АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22- 4624 Головуючий у 1 інстанції
2006 р. Батрак І.В.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" серпня 2006 року М.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Запорізької області у складі: головуючого: Савченко О.В.
суддів : Спас О.В.
Бондаря М.С. при секретарі Тахтаул О.М. за участю адвоката ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Комунарського районного суду М.Запоріжжя від "31" березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_2 про виселення,
ВСТАНОВИЛА:
03 квітня 2000 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Державного комунального підприємства Виробничого ремонтного експлуатаційного житлового об"єднання № 5 Комунарського району м. Запоріжжя (далі - ДКП ВРЕЖО № 5) про визнання права користування жилим приміщенням.
Позивач посилалася на ті обставини, що у 1988 році познайомилася з ОСОБА_3 і фактично створила з ним сім"ю. У тому ж році ОСОБА_3, який був о наймачем квартири АДРЕСА_1, вселив її в цю квартиру як члена своєї родини. Разом з нею вселився її син ОСОБА_4. Вона перевезла у цю квартиру свої меблі і інші речі. Позивач разом з ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ОСОБА_3. постійно працював на Півночі Росії. Поїхати з ним позивач не змогла через хворобливість її сина. Вони з ОСОБА_3 мали намір одружитися та вирішити питання з її пропискою. Їх стосунки припинилися через смерть ОСОБА_3 у 1996 році.
З часу вселення і всі роки вказана квартира є її єдиним місцем проживання. Ніякого іншого житла вона не мала і не має.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1, а також зобов'язати власника будинку укласти з нею договір найму вказаного жилого приміщення.
24 квітня 2000 року ДКП ВРЕЖО № 5 звернулося з зустрічним позовом про виселення ОСОБА_2. У позові зазначали, що в АДРЕСА_1 був прописаний і проживав ОСОБА_3., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Померлий був постійно прописаний в спірній квартирі, проте фактично проживав у Тюмені, а квартиру здавав тимчасовим мешканцям без оформлення будь-яких документів.
З моменту виїзду наймача в район Крайньої Півночі в квартирі проживає відповідач - ОСОБА_2, яка не дає працівникам ЖЕД №13 доступу до квартири.
Просили виселити ОСОБА_2 разом з її сином з АДРЕСА_1. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2000 року на підставі ст. 105 ЦПК України допущено заміну ДКП ВРЕЖО № 5 та до участі у справі притягнуто Запорізьку міську раду, як власника спірного жилого приміщення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Комунарського районного суду М.Запоріжжя від «31» березня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1. Зобов'язано власника будинку -Запорізьку міську раду укласти з ОСОБА_2 договір найму вказаного жилого приміщення.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення суду Запорізька міська рада зазначає, що судом не в повній мірі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Дослідивши в засіданні апеляційного суду обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Законом визначено: особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім"ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім"ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами та наймачем не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
На виконання ухвали судової колегії з цивільних справ Запорізького обласного суду від 10 жовтня 2000 року, якою було скасовано первісне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2000 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задоволенню вимог про її виселення, і в якій зокрема було зазначено, що необхідно з"ясувати, на яких саме умовах вселилася ОСОБА_2, суд першої інстанції повно і всебічно розглянув, визначив та дав належну оцінку спірним правовідносинам сторін.
Позивач ОСОБА_2 надала суду докази, якими підтверджено, що вона вселилася в спірну квартиру саме в якості члена сім"ї наймача, проживала з ним однією родиною і набула рівного з ним права користування даним житлом. Також нею доведено, що ніякої іншої угоди (про тимчасове мешкання або ін.) не існувало. Такими доказами послугували показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.26, 31, 32, 90, 154, 196), які підтвердили обставини, що обґрунтовують позовні вимоги ОСОБА_2. Так, свідкам відомо, що ОСОБА_2 утворила сім"ю з ОСОБА_3 і вселилася в його квартиру як дружина і жила як член його родини.
Запорізька міська рада доводила свої позовні вимоги показаннями свідків, які є безпосередньо працівниками КП ВРЕЖО № 5, або мешкають поруч зі спірною квартирою, але знаходяться з ОСОБА_2 в неприязних стосунках ( ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13. - а.с. 34, 35, 43, 93, 158, 196), а тому суд першої інстанції обґрунтовано вищнав, що цими доказами позовні вимоги про виселення ОСОБА_2 не доведено.
Запорізька міська рада наводить той довід, що ОСОБА_2 не вселилася у встановленому порядку, не було письмової заяви наймача про її прописку, а тому вона є тимчасовим мешканцем.
Такий довід не спростовує висновків суду, які базуються на вищевказаних доказах, а також слід взяти до уваги, що висновки суду першої інстанції відповідають змісту п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 ( з наступними змінами) „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування Житлового кодексу України", де сказано, що відсутність письмової згоди на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що члени сім"ї наймача, а в даному випадку - сам наймач, висловлював таку згоду.
Інші істотні умови, що зазначені в цій Постанові, а саме: чи було спірне приміщення постійним місцем проживання, чи велося з наймачем спільне господарство, чи не обумовлювався певний порядок користування житлом, тривалість часу проживання, знайшли своє позитивне підтвердження з огляду на позовні вимоги ОСОБА_2. Ті доводи апеляційної скарги, що суд не з"ясував, чи потребує ОСОБА_2 поліпшення житлових умов і визнав за нею право користування спірним житлом всупереч передбаченому порядку надання громадянам житла в будинках громадського або державного житлового фонду, не можуть спростувати висновків суду, оскільки ці питання взагалі виходять за межі позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також не стосуються саме тих правовідносин, які склалися між сторонами в даній справі і досліджувалися судом.
В апеляційній скарзі Запорізька міська рада заявляє, що не заявляла позовних вимог про виселення ОСОБА_2, а тому суд не мав їх розглядати.
Такий довід повністю суперечить матеріалам справи, де містяться такі процесуальні документи, як позовні заяви, ухвала суду про заміну сторони в судовому процесі, довіреності від Запорізької міської ради на участь в справі її представника, протоколи судових засідань, в яких на протязі декілька років розглядалися саме ці позовні вимоги.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для направлення справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. ЦПК 209,218,307,308,313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Запорізької міської ради відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від «31» березня 2006 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.