ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 р. | № 332/20-06/10-07 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Спільного українсько-ірландського ТОВ “ТЕРМО” |
на рішення | від 12.06.2007 р. господарського суду Київської області |
у справі | № 332/20-06/10-07 |
за позовом | Спільного українсько-ірландського ТОВ “ТЕРМО” (надалі –Товариство) |
До | Київського обласного державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Київспирт” (надалі –Об'єднання) |
Про | стягнення 60 000 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Матюшенко І.М. |
від відповідача | - не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2006 р. Товариство звернулось в господарський суд Київської області з позовом до Об'єднання про стягнення 60000 грн. вартості втраченого орендованого майна за договором оренди та використання обладнання № 1/АР від 26.05.2004 р.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач у визначений договором строк не повернув орендоване майно у зв'язку з його відсутністю, а тому повинен відшкодувати позивачеві його вартість, яка визначена договором. Позовні вимоги вмотивовані ст. ст. 762, 779, 785 ЦК України.
Об'єднання проти задоволення позову заперечувало та посилалось на те, що орендарем спірного майна є ДП "Трипільський спиртовий завод", яке є правонаступником відповідача в частині спірних прав і обов'язків, а тому позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача.
Рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2007 р. (суддя Тищенко О.В.) в позові відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову в позові місцевий господарський суд виходив з недоведеності обставин загибелі (знищення) орендованого майна.
Не погоджуючись з рішенням, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.05.2004 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди та використання обладнання № 1/АР (надалі –Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати, а відповідач –прийняти в тимчасове користування майно, вартістю 60000 грн. Термін дії Договору становить один рік та може бути змінений або продовжений за згодою сторін (пункт 9 Договору). У разі припинення Договору орендоване майно повертається відповідачем позивачеві в аналогічному порядку, встановленому при передачі майна. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (підпункт 2.3 пункту 2 Договору).
На виконання умов договору орендодавцем було передано орендарю реактор для виробництва хімічних та спиртових сумішей вартістю 60000 грн., про що було складено акт від 26.05.2004 р., який підписано сторонами та скріплено печатками.
Судом досліджено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач 28.12.2005 р. звернувся до відповідача з претензією, відповідно до якої вимагав сплатити орендну плату згідно підпункту 3.1 пункту 3 Договору та повернути орендоване майно. Претензія була отримана відповідачем 04.01.2006 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1589480, проте залишена останнім без відповіді та без задоволення.
Посилаючись на те, що відповідач, всупереч умовам договору, у визначений строк орендоване майно не повернув у зв'язку з його відсутністю, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Водночас, стаття 779 ЦК України, на яку посилався позивач в обґрунтування пред'явлених вимог, встановлює наслідки погіршення речі, переданої у найм, а не її загибелі (знищення).
Тому, вказана норма не підлягає застосуванню до спірних відносин сторін.
Відповідно до положень ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі загибелі об'єкта оренди.
Відповідно до ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Частина 4 ст. 285 ГК України передбачає, що орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
Таким чином, загибель (знищення) об'єкта оренди припиняє договір оренди і орендодавець не позбавлений у такому випадку права на відшкодування збитків в загальному порядку.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.
Судом не досліджені дійсні права і обов'язки сторін, не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам.
Судом належним чином не досліджено питання щодо знищення (загибелі) об'єкта оренди за Договором з вини відповідача, як необхідної умови для покладення на нього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а висновки суду в цій частині слід визнати необґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судом при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняте у справі рішення не відповідає ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного українсько-ірландського ТОВ “ТЕРМО” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 12.06.2007 р. у справі № 332/20-06/10-07 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк