АЛЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22- 4597                                                 Головуючий у 1 інстанції

2006 р.                                                                              Лихосенко М.О.

Суддя-доповідач: Коваленко А.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2006 року                                                                    М.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:    Бондара В.О.

Суддів:            Коваленко А.І.

Денисенко Т.С.

При секретарі:   Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду М.Запоріжжя від 13 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, -

УСТАНОВИЛА:

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВАТ "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

У позові зазначав, що наказом НОМЕР_1 по підприємству його було звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України - за прогул без поважних причин. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки він є головою незалежної первинної профорганізації ВАТ "ЗТР" в структурі НМПС "За солідарність'' та членом профспілкового комітету Незалежної Місцевої Професійної Спілки "За солідарність" працівників електротехнічної промисловості м. Запоріжжя, а ці профоргани не давали згоди на розірвання з ним трудового договору та не отримували вимоги адміністрації на звільнення.

Посилаючись на це, ОСОБА_1 просив суд визнати його звільнення незаконним та поновити на роботі на займаній посаді, а також стягнути з ВАТ "Запоріжтрансформатор" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі на це рішення суду ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги колегія судців вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За п.4 ст.40 КЗпП України та п.24 Пленуму Верховного Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6 листопада 1992р. трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Із матеріалів справи вбачається, що з 25.11.2003 року ОСОБА_1 працював у ВАТ "Запоріжтрансформатор" ІНФОРМАЦІЯ_1. Наказом генерального директора від 04.01.06 р. за НОМЕР_2 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул -відсутність на роботі 28 листопада 2005 року без поважних причин. Звільнений 04.01.06р зв 'язку з тим, що з 8 по 20.12.05р. він хворів.

В судовому засіданні суду першої інстанції та в апеляційному суду апелянт та його представник пояснили, що в цей день він був відсутній з поважних причин у зв'язку з виконанням профспілкової діяльності, оскільки адміністрація зобов'язана йому як члену профспілкового комітету і голові первинної профспілкової організації надати один день за тиждень для виконання профспілкової діяльності.

Відповідно до ч.З ст. 252 КЗпП України членам профспілкових органів, не звільненим від своєї виробничої роботи, надається на умовах, що визначаються колективним договором, вільний час від роботи із збереженням середнього заробітку для виконання громадських обов'язків в інтересах колективу.

Проте при дослідженні адміністрацією підприємства причин відсутності його на робочому місці в цей день, він в своїй пояснювальній записці від 29.11.05р зазначав, що був відсутній на роботі з поважної причини, у зв' язку з хворобою своєї родички, яка була госпіталізована в лікарню. Про це він писав і в позовній заяві до суду. Доказів, підтверджуючих ці обставини позивач не надав ні адміністрації, ні суду. Матеріалами справи не підтверджено і те, що за умовами колективного договору вільний час для виконання профспілкової роботи йому був наданий 28.11.2005 року, як і те, що в цей час ним виконувалась профспілкова діяльність.

За таких обставин, суд, виходячи із матеріалів справи, пояснень позивача та інших досліджених доказів правильно дійшов до висновку про те, що 28.11.05р. позивач був відсутній на роботі без поважних причин, тобто допустив прогул.

Доводи апелянта про те, що до його звільнення, адміністрацією в порушення ст.43,252 КЗпП України не була отримана згода профспілкового комітету НМПС „За солідарність", членом якого він є і профсоюзного комітету первинної профспілкової організації спростовуються матеріалами справи.

Так, 02.12.05року на адресу (АДРЕСА_1) первинної профспілкової організації та на адресу вищестоящої профспілкової організації НМПС „За солідарність" адміністрацією було направлено два подання про надання згоди на звільнення позивача за скоєний прогул, про отримання яких мається повідомлення. Посилання представника позивача ОСОБА_2. про те, що він не отримував цих повідомлень являються неспроможними, оскільки по матеріалам справи подання вручено. Так, згідно повідомлення „Укрпошти" в книзі на видачу рекомендованої кореспонденції одержувач проставив підпис в одержанні двох листів - ОСОБА_2, на підставі чого і було зроблено листоношею відмітку в повідомленнях на отримання про те, що листи видані 06.12.05року - „ОСОБА_2". Оскільки, в передбачений законом термін відповіді від виборного органа первинної профспілкової організації та НМС „ За солідарність" отримані не були, то згода вважається отриманою.

Також необгрунтованими є доводи про те, що адміністрація повинна була направляти подання профсоюзному комітету первинної профспілкової організації за іншою адресою, оскільки судом встановлено, що про зміну адреси відповідач не сповіщався.

Зважаючи на викладене, суд повно і об'єктивно дослідив обставини справи, правовідносини сторін та прийшов до правильного висновку про те, що підстав для визнання незаконним звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України і поновлення його на роботі не має, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні цих позовних вимог та вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду відповідає матеріалам справи та закону. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,314 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2006 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.