ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.12.2007 Справа № 2/428-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Тереховій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Одеської залізниці, м.Одеса
до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів", м.Херсон
про стягнення 5466,24 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Литвиненко Т.О., довіреність від 31.10.2007р.
від відповідача - Брагіна К.І., доручення від 17.09.2007р.
в с т а н о в и в:
Одеська залізниця звернулась до суду з позовом до Херсонського комбінату хлібопродуктів про стягнення 5466,24 грн. збору за понаднормативне зберігання вантажів у вагонах в очікуванні вивантаження з вини відповідача.
Позовні вимоги викладені у позовній заяві Одеської залізниці, які підтримані її представником в судовому засіданні, з посиланням на надані докази та матеріали справи.
Відповідач - Херсонський комбінат хлібопродуктів позов не визнав, про що повідомив як у відзиві на позов, так і через свого представника в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, з'ясувавши правовідносини сторін, заслухавши їх представників, суд прийшов до висновку про те, що позов Одеської дороги до Херсонського комбінату хлібопродуктів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач свої вимоги ґрунтує на ствердженні про те, що відповідач затримав вагони, посилаючись на такі докази, як накопичувальна картка № 010606 за червень 2007 року та акти загальної форми № 747, 6033. Правова позиція позивача ґрунтується на посиланні на ст.46 статуту залізниць, пункти 5, 8 Правил зберігання вантажів та пункти 2.1., 2.3. тарифного керівництва 3 1. Відносно статті 23 Закону України Про залізничний транспорт", то позивач вважає, що ця стаття Закону кореспондується зі статтею 110 статуту залізниць, в якій йдеться про збереження вантажу, і тому не звільняє відповідача від плати за зберігання вантажу в вагонах.
В той же час, згідно роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" (із змінами і доповненнями, винесеними рекомендацією президії ВГСУ від 18.11.2003р. № 04-5/1429) правовідносини залізниці з відправниками і одержувачами вантажів регулюються:
1. Цивільним кодексом України.
2. Законом України "Про транспорт"
3. Законом України "Про залізничний транспорт".
4. Статутом залізниць.
5. Правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів та статутів, інших нормативно-правових актів. Тобто, правила перевезення повинні відповідати ЦКУ, транспортним кодексам, статутам та іншим нормативно правовим актам.
Відповідно до статті 908 ЦК України:
1. Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
2. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Цивільний кодекс України містить найбільш загальні правила, що не відображають особливості перевезення вантажу різними видами транспорту. Більш детальна регламентація умов перевезення забезпечується спеціальними нормативними актами.
У випадку, яким є предмет позову по даній справі, правовідносини сторін регулюються спеціальними нормативними актами, які регламентують особливості відносин залізниці з підприємством відповідача. Такими є Закон України "Про залізничний транспорт", Статут залізниць України та правила перевезення вантажів.
Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевезення вантажів залізничним транспортом організується на договірних засадах (а згідно ст.208 ЦКУ між юридичними особами договори вчиняються лише в письмовій формі).
Так як підприємство відповідача має свою залізничну під'їзну колію і свій локомотив, то відповідно до статті 21 Закону України "Про залізничний транспорт" і статті 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством відповідача, яке виконує вантажні роботи на своїй під'їзній колії, визначаються договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 130 від 23.05.2003р., який укладений терміном на 5 років.
Наведений договір регулює як порядок і умови експлуатації під'їзної колії, подачі, забирання та користування вагонами, умови розрахунків за надані послуги, так і установлює місце подавання і забирання вагонів. Згідно пункту 6 договору вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці на передавальну колію № 1, яка знаходиться на території комбінату, де провадиться здавання вагонів (і вантажу).
Протоколом розбіжностей від 29.05.2003р., підписаним обома сторонами, виведена із пункту 14 договору № 130 плата за зберігання вантажів у вагонах згідно тарифного керівництва № 1 після закінчення терміну безоплатного зберігання, як така, що не відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до протоколу узгодження розбіжностей сторони не дійшли згоди щодо зміни пункту 14 договору, але залізниця не звернулась до господарського суду в установлений законом термін про спонукання комбінату прийняти договір № 130 в редакції залізниці, тому що Залізниця раніше уже зверталась до господарського суду з позовом про спонукання ВАТ "Херсонський КХП" підписати додаткову угоду до попереднього договору експлуатації під'їзної колії, згідно якої власник під'їзної колії за зберігання вантажу у вагонах, які не подані під вивантаження з його вини, сплачує збір за зберігання вантажу після закінчення строку безоплатного зберігання, згідно ст.46 Статуту залізниць України.
Господарськими судами апеляційної, касаційної інстанцій, та Верховного Суду України залізниці було відмовлено, тому що окрема плата за зберігання вантажу у вагонах за період тимчасової затримки вагонів па станції в очікуванні подання їх під вивантаження з вини одержувача чинним законодавством не передбачена.
Отже, п.14 договору, який передбачає саме плату за договором, сторони не узгодили. Між тим, в цілому договір вважається діючим, так як сторони продовжують господарські відносини на підставі цього договору.
Даний факт встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2005р. у справі № 10/107-05-5105, залишеного постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2006р. у справі № 10/107-05-5105 без змін. Наведена постанова Одеського апеляційного господарського суду є чинною і має преюдиціальне значення при вирішенні спору по даній справі.
21 грудня 2006 року між сторонами було укладено ще один договір № 453803/1622 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Цим договором теж не передбачена плата за зберігання вантажу у вагонах.
Згідно першої частини ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства транспорту несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажу одержувачу.
Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів та пункту 6 договору № 130 Про експлуатацію залізничної під'їзної колії, датою фактичної видачі вантажу вважається дата подачі вагонів на передавальну колію № 1 на території Комбінату, де проводиться здавання вагонів.
При подаванні вагонів під вивантаження на під'їзні колії (тобто на місцях не загального користування) передача їх провадиться в місцях, установлених договорами про подавання і забирання вагонів або договорами про обслуговування під'їзної колії, і засвідчується підписами представників станції і одержувача в пам'ятці про користування вагонами.
Таким чином, до фактичної видачі вантажу, тобто до подавання вагонів на під'їзну колію в місце, указане в пункті 6 договору № 130, і засвідчення дати подачі підписами представників сторін в пам'ятці про користування вагонами, залізниця несе відповідальність за його зберігання відповідно до ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" без додаткових оплат.
Як було відзначено вище, позивач підтримує позицію, відповідно до якої, на його думку, стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт" має кореспондуватися зі статтею 110 Статуту залізниць, в якій йдеться лише про збереження вантажу. Тому першою частиною ст.23 Закону, в якій йдеться саме про зберігання вантажу, і яка на думку позивача, не кореспондується зі ст.110 Статуту, позивач ігнорує.
В той же час, слід врахувати, що відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
Таким чином, не Закон має кореспондуватися зі Статутом залізниць, а Статут має відповідати Законові. А так як стаття 110 Статуту залізниць не кореспондується із статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" щодо зберігання вантажу, то і не може застосовуватися до спірних відносин. Висновок - керуватись потрібно Законом. Увагу при цьому слід звернути на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".
Що ж стосується застосування ст.46 Статуту залізниць, то у даному випадку до уваги приймається наступне.
Положення статті 46 Статуту залізниць, на яку як на підставу позивач посилається в позові, поширюється на вантажі, вивантажені на місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача.
Стаття 46 Статуту не регулює правовідносини по зберіганню вантажу у вагонах за час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження на під'їзну колію
Відповідача навіть з його вини.
Тимчасова затримка вагонів на станції в очікуванні подання їх під вивантаження регулюється статтею 119 Статуту залізниць та Правилами користування вагонами і контейнерами, відповідно до пункту 12 яких загальний час користування вагонами, за який вноситься плата, включає в себе час перебування їх на під'їзних коліях та час затримки вагонів на станції і на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження з вини одержувача. Час користування вагонами ні Статутом ні правилами не обмежений.
Тож ст.119 Статуту передбачає, що вагони можуть деякий час знаходитись на станції або на підходах до неї в очікуванні подачі їх під вивантаження і за цей час, при наявності вини, яка встановлюється актами загальної форми та актами затримки вагонів, одержувач вносить залізниці плату за користування вагонами по ставкам, затвердженим Наказом Міністерства транспорту 02.02.1999р. № 53.
Стаття 46 Статуту залізниць України також не передбачає складання актів загальної форми на затримку вагонів і встановлення вини, а покладає на одержувача обов'язок плати за зберігання вантажів понад добу, вивантажених на місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача, без встановлення вини і без складання актів загальної форми.
Жодною нормою закону чи іншого нормативно-правового акту не встановлено право залізниці складати двічі акти загальної форми (які являються підставою для матеріальної відповідальності) на одні і ті ж вагони, на один і той же час затримки, тобто на одне і те ж правопорушення. За одним таким актом стягується плати за користування вагонами (правомірно згідно п.119), за другим таким же актом, але уже складеним поза законом залізниця не правомірно намагається стягнути плату за зберігання вантажу у тих же вагонах.
Позивач, в обґрунтування позовних вимог керується пунктом 8 Правил зберігання вантажів та пунктом 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, при цьому залишаючи поза увагою головне:
- правила - це підзаконні акти, які розробляються для конкретизації положень відповідних статей Закону чи Статуту і повинні відповідати їм (не повинні розширювати ці положення).
Проте пункт 8 Правил зберігання вантажів, які розроблені для конкретизації статей 12 і 46 Статуту Залізниць, не відповідає цим статтям.
Тому що в ст.12 йдеться про право залізниці приймати рішення про складування за плату підприємствами, організаціями, установами вантажів у смузі відведення та надавати дозвіл на примикання під'їзних колій і будівництво тимчасових споруд.
А в статті 46 йдеться про зберігання вантажів вивантажених в місцях загального користування засобами залізниці або засобами одержувача. Ні 12 ні 46 статті Статуту не передбачають зберігання вантажів у вагонах.
Тарифне керівництво - це документ, який встановлює детальний перелік тарифних ставок на найрізноманітніші послуги залізниці, але не має статусу встановлювати вину та будь-які права і обов'язки.
А пунктом 2.3 тарифного керівництва № 1 встановлено: за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання, що визначається з 24-ї години дати повідомлення одержувача про прибуття вантажу.
З викладеного виходить, що позовні вимоги Позивача на відповідають вимогам Закону України "Про залізничний транспорт" і Статуту залізниць України, а ґрунтуються лише на окремих положеннях підзаконних актів, які не відповідають положенням статей 23 Закону України "Про залізничний транспорт" і статтям 12, 46 Статуту залізниць, для конкретизації яких вони розроблені.
На підставі викладеного, вищезазначених правових норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
в и р і ш и в:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Копію рішення направити сторонам по справі.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).
Суддя С.В.Скобєлкін
Дата підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 25.12.2007р.