ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 вересня 2006 р.

№ 44/617

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.

суддів:

Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р.

у справі

№44/617

господарського суду

м.Києва

за позовом

ДП ДАК "Хліб України" "Врадіївський елеватор"

до	Державного комітету України з державного матеріального резерву

про	стягнення 174 672,75 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Музика С.М.,

від відповідача:

не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 16.02.2006 р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. у справі №44/617 (судді: Кондес Л.О., Михальська Ю.Б., Куровський С.В.), позов ДП ДАК "Хліб України" "Врадіївський елеватор" задоволено повністю: стягнуто з Державного комітету України з матеріального резерву на користь ДП ДАК "Хліб України" "Врадіївський елеватор" 174 672,75 грн. основного боргу, 1 746,73 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. у справі №44/617 та прийняти нове рішення на користь Державного комітету України з матеріального резерву, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", п.п. 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше,  умовами договору від 18.08.1998 р. №99, який сторонами не було змінено, передбачено, що розрахунки Держкомрезерву з хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна державного резерву проводяться шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами та енер гогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію зі зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держкомрезервом за використані у 1998 р. паливно-мастильні матеріали державного резерву, у зв'язку з чим стягнення заборгованості за відповідальне зберігання у грошовій формі є неправомірним; по-друге, господарськими судами порушено норми ст. 526 Цивільного кодексу України і Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, яким затверджено механізм відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву і визначення суми цих витрат.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

18.08.1998 р. між Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України "Врадіївський елеватор" (позивач у справі) та Державним комітетом України з матеріального резерву було укладено договір №99 про відповідальне зберігання, відповідно до умов якого позивач приймає матеріальні цінності до державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, та створює необхідні умови для забезпечення належного зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору розрахунки за матеріальні цінності державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, проводяться безпосередньо між Комітетом та постачальником матеріальних цінностей шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства). Комітет відшкодовує у 1998 р. витрати зберігача по зберіганню виходячи з розрахунку 1,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання шляхом проведення заліку між Комітетом та Міненерго.

Строк оплати Держкомрезервом наданих позивачем послуг за договором не встановлений.

Відповідно до п. 9 договору договір набуває чинності з часу його підписання і діє до видання розпоряджень-нарядів Комітету на відпуск матеріальних цінностей державного резерву в повному обсязі.

Відповідачем погашено заборгованість за зберігання зерна шляхом оформлення взаємозаліків між енергогенеруючою компанією та позивачем за спожиту електроенергію відповідно до механізму взаємозаліку по електроенергії на загальну суму 86 328,54 грн.

Враховуючи право на відшкодування витрат за відповідальне зберігання цінностей Державного матеріального резерву, встановлене Законом України "Про державний матеріальний резерв" і договором від 18.08.1998 р. №99, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Держкомрезерву 174 672,75 грн. витрат на зберігання матеріальних цінностей Держкомрезерву згідно з договором від 18.08.1998 р. №99 за період дії договору —з 18.08.1998 по 19.12.2003 рр. (день відпуску матеріальних цінностей державного матеріального резерву).

Задовольняючи позов ДП ДАК "Хліб України" "Врадіївський елеватор", господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, умови договору в частині проведення розрахунків шляхом взаємозаліку не відповідають вимогам чинного законодавства (постанові Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 р. №755, згідно з якою розрахунки за електроенергію проводиться виключно в грошовій формі), у зв'язку з чим п.п. 4.1, 4.3 договору відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсними; по-друге, оскільки постанову Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, якою затверджено Порядок відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, було прийнято після укладання договору від 18.08.1998 р. №99, розрахунок заборгованості по відшкодуванню витрат на зберігання матеріальних цінностей повинен здійснюватися на підставі договору, який не було визнано недійсним в установленому законом порядку; по-третє, в підтвердження розміру витрат на зберігання за договором №99 позивачем надано акти від 01.12.2003 р., згідно з якими заборгованість відповідача складає 174 672,75 грн.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зберігання матеріальних цінностей здійснюється на договірних умовах із відшкодуванням витрат, пов'язаних з їх відповідальним зберіганням.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" прийнято постанову від 12.04.2002 р. №532 "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, яким запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Однак, господарські суди, обмежившись посиланням на правомірне здійснення позивачем розрахунку витрат на відповідальне зберігання у спірний період на підставі договору від 18.08.1998 р. №99, який не було визнано недійсним в установленому законом порядку, не звернули уваги, що вказаним договором встановлено порядок і розмір відшкодування витрат на відповідальне зберігання лише на 1998 р. (п. 4.3 договору) і не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що розрахунок суми боргу зроблено без урахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. №532, якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, і не підтверджено первинними фінансовими документами.

Крім того, слід зазначити, що господарські суди, пославшись на підтвердження розміру позовних вимог актами від 01.12.2003 р., не взяли до уваги, що: по-перше, акти від 01.12.2003 р. в матеріалах справи відсутні; по-друге, наявний у матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків від 01.11.2003 р. б/н (а.с. 44 т. 1) свідчить про наявність боргу в розмірі 174 672,75 грн. за період з 1996 р. по жовтень 2003 р., тоді як позовні вимоги пред'явлені про стягнення витрат на зберігання на підставі договору від 18.08.1998 р. №99 за період дії договору (з 18.08.1998 по 19.12.2003 рр.).

Не надано господарськими судами оцінки і доводам відповідача про безпідставне включення позивачем до обсягу наданих послуг зберігання періоду до дати укладання договору від 18.08.1998 р. (а.с. 30 т. 2).

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. та рішення господарського суду м.Києва від 16.02.2006 р. у справі №44/617, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий                                                                                          К.Грейц   

Судді                                                                                                       О.Глос

                                                                                                                С.Бакуліна