УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22ц/0690/1052/11
Категорія 46
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Широкової Л.В.,
суддів Худякова А.М., Кочетова Л.Г.,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1,
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності чоловіка та жінки, що проживають однією сім’єю, та його поділ,–
в с т а н о в и л а :
У лютому 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом та просила визнати 39/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 Новоград-Волинського району Житомирської області такими, що належать їй та ОСОБА_2 на праві сумісної власності, а також розділити зазначене майно між сторонами, виділивши їй ? його частину. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона з 1994 року по квітень 2006 року проживала з ОСОБА_2 у вказаному будинку, 39/100 частин якого зареєстровано за відповідачем на підставі договору дарування від 26 вересня 1997 року. Під час спільного проживання сторони по справі за рахунок спільних трудових та грошових затрат провели переобладнання та капітальний ремонт кімнат, добудували господарські будівлі, здійснили прибудови до будинку, в результаті чого належна відповідачеві частина будинку істотно збільшилась у своїй вартості, яка становить 81396грн. за даними бюро технічної інвентаризації. Проте ОСОБА_2 не визнає права ОСОБА_3 на вказане майно, вважаючи його лише своєю приватною власністю, та готує документи для його відчуження.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано 39/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 в смт. Городниця такими, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, та розділено зазначено майно між ними, виділивши ОСОБА_3 16/100 ідеальних частин вказаної частини будинку на суму 56987грн. та ОСОБА_2 – 23/100 ідеальних частин зазначеної частини будинку на суму 86956грн.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, заявник зазначає, що суд першої інстанції при новому розгляді залишив поза увагою вказівку Верховного Суду України по цій справі та не дослідив письмові і речові докази того, що позивачка несла грошові та трудові затрати для істотного збільшення вартості спірного майна. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що суд не звернув увагу на те, що станом на сьогодні домоволодіння змінилось, оскільки постраждало внаслідок пожежі і його відбудову відповідач здійснив за власні кошти.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.307,309 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення у разі невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 1994 року по квітень 2006 року проживали однією сім’єю.
Відповідач ОСОБА_2 26 вересня 1997 року отримав в дар 39/100 частин будинку по АДРЕСА_1 Новоград-Волинського району Житомирської області ( т.1, а.с.3).
Визнаючи за позивачем право власності на 16/100 ідеальних часток спірної частини будинку, суд першої інстанції посилався у рішенні на те, що вартість частини будинку за час спільного проживання суттєво збільшилась унаслідок спільних трудових і грошових затрат сторін як подружжя, а тому згідно ст. 62 СК України його слід визнати спільною сумісною власністю подружжя. При цьому суд врахував вартість майна, одержаного ОСОБА_2 в порядку дарування.
Проте, такий висновок суду є неправильним.
Стаття 62 СК передбачає, що майно, належне дружині чи чоловікові, може бути предметом поділу, якщо внаслідок спільних трудових чи грошових затрат істотно збільшилось у своїй вартості.
Суд може визнати майно дружини (чоловіка) об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя в порядку ст. 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.
Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст.62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.
Для визнання такого об’єкта спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до ст.60 ЦПК України, на сторін покладається обов’язок доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач передусім зазначала, що за час шлюбних стосунків у частині будинку, належній відповідачу, було зроблено переобладнання житла, як-то: виконані будівельні роботи для обладнання прибудови до частини будинку (веранди, кухні та кладової), проведений ремонт кімнат, роботи по заміні вікон та дверей, добудували вбиральню, замінили огорожу, обладнали колодязь.
Тобто, фактично зроблено витрати на роботи щодо утримання частини будинку та проведення його ремонту задля покращення житлових умов сім'ї, які зазвичай виконуються в порядку ст.156 ЖК України.
Крім того, після переобладнання вказаного приміщення, жила площа спірної частини будинку ніяк не змінилася.
Визнаючи спірну частину будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив лише з пояснень сторін у суді, не взявши до уваги, що на ОСОБА_4 покладається обов’язок довести свої вимоги. Остання належних доказів, як на підставу свого позову суду, не надала.
Виходячи з наведеного, вагомих підстав вважати, що спірна частина будинку за рахунок праці та коштів ОСОБА_3 збільшилася в цінності немає.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 в своїх запереченнях зазначав, що саме за власні кошти, виїжджаючи на заробітки в м. Москва та в м.Київ, зробив добудови. Ці обставини підтвердили в суді і свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.(т.1, а.с.221-228).
З огляду на викладене, спірна частина будинку, щодо права власності якої виник спір, не може бути об'єктом права спільної власності подружжя.
В такому разі, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки обставини справи не вимагають дослідження нових доказів, є підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст.303,304, 307,309,313,316,317 ЦПК України, судова колегія, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року скасувати та постановити нове рішення, яким ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності чоловіка та жінки, що проживають однією сім’єю, та його поділ відмовити за необгрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді