2-1844/11                                          

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

             15.04.  2011  року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                              Чередніченко Н.П.  при секретарі                                                        Орловій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційногобанку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання недійсним окремих положень договору,- 

в с т а н о в и в : 

          Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в якому просить визнати незаконними дії АКБ СР «Укрсоцбанк»  щодо одностороннього підвищення розміру процентної ставки за Договором кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року на 2 % річних, визнати недійсними положення п. 2.6. Договору кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року, що стосується зміни розміру процентів зі сторони Відповідача, стягнути з Відповідача на користь Позивача надмірно сплачені грошові кошти у сумі 34 737,46 грн., визнати недійсними положення п. 6.2. Договору кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року, що стосується третейського застереження, стягнути з відповідача на користь Позивача судові витрати, що складають 475, 87 грн.

          Вимоги позову мотивує тим, що 15 січня 2008  року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк»був укладений Договір кредиту № 10-29/5027, відповідно до якого Банк надав їй у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 33 466 доларів США зі сплатою 11,5 % річних.

          Посилаючись на ст. 55 Конституції України та ст. ст. 107, 109-114 ЦК України, позивач просила суд визнати недійсною третейську угоду, укладену у вигляді третейського застереження в ст. 6.2. Договору кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року, оскільки третейська угода порушує її конституційне право на незалежний, неупереджений та об’єктивний розгляд справи, а також оспорюваний пункт кредитного договору порушує її право на отримання судового захисту в повному обсязі.

          Посилаючись на ст. 215 ЦК України, Позивач також просила визнати недійсними пункт 2.6. Договору кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року щодо можливості підвищення процентної ставки, оскільки зазначений  пункт  договору  порушує її права та суперечить вимогам ст. 10561 ЦК України.

          Зважаючи на те, що  зміна процентної ставки за договором кредиту є істотною умовою  договору, змінювати яку в односторонньому порядку не  передбачено чинним законодавством, позивач просила визнати незаконними дії АКБ СР «Укрсоцбанк»щодо одностороннього підвищення розміру процентної ставки за Договором кредиту № 10-29/5027 від 15 січня 2008 року на 2 % річних та стягнути з Відповідача на користь Позивача надмірно сплачені грошові кошти у сумі 34 737,46 грн.

          В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та викладені в ньому обставини.   

          Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, того що позов є необґрунтованим, недоведеним, при укладенні договору кредиту було дотримано всіх вимог законодавства щодо дійсності третейського застереження та інших положень договору, а також дотримано вимог передбачених договором кредиту щодо підвищення відсоткової ставки, законодавчі підстави для визнання недійсним окремих умов договору відсутні, позивачкою не надано доказів того, що при укладенні договору кредиту її волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі; просила відмовити в задоволенні позову. 

          Вислухавши пояснення представника позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне. 

          Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»,  та ОСОБА_1 15 січня 2008  року був укладений Договір кредиту № 10-29/5027, відповідно якого останній було надано кредит в сумі 33 466 доларів США.  

          Пункт 6.2 даного договору містить третейське застереження, яким визначено: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А.або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутим визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків». 

          Позивачка просить визнати недійсним дане третейське застереження з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України.  

          Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 

          Як на підставу вимог позивачка посилається на те, що третейське застереження позбавляє її права на розгляд справи в суді, а угоди про відмову у зверненні до суду є недійсними. 

          Відповідно до Закону України «Про третейські суди», третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.  

          Третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. 

Конституція України, гарантуючи судовий захист з боку держави, одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ст. ст. 22 ч. 2, 64 Конституції України). 

          Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду, у передбаченому Законом України «Про третейські суди»випадках і порядку, та судовий захист. 

          Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних відносин –це вид недержавної юридикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. 

          Враховуючи положення ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України «Про третейські суди»та ст. 17 ЦПК України, третейський суд, як недержавний орган за цим Законом, має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. 

          Отже, передбачаючи у договорі третейський порядок врегулювання спорів, сторони реалізують свої права, визначені ст. 55 Конституції України, що не є угодою про відмову у зверненні до суду. 

          Статтею 17 ЦПК України також передбачено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. 

          Види, форми третейської угоди та умови щодо її дійсності визначені ст. 12 Закону України «Про третейські суди». 

          Так, згідно ч. 1 ст. 12 даного Закону, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.  

          Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

          Підписавши договір, сторони підтвердили свої права та обов’язки за ним, погодились зі всіма умовами договору. 

          За викладених обставин, заявлені вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає. 

          Судом встановлено, що згідно п. 2.6. договору кредиту «У разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Комітету з управління активами та пасивами АКБ «Укрсоцбанк», Кредитор має право ініціювати зміну процентної ставки за надання Кредиту, визначеної цим Договором.

          Згідно п. 2.6.1. договору кредиту відповідач зобов’язаний повідомити про намір змінити розмір процентів не пізніше, ніж за сім днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду про внесення змін до цього Договору.   

          Пунктом 2.6.2. договору кредиту також передбачено, щоу разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентів за користування кредитом, він зобов’язаний протягом п’яти робочих днів підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та надати її Кредитору.

          Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони своїм волевиявленням визначили умови договору кредиту. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.  

          Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   

          Отже у відповідності до ст. 203 ЦК України, п. 6.2 Договору кредиту, може бути визнано недійсним, якщо:   

1.     його зміст суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства;   

2.     при укладанні договору у сторін не було необхідного обсягу дієздатності;   

3.     волевиявлення учасників договору не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі;   

4.     він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;   

5.     правочин вчинений у формі не встановленій законом;   

6.   вчиняється батьками та суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.   

          Пункт 2.6. Договору, не суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.   

          Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.   

          Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а позивач отримав кредитні кошти у розмірі 33 466 доларів США.   

          Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 9 листопада 2009 року та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.   

          Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши договір кредиту,  встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх умов кредитного договору.   

          За таких обставин, відсутні підстави щодо визнання п. 2.6. Договору кредиту недійсним.

          Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2.3.5.Договору кредиту Кредитор набуває права вимагати повернення кредиту разі якщо позичальник не погодиться із запропонованим розміром процентів, згідно з п. 2.6. цього Договору.

          Позивач з моменту отримання інформації про підвищення процентної ставки за користування наданим йому кредиту, сплачувала щомісячні платежі в повному обсязі з урахуванням зміни відсоткової ставки по кредиту, отже вона визнала дію відповідно до запропонованих ій змін, а таким чином і висловив свою згоду на зміну умов договору кредиту.  

          Відповідно до ч. 4 с. 55 Закону України «Про банки та батьківську діяльність»банкам  забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розміри відсоткової ставки за кредитними договорами або зменшувати її  розмір за договорами банківського вкладу (крім випадку на вимогу), за  винятком випадків, встановлених законом .

          Відповідно  до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність «комерційні  банки самостійно встановлюють  відсоткові ставки та комісійну винагороду по своїх операціях .

Відповідно до п.3.5. Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження правил надання банками України  інформації споживачу про умови  кредитування та сукупну вартість кредиту від 10 травня 2007 року, банки мають право  змінювати процентну ставку лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Однією з таких  подій можна назвати підвищення облікової ставки Національного банка України, а також  нестабільність курсової політики. У зв’язку зі зміною кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні,  а саме : зміни курсу долара США до гривні більше  ніж на 10% у порівнянні з курсом  долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання кредитного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий фонд або зміні  середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті.

          Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч.2 ст. 5 ЦК України закони та інші  нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків  коли вони пом’якшують  або скасовують відповідальність особи.  

          Цивільна відповідальність –майнова відповідальність громадян чи організацій , що виникає в разі неправомірних дій , невиконання договірних  зобов’язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди .

          Разом з тим Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку «від 12.12.2008 року  регулює питання не відповідальності сторін, а правовідносини, пов’язані зі сплатою  за користування кредитними коштами».

          Відповідно до ч.1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства  регулюють відносини , які виникли з дня набрання ними чинності. Тому Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку «в частині внесення змін до цивільного кодексу ( його доповнення ст.10561) не може регулювати  відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом.

          Як вбачається з матеріалів справи ,  умовами договору передбачена лише можливість відповідача ініціювати зміну процентної ставки за надання кредиту, а не зміну її в односторонньому порядку .

          При підписанні договору позивач визначив вибір щодо подальших дій після отримання від банку  пропозиції про зміну процентної ставки за договором кредиту, а саме : прийняти нові умови договору кредиту  чи відмовитись. При цьому чітко зазначено яким саме чином позивач  може відмовитися  від запропонованої зміни відсоткової ставки –тобто повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції в повному обсязі. Інший порядок відмови від запропонованої зміни відсоткової ставки за договором кредиту –відсутній .

          У відповідності до вимог ст. 629 ЦК України  передбачено , що договір є обов’язковим для виконання сторонами .

          Позивач не відмовився від користування кредитними коштами, не повернув банку існуючу заборгованість  за кредитом, не сплатив нараховані відсотки, комісії та можливі штрафні санкції в повному обсязі  та продовжує  ними користуватися, що стверджує  про прийняття запропонованих банком нових умов договору кредиту, та підтверджує намір позивача в подальшому користуватися наданими банком послугами та прийняття ним нових умов виконання кредитного договору  .

          У відповідності до вимог ст. 642 ЦК України, передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надавала послуги, виконала роботи, сплатила відповідно суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції  якщо не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

          Згідно з вимогами ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір , що змінюється або розривається , якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту .

          Враховуючи вищевикладене, встановлено,що розмір відсоткової ставки за користування  кредитом було змінено банком за взаємною згодою сторін, відповідно до умов, що передбачені чинним законодавством та договором кредиту, яка хоч і не була виражена в письмовій формі, але була засвідчена діями позивача (платежами по кредиту протягом 2009 року).

          Враховуючи наведене, позов задоволенню не підлягає.   

Керуючись ст. ст. 22, 55, 64, 124 Конституції України, ст. ст. 202, 203, 215, 627-629, 642, 654 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 14, 16 Закону України  „Про третейські суди”, постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року № 9, ст. ст. 10, 11, 17, 57, 58, 60-62, 88, 208, 215, 218 ЦПК України суд,-   

вирішив : 

           В задоволенні позову ОСОБА_1  до Акціонерно-комерційногобанку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання недійсним окремих положень договорупро визнання недійсним окремих положень договору відмовити. 

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.  

          Суддя