Справа № 2-128/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2011 року                                                                                                                         м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Прокопчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Прокурора Солом’янського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України Державний департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

17 червня 2010 року Прокурор Солом’янського району міста Києва звернувся в суд в інтересах держави в особі МВС України Державний департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування витрат в розмірі 41356 гривень 02 копійок на примусове видворення за межі України громадян Китаю в кількості дев’яти осіб, утримання та харчування 10 осіб.

Свої вимоги мотивує тим, що постановами Солом’янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2008 року примусово видворено за межі України 9 громадян Китаю та витрачено державні кошти на авіаперевезення. Крім того, за рахунок держави в пункті тимчасового тримання Чернігівського прикордонного загону утримувались та харчувались 10 громадян Китаю. Державою витрачені кошти на загальну суму 41356 гривень 02 копійки.

Відповідач є особою, яка сприяла організації незаконного переправлення цих осіб через державний кордон України, що встановлено вироком Солом’янського районного суду міста Києва від 22 серпня 2008 року (залишеного без змін в цій частині ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2008 року), яким ОСОБА_1 визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснив суду, що ОСОБА_1 сприяла в організації незаконного переправлення 10 громадян Китаю через державний кордон України, 9 з цих громадян були в примусовому порядку за рахунок держави видворені за межі України.

Представник відповідача проти позову заперечує. Пояснила суду, що прокурор та представник позивача не надали суду докази на підтвердження того, що саме на утримання та харчування цих громадян витрачені кошти. Крім того, прізвища громадян Китаю, зазначених у вироку не співпадають з прізвищами, зазначеними у позовній заяві. Вважає, що прокурор не надав докази на підтвердження того, що зазначені громадяни самі не сплачували ці кошти.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що вироком Солом’янського районного суду міста Києва від 22 серпня 2008 року ОСОБА_1 визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України (а.с. 4-6).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2008 року зазначений вирок змінено. Виключено з резолютивної частини вироку вказівку на конфіскацію в доход держави як засобу вчинення злочину квартири. В решті вирок залишено без змін (а.с. 6-7).

Зазначеним вироком суду встановлено, що 29 березня 2008 року в квартирі АДРЕСА_1 співробітниками ГУ БКОЗ СБ України було виявлено 10 громадян Китаю, яких ОСОБА_1 з метою подальшого переправлення до країн Західної Європи, перевезла на власному автомобілі в зазначену квартиру, що належала їй на праві власності, де надала їм місце для проживання, забезпечила їх постіллю, продуктами харчування та жестами порадила вести себе тихо і не виходити з квартири до подальшого незаконного переправлення через державний кордон України до країн Західної Європи.

Згідно вироку суду ОСОБА_1 визнала себе винною в скоєнні злочину. Вирок набув законної сили (а.с. 4-7).

На підтвердження своїх доводів сторона позивача надали постанови Солом’янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2008 року про примусове видворення за межі України громадян Китаю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а.с. 8-16).

Зазначеними постановами встановлено, що саме ці особи були затримані в квартирі  АДРЕСА_1 29 березня 2008 року, що спростовує доводи представника відповідача про утримання та видворення інших осіб.

Згідно відміток на кожній з цих постанов видворення громадян Китаю відбулося 28 квітня 2008 року.

Стосовно деяких неточностей у написанні анкетних даних громадян Китаю, то представник позивача зазначив, що прізвища цих осіб перекладаються не завжди точно, тому й могла бути допущена помилка в написанні прізвищ при їх затриманні.

Лише 03 липня 2008 року постановою слідчого Слідчого відділу СБ України від про уточнення анкетних даних встановлені точні анкетні дані громадян Китаю (а.с. 74).

Відповідно до довідки Державної прикордонної служби України Північного регіонального управління Чернігівського прикордонного загону від 04 грудня 2009 року № 29/10138 вартість харчування іноземців в квітні 2008 року з розрахунку на 10 осіб становила 1830 гривень (а.с. 17-18).

Суду також надані кошториси за кожний день утримання громадян Китаю, які перебували в пункті тимчасового утримання Чернігівського прикордонного загону в квітні 2008 року по кожній особі окремо (а.с. 56-65).

Згідно з кошторисом витрат загального фонду державного бюджету для забезпечення примусового видворення 9 нелегальних мігрантів громадян Китаю з зазначенням видаткової накладної № 1320 від 25 квітня 2008 року та вартості авіаквитка на рейс «Київ-Пекін»в сумі 4391 гривня 80 копійок на одну особу встановлено, що за 9 квитків внесено кошти в розмірі 39526 гривень 20 копійок (а.с. 19).

10 березня 2010 року ОСОБА_1 було направлено пропозицію про добровільне відшкодування збитків, проте відповідач не внесла кошти на зазначений Солом’янським РУ ГУ МВС України в місті Києві розрахунковий рахунок (а.с. 20).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в’їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленого законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Правилами в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через їх територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 встановлено наступне:

-          пункт 48. Іноземці та особи без громадянства, які підлягають адміністративному видворенню або юридичні, фізичні особи, які приймають цих іноземців та осіб без громадянства чи влаштовують їх незаконні в’їзд, проживання, працевлаштування і сприяють в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов’язані з адміністративним видворенням і утриманням на період адміністративного затримання, як у національній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків;

-          пункт 49. До кошторису витрат, необхідних для виконання рішення про адміністративне видворення іноземця або особи без громадянства за межі України, включається вартість проїзних документів для іноземця та особи без громадянства та осіб, які його супроводжують; утримання іноземця та особи без громадянства в спеціальній установі органу внутрішніх справ; оформлення документів та вчинення інших дій, пов’язаних з видворенням, тощо;

-          пункт 50. У разі відмови іноземця та особи без громадянства відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про його адміністративне видворення за межі України, відповідні кошти можуть бути з них стягненні у порядку цивільного судочинства.

Проаналізувавши надані докази, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора Солом’янського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України Державний департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ґрунтуються на законі, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають частковому задоволенню.

Сторона позивача просила стягнути такі витрати за утримання до 30 квітня 2008 року в сумі 1830 гривень, що не відповідає встановленим судом обставинам у справі.

На утриманні в пункті тимчасового тримання Чернігівського прикордонного загону перебували 10 осіб. Зазначені особи утримувались не до 30 квітня 2008 року, а до 28 квітня 2008 року (день видворення громадян Китаю згідно відміток на постановах про видворення). Витрати на їх утримання за цей період складають 1711 гривень 20 копійок.

Представник відповідача, заперечуючи проти доводів прокурора та представника позивача, не надав жодного доказу на спростування їх доводів.

Посилання представника відповідача ґрунтуються на припущенні про те, що видворені громадяни Китаю могли самі внести кошти за їх утримання та видворення, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК, де зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пунктами 48-52 Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов Прокурора Солом’янського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України Державний департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (розрахунковий рахунок № 31115090700011, одержувач платежу УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувач –ГУДКУ в м. Києві, код ЄДРПОУ 26077968, МФО 820019, код бюджетної класифікації –21080500, призначення платежу –відшкодування витрат на видворення) 39526 гривень 20 копійок вартості послуг авіаперевезення, 1711 гривень 10 копійок витрат за утримання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 412 гривень 37 копійок судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя: