АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2011 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремко В. В.
суддів: Перепелюк І.Б., Чупікової В.В.
секретар Сторожук У.Є.
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі міста Чернівці про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі міста Чернівці на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2010 року,
встановила:
У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.
Зазначав, що він як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує пенсію, передбачену статтею 54 від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі –Закон № 796-ХІІ).
Посилаючись на невідповідність розміру призначеної і виплачуваної йому пенсії розміру, встановленого цим Законом, а також на відмову Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі міста Чернівці (далі - УПФ) привести його у відповідність з вимогами зазначеного Закону, просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати останнього усунути вказані порушення, провівши відповідний перерахунок і виплативши заборгованість за період з 1 січня 2008 року.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2010 року позов задоволеночастково.
Визнано дії УПФ неправомірними.
Зобов’язано УПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ за період з 22 травня 2008 року по день ухвалення рішення –22 вересня 2010 року.
Стягнуто з УПФ на користь держави 8грн. 50 коп. судового збору та на користь позивача 37 грн. –в рахунок повернення оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі УПФ просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як установлено у справі позивач є інвалідом ІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ.
Розрахунок пенсії УПФ здійснило йому виходячи з розмірів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі –Постанова № 530), «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян»від 16 липня 2008 року № 654(далі –Постанова №654).
У статті 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком (частина 4).
Згідно зі статтею 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам ІІ групи - у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Вихідним критерієм розрахунку державної пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»(далі –Закон № 1058-ІV) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523, щодо критеріїв обчислення розмірів пенсії відповідає змісту статті 54 Закону № 796-ХІІ, оскільки розмір пенсії визначається у відсотках до заробітної плати і не фіксується максимальний граничний розмір пенсії у грошовому еквіваленті.
При розрахунку державної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796-ХІІ, оскільки чинними законами України не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.
У зв’язку з цим посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального права є необґрунтованим.
З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме норми Закону № 796-ХІІ, а не Постанов № 530 та 654, які істотно звужують обсяг установлених законом прав позивача.
Разом з тим, правильно по суті вирішивши спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при покладенні на УПФ обов’язку сплати судових витрат.
Так, згідно п. 34 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати державного мита.
Відповідно суд першої інстанції безпідставно стягнув з УПФ на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору.
Також суд першої інстанції безпідставно стягнув з УПФ на користь позивача 37 грн. –в рахунок повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 9 вересня 2010 року у справі № 19-рп/2010 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами»розгляд даної справи мав завершуватися за правилами адміністративного судочинства. Нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено оплати сторонами витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з УПФ на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та на користь позивача 37 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи слід скасувати.
В решті рішення суду першої інстанції з наведених вище мотивів слід залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст.160,198,201,205,207 КАС України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі міста Чернівці задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2010 року в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі міста Чернівці на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та на користь ОСОБА_1 37 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасувати.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.
Головуючий
Судді: