Справа № 1-120/2011

В И Р О К  

іменем України

"24" березня 2011 р.  Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

   головуючого судді:                                                     Марченко М.В.,

   при секретарі:                                                               Жир С.О.,

   за участю прокурора:                                                    Пірогової О.І.,

   адвоката:                                                                          ОСОБА_1,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця  м.Києва, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого,   працюючого автослюсарем в ТОВ «Автогаз Україна Групп», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого там же, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ст.186ч.3 КК України,-

встановив:

ОСОБА_2 13 листопада 2003 року, приблизно о 18 годині 00 хвилин, з метою відкритого викрадення чужого майна вступив в попередню змову з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які засуджені вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 25 липня 2005 року за ст.186ч.3 КК України, відповідно ОСОБА_3 на 5 років позбавлення волі та ОСОБА_4 на 4 роки позбавлення волі.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, 14 листопада 2003 року, приблизно о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_4, ОСОБА_3, які засуджені вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 25 липня 2005 року та ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою між собою, відповідно до розподілених ролей, проникли через відчинені господарем ОСОБА_5 двері до квартири АДРЕСА_2, де застосовуючи до потерпілого фізичне насильство, яке не є небезпечним для здоров’я потерпілого, пристебнули ОСОБА_5 наручниками до батареї опалення, обмеживши таким чином його рухи та подолавши опір останнього, після чого відкрито викрали чуже майно, що належало потерпілому ОСОБА_5, а саме: ноутбук «CHICONY», вартістю 1000 гривень; мобільний телефон «Моторола С-300»зі вставленою сім-картою оператора мобільного зв’язку «Асе», загальною вартістю 599  гривень; мобільний телефон «Соні Еріксон»з чохлом, вартістю 100 гривень; гаманець, вартістю 20 гривень; гроші у сумі 1470 гривень; срібний перстень, вартістю 100 гривень; зимові шкіряні черевики, вартістю 300 гривень; светр, вартістю 100 гривень; футболку вартістю 20 гривень; станок для гоління «Мак-3», вартістю 40 гривень; гель після гоління «Q-10», вартістю 20 гривень; гель для гоління «Джилетт», вартістю 20 гривень; дезодорант «ETOILE», який для потерпілого не представляє матеріальної цінності; п’ять поліетиленових пакетів великого розміру і чотири маленьких господарських поліетиленових пакети, які для потерпілого не представляють матеріальної цінності, а всього відкрито заволоділи майном, що належало потерпілому ОСОБА_5 на загальну суму 3789 гривень. Після цього, ОСОБА_4, ОСОБА_3, які були засуджені вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 25 липня 2005 року та ОСОБА_2 з викраденим майном залишили місце події, викраденим розпрядились на власний розсуд, своїми злочинними діями завдали потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 3789 гривень.   

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 вину в пред’явленому йому обвинуваченні визнав, вищезазначені обставини підтвердив та детально і послідовно пояснив, що дійсно 14 листопада 2003 року, приблизно о 12 годині 30 хвилин, він разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з метою заволодіння майном ОСОБА_5 прийшли за місцем проживання останнього до квартири АДРЕСА_2 та проникли до квартири через вхідні двері, які їм відчинив сам господар. Знаходячись у вищезазначеній квартирі, за місцем проживання потерпілого ОСОБА_5, вони  пристебнули ОСОБА_5 наручниками до батареї опалення, обмеживши таким чином його рухи та подолавши опір останнього, після чого відкрито викрали, належне останньому майно, а саме: ноутбук, два мобільних телефони, гаманець, гроші у сумі 1470 гривень та інше майно, що зазначено в обвинувальному висновку, при цьому він, ОСОБА_2, знаходився біля потерпілого на кухні та спостерігав за ним, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в цей час збирали майно потерпілого в пакети. В подальшому, після заволодіння майном потерпілого ОСОБА_5, вони втрьох з викраденим залишили квартиру потерпілого, викраденим майном розпорядились на власний розсуд.   

Свою винність ОСОБА_2 визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, пояснив, що зробив для себе відповідні висновки, послався на те, що самостійно з’явився до правоохоронних органів із зізнанням, а також зазначив, що з доказами зібраними по справі, в тому числі з показаннями потерпілого, свідків по справі, з переліком та вартістю викраденого майна, що зазначена в обвинувальному висновку, згоден повністю, при цьому не заперечував наявність попередньої змови на заволодіння майном ОСОБА_5, послався на те, що завдана шкода потерпілому відшкодована, фактичні обставини справи не оспорював.  

Крім того, в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що свою вину визнав повністю, виявив бажання, щоб докази, що стосуються фактичних обставин справи не досліджувались судом.

Дані підсудним ОСОБА_2 показання не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості та добровільності.

За таких обставин, відповідно до вимог ст.299 КПК України, суд приходить до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

Винність ОСОБА_2, крім його визнавальних показань, підтверджується, також, сукупністю зібраних по справі досудовим слідством доказів, на дослідженні яких підсудний не наполягав.

Таким чином, на підставі наведеного, суд робить висновок про доведеність винності ОСОБА_2 в пред’явленому йому обвинуваченні.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ст.186ч.3 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна /грабіж/, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для здоров’я потерпілого та з проникненням у житло, що завдало значної шкоди потерпілому.

Поряд з цим, суд, виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин, вважає, що підлягає виключенню з пред’явленого ОСОБА_2 обвинувачення, посилання на таку кваліфікуючу ознаку, як застосування до потерпілого ОСОБА_5 насильства, яке не є небезпечним для життя, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які пристебнули потерпілого наручниками до батареї, обмеживши таким чином його рухи та подолавши опір останнього, було застосовано фактично насильство, яке не є небезпечним саме для здоров’я, що не може представляти собою небезпеку для життя потерпілого.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_2 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу  підсудного, який працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не судимий, вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, викрадене майно потерпілому повернуто (а.с.122-124, 126-129, 131-133, 227-231).

Обставинами, які пом’якшують покарання ОСОБА_2, суд визнає щире каяття підсудного та з’явлення із зізнанням.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2, судом не встановлено.

Разом з тим, при призначенні покарання суд враховує також вказівки, що є обов’язковими до виконання судом першої інстанції, викладені в Ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 02 вересня 2010 року, якою було скасовано попередній вирок щодо ОСОБА_2 від 28 вересня 2009 року, у зв’язку з м’якість призначеного останньому покарання із застосуванням ст.75 КК України з випробуванням.    

А тому, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, який відноситься до тяжких злочинів, конкретних обставин справи, а також з урахуванням даних, зазначених у вищевказаній Ухвалі Верховного Суду України від 02 вересня 2010 року щодо м’якості покарання, призначеного ОСОБА_2 попереднім вироком із застосуванням положень ст.75 КК України з випробуванням, який на даний час скасовано, суд приходить до висновку,  про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі та з урахуванням сукупності вказаних обставин не вбачає підстав для застосування ст.75 КК України.

Питання про долю речових доказів по справі, а саме: двох половинок металевих наручників, блоку живлення до ноутбука »№ НОМЕР_1 з двома шнурами чорного кольору; ноутбуку «CHICONY NB5620», серійний номер НОМЕР_2, сірого кольору; светру сірого кольору; зимових шкіряних черевиків чорного кольору; мобільного телефону «Соні Еріксон А1018S», в чохлі чорного кольору; дезодоранту «ETOILE»; станку для гоління «Жілет Мак-3 Турбо»з підставкою; гелю після гоління 10»; гелю для гоління «Жілет»-  було  вирішено при постановленні вироку Дніпровського районного суду м.Києва від 25 липня 2005 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.131-133).

Цивільний позов, заявлений по справі потерпілим ОСОБА_5 на загальну суму 3789 гривень не підлягає задоволенню, оскільки при постановленні вироку Дніпровського районного суду м.Києва від 25 липня 2005 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при вирішенні питання про долю речових доказів, було прийнято рішення про повернення вказаного майна власнику (а.с.131-133).

Судових витрат по справі немає.

Керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, суд,-

засудив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.186ч.3 КК України і призначити йому покарання за цей злочин у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_2 змінити з підписки про невиїзд з постійного місця проживання на взяття під варту з утриманням в Київському СІЗО Державного департаменту України з питань виконання покарань до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду.

Строк покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту взяття під варту, а саме: з 24 березня 2011 року.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

На вирок може бути подана апеляція до Апеляційного суду м.Києва протягом 15 діб через Дніпровський районний суд м.Києва.

Суддя: