АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

10  лютого  2011   року                                                            м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

          головуючого Яремко  В.  В.  

          суддів:  Перепелюк І.Б., Чупікової В.В.,

розглянувши  у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, в інтересах яких діє ОСОБА_61, до управління Пенсійного фонду України в Сокирянському  районі (далі –УПФ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, за апеляційною скаргою УПФ на рішення Сокирянського районного суду від 7 вересня 2010 року,

встановила:

          У липні-серпні 2010 року вказані особи звернулися до суду з позовами до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Просили визнати відмову УПФ щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком –протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати і забезпечити їм виплату за період з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

Рішенням Сокирянського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2010 року позови задоволено частково.

Визнано відмову УПФ щодо нарахування і виплати позивачам щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в межах трьохрічного строку позовної давності за період з дати звернення з позовами до суду по 31 грудня 2009 року неправомірною.

Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачам за згадані періоди державну соціальну допомогу як дитині війни у відповідності до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (далі – Закон № 2195-IV) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), з урахуванням фактично виплачених сум.

В апеляційній скарзі УПФ просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення  та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У справі встановлено, що позивачі отримують пенсію за віком та відносяться до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року        № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007, яким внесено зміни до ст. 5, 6 Закону № 2195-IV щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачам відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті УПФ з 9 липня по 31 грудня 2007 року таких нарахувань не проводило, а з 22 травня 2008 року по 19 серпня 2010 року виплати проводило у меншому розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530  «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», чим і допустило протиправну бездіяльність.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те,  що відповідач повинен донарахувати та здійснити виплати за вказані періоди у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Доводи апелянта про те, що  норма ст. 6 Закон України № 2195-IV з 22 травня 2008 року втратила чинність є необґрунтованими, оскільки вона залишилася в редакції, що існувала до внесення  змін до неї Законом  № 107-VI.

Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не заслуговують на увагу, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Щодо доводів відповідача про те, що поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону № 1058-IV, застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, то вони є безпідставними.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

На підставі наведеного та керуючись пунктом  1  розділу  XII  «Прикінцеві положення» Закону  України  «Про  судоустрій  і   статус   суддів», ст. ст. 197, 198, 200, 205  КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в Сокирянському відхилити.

Рішення Сокирянського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала  набирає  законної  сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили даною ухвалою.

Головуючий

Судді: