ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
21 квітня 2011 року справа № 5020-284/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Комунального підприємства «Благоустрій»Севастопольської міської Ради
(вул. Леніна, буд, 48, м. Севастополь, 99011)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 20 381,58 грн., у тому числі: 20 000,00 грн. –основний борг, 220,48 грн. інфляційні втрати, 161,10 грн. - 3% річних,
за участю представників сторін:
позивача –Жукової Є.Ю., довіреність №10/01 від 10.01.2011;
відповідача – не з’явився.
Комунальне підприємство «Благоустрій»Севастопольської міської Ради (далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –Відповідач) про стягнення 20 381,58 грн., у тому числі: 20 000,00 грн. –основний борг, 220,48 грн. –інфляційні втрати, 161,10 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання за договором про співпрацю №23 від 03.03.2008.
Представник позивача в судовому засіданні 21.04.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судові засідання 17.03.2011, 29.03.2011, 21.04.2011 без поважних причин не з’явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно (повідомлення про повернення поштового відправлення від 10.03.2011, 28.03.2011, 12.04.2011 /арк.с.19-22, 32-35, 39-42/), про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність Відповідача та його представника.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника Позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
03.03.2008 між Комунальним підприємством “Благоустрій” Севастопольської міської Ради (Сторона-1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2) був укладений договір №23 про співпрацю /арк.с.10-12/ (далі –Договір), відповідно до умов якого Сторони зобов’язувались шляхом сумісних зусиль діяти у галузі благоустрою території, організації торгівлі та надання послуг міського пляжу «Омега».
Строк дії Договору встановлений з моменту підписання і до 30 вересня 2008 року (пункт 5.1. Договору).
У Договорі сторони зазначили, що інтересам кожної з них відповідає реалізація проектів в сфері експлуатації і обслуговування міського пляжу «Омега», створення на ньому розвинутої інфраструктури зони відпочинку, організація торгівлі та надання послуг населенню і гостям міста (пункт 2.3.1. Договору).
Відповідно до пунктів 2.4.1, 2.4.2 Договору Сторона-1 здійснює утримання і обслуговування пляжного господарства, організовує заходи по очищенню і прибиранню берегової лінії пляжу, огляду дна прибережної зони, охорони і підтримання порядку в місцях відпочинку, вирішує питання, пов’язані з рятувальною службою на воді, наданням першої медичної допомоги і проведенням протипожежних заходів; підтримує в належному порядку під’їзні шляхи, пішохідні доріжки, навіси, капітальні будівлі і споруди, розташовані в пляжній зоні; слідкує за чистотою піску і вивезенням морської трави та інших побутових відходів в місця загального користування; підтримує і контролює роботу туалетів; здійснює контроль за станом електрогосподарства на всій території пляжу і вимагає негайного усунення несправностей.
В свою чергу Сторона-2 зобов’язувалась організувати роботу об’єкта пересувної дрібнороздрібної торгівлі продуктами харчування у заводській упаковці, прохолоджувальними напоями, пивом, морозивом, місця №8, №9, приймати участь у фінансуванні Сторони-1 по підготовці та утриманню пляжу «Омега»в 2008 році (п.п. 2.5.1.-2.5.2. Договору).
Згідно з пунктом 3.1 Договору за послуги, вказані в пункті 2.4, Сторона-2 оплачує Стороні-1 витрати за утримання та обслуговування пляжу «Омега» в розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2 Договору порядок і строки оплати визначаються Додатковою угодою, яка є частиною договору. Судом встановлено, що така угода сторонами не укладалась.
Згідно з пунктом 3.3 Договору Сторони підписують акт прийому-передачі фактично наданих послуг. Обов'язок по складанню акту покладається на Сторону 1. Акт відсилається поштою (або вручається Стороні 2 кур'єром). Сторона 2 протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання акту зобов'язана його підписати і повернути Стороні 1. У випадку, якщо у вказаний термін акт не буде підписаний Стороною 2 і/або повернений Стороні 1, і/або Сторона 2 не надасть у вказаний строк обґрунтовані письмові заперечення, акт вважається прийнятим і погодженим.
12.10.2010 Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 30084,42 грн. (арк. с. 15).
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1130-1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору (зокрема, пунктів 3.3, 3.1, 2.4) суд дійшов висновку, що цей договір містить елементи договору про надання послуг.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Сторони в пункті 3.3 Договору встановили спеціальний порядок прийняття послуг, а саме передбачили прийняття «фактично наданих послуг»шляхом підписання «акта прийому-передачі фактично наданих послуг». Обов'язок по складанню акта покладено на Сторону 1, який надсилається останньою поштою (або вручається Стороні 2 кур'єром). Сторона 2 протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання акту зобов'язана його підписати і повернути Стороні 1. У випадку, якщо у вказаний термін акт не буде підписаний Стороною 2 і/або повернений Стороні 1, і/або Сторона 2 не надасть у вказаний строк обґрунтовані письмові заперечення, акт вважається прийнятим і погодженим.
Частина перша статті 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач обґрунтовує позов тим, що Відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання за Договором, але належних доказів виконання умов цього Договору Стороною 1 не надав.
Ухвалами від 01.03.2011, 17.03.2011, 29.03.2011 суд зобов’язував Позивача надати акти приймання-передачі фактично наданих послуг, складених у порядку пункту 3.3. Проте вимоги ухвал суду ним не виконані, а саме: не надано ані самих актів (доказів їх складення), ані доказів їх вручення Відповідачу.
Позивач у підтвердження того, що ним у 2008 році виконувались роботи на пляжі «Омега», які зазначені в пункті 2.4 Договору, надав суду фактичний кошторис витрат на утримання пляжу /арк.с.44/, договори з третіми особами та первинні бухгалтерські документи /арк.с.49-88/. Проте ці документи не можуть бути визнані самостійними належними та допустимими доказами виконання Позивачем умов Договору в частині надання послуг Відповідачу, оскільки сторонами визначений спеціальний порядок прийняття Відповідачем наданих послуг (пункт 3.3 Договору), а саме шляхом оформлення сторонами єдиного документа –акта прийому-передачі фактично наданих послуг.
Крім того, відповідно до пункту 3.2 Договору порядок і строки оплати визначаються Додатковою угодою, яка є частиною договору. Судом встановлено, що така додаткова угода сторонами не укладалась. Тобто, Договором строк виконання зобов’язання не визначений.
Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В якості доказу пред’явлення вимоги виконання Договору до Відповідача Позивачем надана суду копія претензії за вих.№381 від 12.10.2010 /а.с.15/. Проте цей документ не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом пред'явлення вимоги до Відповідача про виконання Договору, оскільки Позивачем не надані докази його надіслання (вручення) Відповідачу, а сума кредиторської заборгованості Відповідача за 2008 рік, вказана у претензії, склала 10 000,00 грн.
Більш того, у зазначеній претензії йдеться про неналежне виконання договірних зобов’язань Відповідачем та досудове врегулювання спору, а не про вимогу виконання Договору №23 в розумінні частини другої статті 530 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку що Позивачем не доведений факт виконання ним умов Договору в частині надання послуг відповідачу, а також те, що строк виконання зобов’язання відповідачем настав, тому позовні вимоги Комунального підприємства “Благоустрій” Севастопольської міської Ради задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 21.04.2011.