню. Оскільки суд не наділений компетенцію виконувати функцію органу, який уповноважений нараховувати кошти, постанову слід змінити, виключивши з резолютивної частини слова „в розмірі 2550 грн.90 коп.” та „в розмірі 12764 грн.50 коп.”
Керуючись ст.ст. 195, 197 - 207, 212 КАС України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Коростень задовольнити частково.
Змінити постанову Коростенського міськрайонного суду від 24 листопада 2009 року. Виключити з резолютивної частини постанови слова „в розмірі 2550 грн.90 коп.” та „в розмірі 12764 грн.50 коп.”
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуюча:
Судді: