АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22- 4617 Головуючий у 1 інстанції
2006 р. Дюженко Л.А.
Суддя-доповідач: Коваленко А.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2006 року М.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бондара В.О.
Суддів: Коваленко А.І.
Денисенко Т.С.
При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2006 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод газоочисного обладнання" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
УСТАНОВИЛА:
У січні 2006 року ТОВ "Завод газоочисного обладнання" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У позові зазначено, що 01.09.2002 року укладено з відповідачем договір позики НОМЕР_1 на суму 25 000 грн.
Частково позика була погашена відповідачем, залишок боргу склав 14880 грн. У зв'язку з чим 22.06.2005 року на його адресу було направлено лист з проханням повернути суму боргу, який залишений без відповіді. Згідно п.6.3 договору позики НОМЕР_1, якщо відповідач не повертає в строк позику, він повинен сплатити неустойку у розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочи.
Посилаючись на ці обставини, ТОВ "Завод газоочисного обладнання'' просило суд стягнути з відповідача на його користь 14880 грн. - основну суму боргу, 30355 грн.20коп. -суму неустойки, витрати по сплаті держмита у розмірі 453 грн.
Згодом позивач доповнив і уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь 14880 грн. - основну суму боргу, 30355 грн.20коп. - суму неустойки, 743 грн.59 коп. - суму інфляції, 249 грн.49 коп. - 3 % річних, а також витрати по сплаті держмита у розмірі 453 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2006 року позов ТОВ "Завод газоочисного обладнання" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Завод газоочисного обладнання" 26131 грн.81 коп. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі на це рішення суду ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.374 ЦК України (в редакції 1963р.), ст. 1046 ЦК України ( 2004р.) за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004р. щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов * язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом встановлено, що 01.09.2002року між позивачем і відповідачем був укладений договір позики, згідно якого позивач передає відповідачу 25000грн. Згідно з п.3.1. цього договору сума позики повинна бути повернута 01.09.2005 року. У випадку звільнення ОСОБА_1 з заводу, відповідач повинен повернути позику у повному обсязі.
Відповідно до п.6.3 цього договору, якщо відповідач не поверне борг, то він повинен виплатити неустойку в розмірі 1% від суми суди за кожний день прострочення.
Крім того, згідно зі ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов' язаний сплатити відповідно до ст..625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив право відношення сторін та прийшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача залишок основного боргу 14880грн., індекс інфляції -743грн.59коп.,три проценти річних-249грн.49коп., неустойку в розмірі 10000грн. та держмито в сумі 258грн.73коп.
Доводи апелянта, про те, що він за даним договором не отримував гроші, а отримав безпроцентну суду, як керівник цього підприємства являються безпідставними. З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2002року він отримав в касі товариства гроші в сумі 25000грн. а письмово уклав зазначений договір 01.09.2002 року, що підтверджує його згоду з умовами цього договору. Свідок ОСОБА_2., ІНФОРМАЦІЯ_1, суду поясняла, що відповідач сам визначив умови договору, мови про надання іншої позики не йшлося. До того ж- укладений договір позики він не оскаржував.
Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307.308,313,314 ЦПК України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м .Запоріжжя від 19 травня 2006 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.