ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2007 р. | № 16/285 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: | С. Шевчук, |
С. Владимиренко, І. Воліка (доповідача), |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю "Кубок ЛТД" |
на постанову | від 12.04.2007 року |
Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 16/285 |
за позовом | Закритого акціонерного товариства (ЗАТ) "РодАн-Капітал" |
до | ТОВ "Кубок ЛТД" |
треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог | 1) ВАТ "Львівський автобусний завод", 2) ЗАТ "Львівський автомобільний завод", 3) ЗАТ "Завод комунального транспорту", |
про | спонукання до виконання умов договору |
В судове засідання прибули представники сторін: |
позивача | Додатко Р.В. (дов. від 09.08.2007 року № 5) |
відповідача | не з'явились |
3-іх осіб | не з'явились |
Заслухавши суддю-доповідача –І. Воліка, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги обґрунтовуються наступними обставинами.
24.11.2003 року ТОВ «Кубок ЛТД»(продавець) та ЗАТ "РодАн-Капітал" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1-11/315, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця металопродукцію (товар), а покупець повинен прийняти і оплатити її на умовах даного договору.
Базис поставки товару згідно специфікації (п.3.1 договору). Специфікацією № 1 та № 3 базис поставки сторони не визначили. За специфікаціями № 2 та № 4 - базис поставки ЕХW (склади ЗАТ «Львівський автобусний завод»).
Платіжними дорученнями № 1937 від 24.11.2003 року на суму 302 521,60 грн., № 1945 від 25.11.2003 року –9 075,65грн., № 1962 від 26.11.2003 року –325 335,45 грн., № 2018 від 03.12.2003 року –41 131,42 грн., № 2016 від 03.12.2003 року –61 676,39 грн., № 2017 від 03.12.2003 року - 73 191,78 грн., № 2015 від 03.12.2003 року –824 000,41 грн., № 2072 від 09.12.2003 року -2 696 360,07 грн., а всього суму у розмірі 4 333 293,77 грн. оплачено позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору.
Однак, відповідачем зобов'язання за договором виконані частково, а саме, передано позивачу металопродукцію за видатковими накладними № б/н від 07.04.2004 року на суму 46 891,49 грн., б/н від 20.04.2004 року на
Доповідач: Волік І.М.
суму 48 222,48 грн., б/н від 18.05.2004 року на суму 168 238,00 грн., № 2 від 29.12.2004 року на суму 164 800,08 грн., № 02/03 від 02.03.2005 року на суму 19 212,00 грн., виходячи з чого, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, відповідач не поставив 39,699 тон алюмінію первинного, 39,412 тон прокату алюмінієвого, 168,126 тон прокату алюмінієвого АД.Д1.ПА., а всього на загальну суму 1 972 387,65 грн.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2007 року у справі № 16/285 (суддя В. Калашник) в позові ЗАТ "РодАн-Капітал" про спонукання ТОВ «Кубок ЛТД»виконати умови договору купівлі-продажу № 1-11/315 від 24.11.2003 року шляхом передачі ЗАТ «РодАн-Капітал»алюмінію первинного в кількості 39 699 тон, прокат алюмінію в кількості 39,412 тон, прокат алюмінію АД. Д1. ПА в кількості 168,126 тон, а всього 247,237 тон металопродукції, відмовлено, яке мотивовано тим, що оскільки позивач був проінформований про місцезнаходження товару, а зі сторони відповідача не чинились перешкоди в його отриманні, то позивач повинен був вжити заходів для його одержання в порядку ст.689 Цивільного кодексу України, яких він не вчинив, а отже вина відповідача в неодержанні позивачем металопродукції матеріалами справи не доведена.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду 12.04.2007 року (колегія суддів: Г. Кордюк, Л. Давид, Х. Мурська) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2007 року по справі № 16/285 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, ТОВ «Кубок ЛТД»зобов'язано виконати умови договору купівлі-продажу № 1-11/315 від 24.11.2003 року шляхом передачі ЗАТ "РодАн-Капітал" алюмінію первинного в кількості 39,699 тон, прокату алюмінієвого - 39,412 тон, прокату алюмінієвого АД.Д1.ПА-168.126 тон, загальною вартістю 1 972 387,65 грн.
Приймаючи постанову у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу визначено ст. 662 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору.
Строк виконання обов'язку передати товар встановлено п. 3.2 договору, а саме, протягом 3 днів з моменту підписання договору .
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено ч. 1 ст. 664 ЦК України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це.
Обов'язок передати товар покупцю в термін протягом 3 днів з моменту підписання договору встановлено п.3.2 договору. Специфікації № 2 та № 4 передбачають місце поставки склади ВАТ «Львівський автобусний завод».
Будь-яких доказів, які б свідчили, що товар готовий до передання покупцеві у строк, встановлений п. 3.2 договору і покупець про це проінформований матеріали справи не містять, а також відповідачем не надано, а тому, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обов'язок продавця передати товар покупцю відповідно до умов договору не можна вважати виконаним.
Висновок місцевого господарського суду, що в специфікаціях № 1, 3 вказано місцезнаходження товару, а саме, склади ВАТ «Львівський автобусний завод», як зазначено апеляційним господарським судом, не відповідає обставинам справи, зроблений з порушенням норм процесуального права щодо дослідження доказів, оскільки дані специфікації не містять такої умови.
Також господарський суд апеляційної інстанції віднісся критично до висновку місцевого господарського суду про те, що позивач був проіноформований про місцезнаходження товару і не вжив жодних заходів для його одержання, як цього вимагає ч. 2 ст. 689 ЦК України, оскільки він відповідає обставинам справи, виходячи з наступного.
Апеляційним господарським судом прийнято до уваги листи № 2 від 13.01.2004 року та № 3 від 14.02.2005 року, якими позивач повідомив відповідача про необхідність виконання обов'язку щодо поставки металопродукції, однак дії направлені на отримання металопродукції із матеріального резерву відповідач вчинив лише 15.03.2004 року, про що свідчить акт № 1 передачі розброньованих матеріальних цінностей, при цьому, як зазначено в оскаржуваній постанові, накладні № Рн-4 від 18.12.2005 року та № Рн-5 від 29.12.2003 року не підтверджують отримання позивачем металопродукції, оскільки не містять підпису уповноваженої особи на отримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму перерахованої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зважаючи на те, що обов'язок продавця передати товар покупцю в місці визначеному специфікаціями № 2, 4 не виконано, а специфікації № 1, 3 не містять такої умови, як базис ЕХW (склади ВАТ «Львівський автобусний завод»), і доказів, які б свідчили, що товар готовий до передачі в строк, визначений п. 3.2 договору, а покупець про це проінформований, матеріали справи не містять, відсутні акти приймання-передачі, накладні, податкові накладні (п.2.1 договору), то апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача зобов'язати відповідача передати продукцію в примусовому порядку е обґрунтовані, підлягають до задоволення.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування та порушення господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм права, просить про її скасування та залишення в силі рішення у справі.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з такого.
Пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передачі покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це (ч. 1 ст. 664 ЦК України). Відповідно до положень статті 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до специфікацій № 2, 4 до договору купівлі-продажу № 1-11/315 від 24.11.2003року місцезнаходженням товару є склади, розміщені на території ВАТ "Львівський автобусний завод". В специфікаціях № 1, 3 базис поставки не визначений, як правильно зазначено апеляційним господарським судом, і з приводу чого місцевим господарським судом зроблений хибний висновок Однак, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позивачу було відомо про місцезнаходження товару, визначеного договором купівлі - продажу, що ним і не заперечувалось. При цьому до матеріалів справи залучені листи відповідача № 13 від 15.03.2005 року, № 3 від 14.02.2005 року, № 2 від 13.01.2004 року на адресу позивача з проханням відвантажити належну останньому металопродукцію або укласти договір зберігання з відповідачем, яким не була надана відповідна правова оцінка місцевим господарським судом, та не досліджено докази надіслання цих листів позивачу.
Разом з тим, місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання позивача на претензію про спонукання відповідача до виконання умов договору купівлі - продажу № 1-11/315 від 24.11.2003 року, оскільки вона була направлена відповідачу лише 25.09.2006 року, в той час, як позовна заява датована 29.09.2006року, та обґрунтовано зазначено, що інших доказів, які б підтверджували намагання позивача одержати металопродукцію впродовж 2004-2005років, не подано.
Як зазначено в оскаржуваній постанові, отримання металопродукції із матеріального резерву здійснено відповідачем 15.03.2004 року, про що свідчить акт № 1 передачі розброньованих матеріальних цінностей, при цьому, накладні № Рн-4 від 18.12.2005 року та № Рн-5 від 29.12.2003 року не підтверджують отримання позивачем металопродукції, оскільки не містять підпису уповноваженої особи на отримання, проте місцевим господарським судом взагалі не було надано належної правової оцінки вказаним обставинам.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не були всебічно і повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду, передбачених частиною 2 ст. 1115 ГПК України, відсутність якої унеможливлює правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд. При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Кубок ЛТД" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду 12.04.2007 року, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2007 року у справі № 16/285 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області в іншому складі суддів.
Головуючий, суддя С. Шевчук
Судді: С. Владимиренко
І. Волік