ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 р. | № 28/273-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | МКВП “Дніпроводоканал” |
на постанову | від 21.02.2007 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі | № 28/273-06 |
за позовом | МКВП “Дніпроводоканал” (надалі –Підприємство) |
до | ТОВ “Майстер” (надалі –Товариство) |
про | стягнення 94064,84 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Старовицька О.П. |
від відповідача | - Кітченко М.О. |
В С Т А Н О В И В:
В липні 2006 р. Підприємство звернулось до суду з позовом до Товариства про стягнення 94064,84 грн. з мотивів неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення за абонентською карткою № 9710 від 15.07.2002 р.
Товариство проти задоволення позову заперечувало та посилалось, зокрема, на сплив позовної давності.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006 р. (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 40481,12 грн. заборгованості; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. (судді: Тищик І.В., Сизько І.А., Верхогляд Т.А.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006 р. скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, з серпня 2002 р. по листопад 2004 р. Підприємство (водоканал) надавало Товариству (водокористувачу) послуги з водопостачання та водовідведення на підставі абонентської картки за № 9710 від 15.07.2002 р. без укладання відповідного договору. Відповідно до зазначеної картки водокористувач зобов'язався до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплачувати послуги водопостачання та водовідведення по затвердженим відповідним органом тарифам та укласти договір на надання послуг з водопостачання та водовідведення до 11.09.2002 р.
В силу ст. ст. 4, 151 ЦК УРСР між сторонами виникли зобов'язальні відносини.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України (ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР) одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Підприємство посилалось на неналежне виконання Товариством зобов'язань, визначених в абонентській картці, в частині оплати спожитих послуг, що призвело до утворення заборгованості в сумі 94064,84 грн., з яких 57276,04 грн. складає заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення за період з серпня 2002 р. по листопад 2004 р. Також, відповідачу нараховано 36788,80 грн. за понаднормативне споживання води.
Приймаючи рішення про задоволення позову частково місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення в сумі 3692,32 грн., а також за понаднормативне споживання та водовідведення в сумі 36788,80 грн. (ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України). При цьому, суд прийняв до уваги посилання відповідача на необхідність застосування позовної давності (ст. 267 ЦК України).
Приймаючи постанову про скасування рішення та про відмову в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням строків позовної давності вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з серпня 2002 р. по червень 2003 р. не підлягають задоволенню. Товариство не має заборгованості за період з липня 2003 р. по листопад 2004 р., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за послуги водопостачання та водовідведення від 09.02.2007 р. Договір на надання послуг водопостачання та водовідведення у спірний період сторонами не було укладено, абонентська картка № 9710 від 15.07.2002 р. не є договором, нарахування Товариству вартості понаднормативно спожитої води у вигляді п'ятикратного розміру діючих тарифів у спірний період законодавство не передбачало.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки договору на надання послуг водопостачання та водовідведення у спірний період між сторонами не було укладено, а законодавство не передбачало відповідальності у вигляді п'ятикратного розміру діючих тарифів за понаднормативне споживання, слід погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для покладення на відповідача згаданої відповідальності.
Разом з тим, приймаючи рішення та постанову в частині відмови в позові про стягнення боргу суди виходили з того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.
Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України (ст. 80 ЦК УРСР) ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення норм матеріального права.
Також, відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості за період з липня 2003 р. по листопад 2004 р. з посиланням на акт звірки взаєморозрахунків за послуги водопостачання та водовідведення від 09.02.2007 р.
Проте, вказаний висновок суду не можна визнати мотивованим, оскільки він не ґрунтується на досліджених в судовому процесі первинних документах сторін.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу МКВП “Дніпроводоканал” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2006 р. у справі № 28/273-06 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк