АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

17  лютого  2011   року                                                            м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

          головуючого Яремко  В.  В.  

          суддів:  Перепелюк І.Б., Чупікової В.В.,

розглянувши  у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за  позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці (далі –УПФ) про визнання розпорядження  протиправним та зобов’язання вчинити дії, за апеляційною скаргою УПФ на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2010 року,

встановила:

          У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

Просила визнати відмову УПФ щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком –протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати і забезпечити їй виплату за 2007-2009 роки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано відмову УПФ щодо нарахування і виплати позивачам щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 1 вересня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року неправомірною.

Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці за згадані періоди державну соціальну допомогу як дитині війни у відповідності до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (далі – Закон № 2195-IV) з урахуванням фактично виплачених сум.

В апеляційній скарзі УПФ просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення  та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У справі встановлено, що позивачка відносяться до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року        № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007, яким внесено зміни до ст. 5, 6 Закону № 2195-IV щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачці відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті УПФ з 1 вересня по 31 грудня 2007 року таких нарахувань не проводило, а з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року виплати проводило у меншому розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530  «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», чим і допустило протиправну бездіяльність.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те,  що відповідач повинен донарахувати та здійснити виплати за вказані періоди у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Доводи апелянта про те, що  норма ст. 6 Закон України № 2195-IV з 22 травня 2008 року втратила чинність є необґрунтованими, оскільки вона залишилася в редакції, що існувала до внесення  змін до неї Законом  № 107-VI.

Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не заслуговують на увагу, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Щодо доводів відповідача про те, що поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону № 1058-IV, застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, то вони є безпідставними.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

На підставі наведеного та керуючись пунктом  1  розділу  XII  «Прикінцеві положення» Закону  України  «Про  судоустрій  і   статус   суддів», ст. ст. 197, 198, 200, 205  КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці відхилити.

Рішення  Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала  набирає  законної  сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили даною ухвалою.

Головуючий

          Судді: