ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2007 р. | № 24/257-20-6/109-7/251 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ “Універсам “Ахтиар” |
на постанову | від 19.09.2007 р. Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | № 24/257-20-6/109-7/251 |
за позовом | ВАТ “Універсам “Ахтиар” |
до | ТОВ “Ахтиар-С” |
про | визнання недійсними договорів оренди від 15.06.2004 р. та від 01.08.2004 р. |
в порядку ст. 22 ГПК України, змінено предмет позову: |
про | визнання недійсним договору оренди від 01.08.2004 р. |
за позовом | ТОВ “Ахтиар-С” |
до | ВАТ “Універсам “Ахтиар” |
про | визнання недійсним договору оренди від 01.08.2004 р. |
за позовом | ТОВ “Ахтиар-С” |
до | ВАТ “Універсам “Ахтиар” |
про | визнання договору оренди від 01.08.2004 р. неукладеним |
за зустрічним позовом | ВАТ “Універсам “Ахтиар” |
до | ТОВ “Ахтиар-С” |
третя особа | ТОВ “Стандарт-Строй” |
про | розірвання договору оренди від 01.08.2004 р. та зобов’язання повернути майно |
за участю представників: |
від ТОВ “Ахтиар-С” | - Шейкін О.М. |
від ВАТ “Універсам “Ахтиар” | - Демченко І.В. |
від третьої особи | - не з’явились |
в судовому засіданні 26.12.2007 р. оголошувалась перерва
для підготовки повного тексту постанови
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21-22.08.2007 р. (суддя Ілюхіна Г.П.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 р. (судді: Прокопанич Г.К., Антонова І.В., Дугаренко О.В.), в задоволенні позову ТОВ “Ахтиар-С” до ВАТ “Універсам “Ахтиар” про визнання договору оренди від 01.08.2004 р. неукладеним відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ВАТ “Універсам “Ахтиар” до ТОВ “Ахтиар-С” про розірвання договору оренди від 01.08.2004 р. та зобов'язання повернути орендоване майно відмовлено, в задоволенні позову ТОВ “Ахтиар-С” до ВАТ “Універсам “Ахтиар” про визнання договору оренди від 01.08.2004 р. недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, ВАТ “Універсам “Ахтиар” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 26.12.2007 р. представником ВАТ “Універсам “Ахтиар” заявлено клопотання про оголошення повного тексту постанови суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим судом оголошувалась перерва до 15 год. 00 хв. 26 грудня 2007 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Приймаючи рішення та постанову про відмову в первісних та зустрічному позовах суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості та неправомірності пред'явлених сторонами вимог.
Колегія суддів вважає, що з висновками місцевого та апеляційного господарських судів слід погодитись.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.06.2004 р. між ВАТ “Універсам “Ахтиар” (орендодавець) та ТОВ “Ахтиар-С” (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості (будівлі магазину), який було посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу. Відповідно до пункту 1 договору орендодавець зобов'язався передати орендареві у тимчасове платне користування будівлю магазину загальною площею 4367,30 кв. м., що розташована у місті Севастополі по пр. Жовтневої революції, 50. В свою чергу, орендар зобов'язався прийняти об'єкт та сплачувати орендну плату. Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2 договору об'єкт передавався орендарю для здійснення підприємницької діяльності відповідно до його установчих документів, а саме –для організації оптової та роздрібної торгівлі товарами народного споживання. Строк дії договору встановлено сторонами у десять років (п. п. 4.1 п. 4 договору). Підпунктом 9.1 пункту 9 договору визначено, що термін оренди за цим договором складає десять років з дня підписання акта прийому-передачі майна, а термін дії договору –до повного виконання зобов'язань сторонами. Згідно з підпунктом 5.1 пункту 5 договору орендна плата встановлена у розмірі 250 грн. на місяць.
Судами досліджено, що сторони приступили до виконання зобов'язань за договором оренди від 15.06.2004 р.
Сторонами 16.06.2004 р. був складений акт прийому-передачі майна до договору від 15.06.2004 р., відповідно до якого ВАТ “Універсам “Ахтиар” передало, а ТОВ “Ахтиар-С” прийняло приміщення (торгову площу, складські приміщення, холодильні камери, приміщення під розміщення офісу) загальною площею 4367,30 кв. м.
Судами також встановлено, що 01.08.2004 р. між ВАТ “Універсам “Ахтиар” (орендодавець) та ТОВ “Ахтиар-С” (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості (будівлі магазину), предметом якого також була передача у платне користування майна позивача – будівлі магазину загальною площею 4367,30 кв. м., розташованої у місті Севастополі по пр. Жовтневої революції, 50. Зазначений правочин вчинено сторонами у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Строк дії договору, відповідно до підпункту 4.1 пункту 4, складав десять місяців. Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 договору від 01.08.2004 р. термін оренди за цією угодою становить десять місяців з дня підписання сторонами акту прийому-передачі майна, а строк дії договору - до повного виконання зобов'язань сторонами. Згідно з підпунктом 5.1. пункту 5 договору орендна плата було встановлена у розмірі 1 % від роздрібного товарообігу орендаря, але не менш ніж 25000 грн. на місяць.
Приймаючи рішення та постанову суди, зокрема, виходили з того, що відповідно до ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Положення названих статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу як визнання договору неукладеним. Вимога про встановлення цивільного факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Тому, питання про те, чи укладений договір, чи ні –вирішується судом при розгляді конкретного спору між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно застосували до спірних відносин сторін норми ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та дійшли обґрунтованих висновків про те, що вимога ТОВ “Ахтиар-С” про визнання договору від 01.08.2004 р. неукладеним не призводить до поновлення порушеного права, а лише спрямована на встановлення певного юридичного факту. Тому, суди правомірно відмовили в задоволенні відповідного позову.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
В силу ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно ч. 6 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Із врахуванням положень статей 11, 638, 640 ЦК України апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до умов договору оренди від 01.08.2004 р. сторони досягли згоди щодо моменту настання зобов'язань за цим правочином, а саме –після підписання акту прийому-передачі майна.
Водночас, як досліджено судами, відповідний акт прийому-передачі майна на виконання умов договору від 01.08.2004 р. сторонами не складався і майно за цим договором в оренду не передавалось. Тому, суд апеляційної інстанції мотивовано вказав на невиникнення між сторонами зобов'язань за договором від 01.08.2004 р. у зв'язку із ненастанням події, з якою пов'язано їх виникнення, та зазначив про неможливість виконання сторонами прав і обов'язків за ним.
Дослідивши дійсні права і обов'язки сторін апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що єдиним чинним договором, який регулює зобов'язальні відносини між сторонами щодо оренди будівлі магазину, розташованої у місті Севастополі по проспекту Жовтневої революції, 50, є нотаріально посвідчений договір оренди від 15.06.2004 р., строк дії якого складає десять років, і в матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення цього договору.
Встановивши обставини справи, надавши юридичну оцінку діям сторін, врахувавши положення ст. ст. 11, 509 ЦК України суд дійшов мотивованих висновків про фактичне досягнення сторонами згоди лише про новий розмір орендної плати, оскільки їх дії щодо сплати та прийняття плати у новому розмірі свідчать про фактичну зміну розміру орендної плати за договором від 15.06.2004 р.
З урахуванням встановлених обставин справи, суди правомірно вказали на неможливість застосування положень ст. ст. 203, 215 ЦК України до спірних відносин сторін та мотивовано відмовили у позові про визнання договору оренди від 01.08.2004 р. недійсним.
Також, відмовляючи у зустрічному позові про розірвання договору оренди від 01.08.2004 р. та про зобов'язання повернути орендоване майно, апеляційний господарський суд надав належну юридичну оцінку обставинам справи та відносинам сторін з огляду на норми ст. ст. 33, 34 ГПК України, ст. ст. 614, 651, 759, 776, 778, 782, 783 ЦК України, ст. 188 ГК України, та правомірно вказав про відсутність правових підстав для розірвання договору. При цьому, судом обґрунтовано не ототожнено право наймодавця відмовитися від договору найму (ст. 782 ЦК України) із розірванням договору найму на вимогу наймодавця (ст. 783 ЦК України).
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилалось ВАТ “Універсам “Ахтиар” в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ “Універсам “Ахтиар” залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 р. у справі № 24/257-20-6/109-7/251 залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк