Справа № 2-2388/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2011 року                                                                                                                м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Прокопчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з останніх боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в сумі 1316614 гривень 43 копійок та судових витрат у справі.

Свої вимоги мотивував тим, що вони з ОСОБА_2 уклали договір позики від         10 вересня 2008 року на суму 698400 гривень за письмовою згодою ОСОБА_3, яка була нотаріально посвідчена. Строк повернення позики встановлений договором до 10 грудня 2008 року. Свої зобов’язання за цим договором перед ОСОБА_2 він виконав –передав кошти. Незважаючи на взяті на себе зобов’язання, відповідач борг не повертає, тому він змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Зазначає, що на час укладення договору позики сума грошових коштів 698400 гривень за офіційним курсом НБУ була еквівалентна 144000 доларів США. На момент коли боржник мав повернути грошові кошти –10 грудня 2008 року, офіційний курс долара США по відношенню до гривні становив 7,4301 гривень за один долар США.

Відповідачі перебували в зареєстрованому шлюбу, тому позивач просить стягнути з них суму боргу в перерахунку за офіційним курсом НБУ станом на 10 грудня      2008 року з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у розмірі 1316614 гривень 43 копійки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити. Стягнути з відповідача суму боргу –144000 доларів США за курсом Національного банку України станом на 10 грудня 2008 року, інфляційне збільшення боргу та 3 % річних за весь час прострочення, по день ухвалення рішення судом.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала. Пояснила суду, що вона дійсно підписувала у нотаріуса заяву про надання згоди на укладення договору позики. Разом з тим, про укладення договору позики її ніхто не повідомляв, їй невідомо на які цілі були витрачені кошти, отримані її чоловіком –ОСОБА_2 Вона передавала кошти відповідачу для часткового погашення позики, проте куди вони були витрачені їй невідомо. На момент підписання заяви у нотаріуса вона та ОСОБА_2 ще проживали разом.

Представник відповідача –ОСОБА_3 додатково до пояснень свого довірителя зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. У мотивувальній частині рішенням встановлено, що сторони не вели спільного господарства та не підтримували шлюбних стосунків з грудня 2008 року. ОСОБА_2 працює у позивача водієм. Він використав отримані кошти на власні потреби, а не на потреби сім’ї.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, направив на адресу суду заяву, в якій заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить розглядати справу в його відсутності (а.с. 56).

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 10 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали письмово та нотаріально посвідчили договір позики, за яким позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 698400 гривень, що складало суму еквівалентну 144000 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути позикодавцеві готівкою суму позики в національній валюті України в строки, визначені договором –до 10 грудня 2008 року включно (а.с. 6).

Відповідач ОСОБА_3 10 вересня 2008 року нотаріально посвідчила свою заяву про надання згоди на укладення та підписання її чоловіком –ОСОБА_2 договору позики грошових коштів, договорів про внесення змін та доповнень до зазначеного договору позики грошових коштів, договору про розірвання зазначеного договору позики грошових коштів, в сумі та на умовах, визначених ним самостійно, на його власний      розсуд (а.с. 7).

Пунктом 2 договору позики визначено, що передача грошей здійснена у м. Києві до підписання цього договору. Своїми підписами сторони підтверджують факт передачі грошей в сумі 698400 гривень, що еквівалентно сумі 144000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день підписання цього договору.

Згідно з п. 6 договору в разі несвоєчасного повернення позики, позичальник зобов’язався сплатити позикодавцю суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також відсотки річних від простроченої суми позики за кожний день прострочення відповідно до чинного законодавства України.

Позивач звертався до відповідачів з вимогами про повернення коштів, проте борг йому не повернуто.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення коштів ґрунтується на законі.

Позивач просить стягнути з відповідача суму боргу еквівалентну 144000 доларів США станом на 10 грудня 2008 року –день повернення позики за договором.

Разом з тим, з тексту договору позики вбачається, що ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 698400 гривень. Відповідно стягненню на його користь підлягає зазначена сума позики в гривнях.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних.

Аналогічні положення визначені сторонами і в п. 6 договору позики.

Строк повернення позики встановлений договором до 10 грудня 2008 року. Рішення ухвалюється 01 березня 2011 року.

Середній індекс інфляції за цей період складає 1,263. Інфляційне збільшення суми боргу становить 183679 гривень 20 копійок (698400х1,263=882079,20–698400=183679,20).

Підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідачів 3 % річних за цей же період. Термін прострочення складає 811 днів (з 11 грудня 2008 року по 01 березня 2011 року). Стягненню підлягає 46553 гривні 62 копійки на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України (698400х0,03:365х811=46553,62).

Ґрунтуються на законі й вимоги позивача про стягнення коштів з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суд з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 цієї статті визначено, що договір укладеним одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

З наданої суду копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 вбачається, що вона надала свою згоду на укладення та підписання її чоловіком –ОСОБА_2 договору позики грошових коштів, договорів про внесення змін та доповнень до зазначеного договору позики грошових коштів, договору про розірвання зазначеного договору позики грошових коштів, в сумі та на умовах, визначених ним самостійно, на його власний      розсуд.

На час підписання та посвідчення цієї заяви відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі. Їх шлюб розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року (а.с. 63).

Посилання відповідача ОСОБА_3 та її представника, що про укладення договору позики її ніхто не повідомляв, їй невідомо на які цілі були витрачені кошти, отримані її чоловіком –ОСОБА_2, вона передавала кошти відповідачу для часткового погашення позики, проте куди вони були витрачені їй невідомо, не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти ОСОБА_2 витрачені на свої власні потреби, а на потреби сім’ї. Навпаки, позивачем надана суду копія договору № 29-БД про участь у будівництві об’єкту нерухомості (а.с. 8-10) та копія договору № Б300307/01/С41 купівлі-продажу цінних паперів (а.с. 11-12). Зазначені договори укладені 10 вересня 2008 року (день отримання позики) та спрямовані на придбання у власність ОСОБА_2 об’єкту нерухомості –квартири АДРЕСА_1, яка потім була ним подарована дружині –ОСОБА_3

З огляду на наведене, заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням часткового задоволення вимог позивача, стягненню з відповідачів також підлягають витрати на сплату судового збору в розмірі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись статтями 526, 530, 625, 1046-1051 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 698400 гривень, інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 183679 гривень 20 копійок, три проценти річних у розмірі 46553 гривні 62 копійки, судовий збір в розмірі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя: