ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 березня 2011 року 10:45 № 2а-1832/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Кузьменка В.А., Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємницва
Головного управління Державного казначейства України в місті Києві
про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової допомоги у зв'язку із виходом на пенсію
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі по тексту – відповідач 1), Головного управління державного казначейства України в місті Києві (далі по тексту – відповідач 2) про визнання протиправними дій відповідача, зобов’язання виплатити грошову допомогу як державному службовцю у розмірі 31 810,00 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000, 00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 січня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року справу № 2-а-169/11 направлено за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
На підставі протоколу розподілу справи між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 2а-1832/11/2670 передано на розгляд судді Шарпаковій В.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2011 року справу № 2а-1832/11/2670 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 березня 2011 року, яке відкладалось на 22 березня 2011 року у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 22 березня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представники Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Головного управління державного казначейства України в місті Києві проти позовної заяви заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як державний службовець, який має стаж державної служби не менше 10 років, у зв’язку з виходом на пенсію, має право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Відповідачі стверджують, що позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки, для виплати вказаної грошової допомоги є звільнення працівника з посади державного службовця у зв’язку із виходом на пенсію державного службовця, позивач же був звільнений з посади у зв’язку із скороченням штату працівників.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 27 вересня 2010 року був звільнений з посади директора юридичного департаменту Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Підстваою звільнення відповідно до Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 596-к від 17 вересня 2010 року про звільнення зазначено пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Крім цього, пунктами 2 та 3 Наказу передбачено виплата Гавві Леоніду Володимировичу вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку згідно статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, компенсації за невикористані календарні дні відпусток за періоди з 01 червня 2009 року по 31 травня 2010 року та з 01 червня 2010 року по 27 вересня 2010 року.
03 листопада 2010 року позивач звернувся із завою до голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва щодо виплати грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів, яка виплачується за останнім місцем роботи (копія звернення міститься в матеріалах справи та не спростоване у судовому засіданні представниками сторін).
Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 14759/0/2-10 від 17 листопада 2010 року Гавві Леоніду Володимировичу у наданні грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів відмовлено у зв’язку з тим, що лише при звільненні з посади у зв’язку з виходом на пенсію особа має право на отримання такої допомоги.
Не погоджуючись із листом відповідача, ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду.
Підставою для звернення до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та у подальшому до суду, позивач зазначає, що у зв’язку з виходом на пенсію (довідка № 4647/06 від 02 листопада 2010 року видана Управління Пенсійного фонду України в місті Києві) він має право на отримання грошової допомоги.
З таким твердженням позивача колегія суду не може погодитись з огляду на наступне.
Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі по тексту – Закон № 3723-XII) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.
Відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Тобто відповідач вважає, що обов’язковою умовою для отримання грошової допомоги є вхід на пенсію.
Статтею 40 Кодексу законів про працю України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Тому розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації і банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, здійснюється власником в односторонньому порядку та не потребує згоди працівника.
Враховуючи обов’язковість додержання вимог Закону України «Про державну службу», а також той факт, що підставою для звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не є вихід на пенсію, державному службовцю не виплачується передбачена статтею 37 цього Закону грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів.
Так, статтею 26 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року № 803-XII (далі по тексту – Закон № 803-XII) встановлено, що працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується:
а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;
б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів - протягом 90 календарних днів і 50 процентів - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;
в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи.
Тобто, відповідно до вищезазначеного, працівникам які втратили роботу у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці передбачені особливі гарантії.
Клопотання про дострокове призначення пенсії за віком державна служба зайнятості має право подати до відповідного пенсійного органу лише після припинення трудових відносин державного службовця з органом державної влади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та його реєстрації в службі зайнятості протягом семі календарних днів після звільнення, як такого що шукає роботу.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту – Закон № 1788-XII) особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (стаття 7 Закону № 1788-XII).
Отже, з урахуванням викладеного, при звільненні особи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв’язку з змінами в організації виробництва і праці, скороченням штатів, реорганізації, ліквідації тощо у відповідного органу державної влади не виникає правової підстави (зобов’язання) для нарахування та виплати йому 10 посадових окладів, так як зазначені підстави припинення державної служби для такої виплати не передбачені ст. 37 Закону України «Про державну службу», а тому лише виплачується вихідна допомога у розмірі не меншому середнього місячного заробітку, як це передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України.
В матеріалах справи міститься копія довідки Управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 4647/06 від 02 листопада 2010 року, відповідно до якої позивач отримує пенсію за віком з 05 жовтня 2010 року.
Тобто, пенсія йому призначена після звільнення з посади директора юридичного департаменту Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
У судовому засіданні представник Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва зазначав та на підтвердження надав копії зазначених документів, що відповідачем були направлені запити до Головного управління державної служби України та Міністерства праці України, зокрема запити № 7413 від 10 червня 2010 року, № 11485 від 09 вересня 2010 року, № 15433 від 01 грудня 2010 року, № 16838/0/2-10 віл 28 грудня 2010 року та № 0711/1-18945-10 від 31 грудня 2010 року.
Позивачем також надана копія відповіді Головного управління Державної служби України № 5609/12-10 від 07 липня 2010 року, надана Державному комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розгляду листа № 7413 від 10 червня 2010 року, зі змісту якого вбачається, що на думку Головного управління Державної служби України особа має право на виплату 10 посадових окладів виникає лише на підставі припинення службово-трудових відносин у зв’язку з виходом на пенсію.
Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним відмови у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів у зв’язку з виходом на пенсію та зобов’язання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 31 810, 00 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо стягнення з Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 25 000, 00 грн. колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди.
У судовому засіданні 22 березня 2011 року представник позивача не пояснив з чого складається сума коштів, яка заявлена до стягнення в якості моральної шкоди, а лише зазначив, що жодним нормативно правовим актом не визначено обґрунтування суми моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий суддя Шарпакова В.В.
Судді Кузьменко В.А.
Федорчук А.Б.