ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-3471/10/2470
Головуючий у 1-й інстанції: Бойко О.Я.
Суддя-доповідач: Голота Л. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л.О.
суддів: Курко О.П., Совгири Д.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби про виключення майна з акту опису й арешту та визнання протиправними дій державної виконавчої служби , -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Шевченківського відділу ДВС Чернівецького міського управління юстиції, третьої особи на стороні ПАТ КБ «Приватбанк» про виключення автомобіля марки Lexus ES 350, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 з акту опису й арешту майна від 09.09.2010 року, складеного державним виконавцем Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ Сарахман П.М. та визнання протиправними дії Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ які полягають в описі та накладенні арешту на автомобіль, право користування яким належить позивачу на підставі Довіреності від 17.11.2010 року.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2010р. в частині виключення автомобіля марки Lexus ES 350, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 з акту опису й арешту майна від 09.09.2010 року, складеного державним виконавцем Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ Сарахманом П.М. закрито провадження, в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його первісні позовні вимоги в повному обсязі.
В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з’ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання представники сторін не з’явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
07.04.2011 року на адресу суду надійшло клопотання позивача (апелянта) про відкладення розгляду справи з підстав не можливості прибуття її у судове засідання, так як вона перебуває у черговій щорічній відпустці. Розглянувши дане клопотання колегія суддів вирішила відмовити у його задоволенні з підстав спливу строку розгляду даної апеляційної скарги, повторної неявки апелянта у судове засідання та не поважної причини її відсутності.
У зв’язку з вищезазначеним дана справа згідно ст. 197 КАС України розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Колегія суддів погоджується з позицією апелянта, що судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження частини позовних вимог порушено вимоги ст.157 КАС України, яка передбачає, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. В даному випадку при вирішенні справи суд закрив провадження у частині позовних вимог, а іншу частину вимог розглянув по суті, виклавши свою позицію у постанові.
Колегія суддів прийшла висновку, що дане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового немає.
Допущена судом помилка не є підставою також і для зміни судового рішення, оскільки враховуючи особливості апеляційного розгляду не відновить попереднього стану розгляду справи та не знайде свого відображення у рішенні апеляційної інстанції.
Згідно ч. 2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції спірні виконавчі дії, які пов’язані з описом й арештом майна, проводилися державним виконавцем в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа виданого 21.07.2010 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_4 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № CVVPAE 00000001 від 26.10.2006р. заборгованості на загальну суму 16920,72 доларів США та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 гривень, витрати по сплаті судового збору в сумі 1302,90 гривень.
Згідно акту опису й арешту майна від 09.09.2010 року, відповідачем описано та накладено арешт на заставлене майно: автомобіль марки LEXUS ES 350, 2006 року випуску, легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1.
17 листопада 2010 року ОСОБА_4 оформив на ім'я ОСОБА_2 довіреність, якою надав право користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності автомобілем.
При зверненні до органів ДАІ УМВС в Чернівецькій області з метою оформлення тимчасового техпаспорту автомобіля на своє ім'я позивачу стало відомо, що вказаний автомобіль знаходиться під арештом Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ, а тому їй відмовлено в оформленні документів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (по тексту - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
За ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього державний виконавець наділений необхідними правами, одним з яких є накладення арешту на майно боржника (абз. 6 ч. 3 статті 5 Закону).
На виконання Закону України "Про виконавче провадження" згідно наказу Міністерства юстиції України 15.12.99р. № 74/5 була розроблена Інструкція про проведення виконавчих дій, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999р. за № 865/4158 (далі за текстом-Інструкція), яка визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до даного Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст. 50 Закону № 606-ХІУ та п. 5 Інструкції (п. 5.1.1) звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.
Як встановлено судом першої інстанції, державний виконавець, накладаючи арешт на автомобіль, діяв відповідно до ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", за якою стягнення на заставлене майно (автомобіль) в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя - Чернівецької філії ЗАТ КБ "ПриватБанк".
При проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту майна.
Оскільки договором застави рухомого майна, укладеного між ОСОБА_4, як заставодержателем, та Чернівецькою філією ЗАТ КБ "ПриватБанк", як заставодавцем, від 23.04.2007р. передбачене звернення стягнення в забезпечення виконання зобов'язань перед банком за Кредитним договором за рахунок переданого в заставу майна (автомобіля), то державний виконавець виконуючи рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.11.2010р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь банку боргу в сумі 133 505,00 грн. вчинив дії по накладенню арешту на предмет застави, що належить ОСОБА_4 на праві власності, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 5.6.8. Інструкції вказує на те, що про накладення арешту на майно, яке підлягає реєстрації (наприклад, автотранспортні засоби), державний виконавець повідомляє відповідні органи, які здійснюють таку реєстрацію.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, здійснюючи виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_4 суми коштів та склавши 09.09.2010р. акт опису й арешту належного останньому майна діяв в порядку, в спосіб та в межах повноважень визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2 про виключення автомобіля марки LEXUS ES 350, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 з акту опису та арешту майна від 9 вересня 2010 року, то слід зазначити наступне.
Порядок і підстави звільнення майна з під арешту визначає стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження". В частині першій цієї статті вказано, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з - під арешту.
Крім того, пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб ДВС та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що вимоги інших осіб, які не є власниками майна, на яке накладено арешт, але володіють ним на законних підставах, вирішуються шляхом пред'явлення ними позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, відповідно до правил підвідомчості (ст. 15 ЦПК, ст. 12 ГПК).
З аналізу зазначених норм права випливає, що питання звільнення майна з-під арешту повинно вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки є спором про захист права власності, права володіння.
Позивач, ОСОБА_2 просить виключити автомобіль з акту опису та арешту майна від 09.09.2010р., оскільки це обмежує її право вільно користуватися та розпоряджатися майном, що належить їй на законних підставах. З огляду на вищевказані норми права, колегія суддів вважає, що захист права користування та розпоряджання майном не є публічно - правовими відносинами, а тому їх необхідно вирішувати в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про закриття провадження у справі в частині виключення автомобіля з акту опису та арешту майна від 9 вересня 2010 року, так як дана вимога свідчить про наявність спору про захист права власності, права володіння, який вирішується в порядку цивільного або господарського судочинства.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2010р. є обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та нормам матеріального законодавства і підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, – залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року, – без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 13 квітня 2011 року .
Головуючий (підпис) Голота Л. О.
Судді (підпис) Курко О.П.
(підпис) Совгира Д.І.
Копія вірна.
Секретар: