Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/4634/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 40 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом комунального лікувально-профілактичного закладу «Станція швидкої
медичної допомоги м. Слов’янська
до управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську
Донецької області
про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу № 3-172 від 09
березня 2011 року та рішення № 0385 від 16.03.2011р.
за участю:
представника позивача: Федорова І.В. за дов. від 11 січня 2011 року,
представник відповідача: Скрипниченка С.П., за дов. № 92 від 11 квітня 2011 року
Комунальний лікувально-профілактичний заклад «Станція швидкої медичної допомоги м. Слов’янська звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу № 3-172 від 09 березня 2011 року та рішення № 0385 від 16.03.2011р.
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні у позові, просив позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні надав заперечення та заяву від 12 квітня 2011 року, в яких просив відмовити у задоволення позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд,
ВСТАНОВИВ:
Комунальний лікувально-профілактичний заклад «Станція швидкої медичної допомоги м. Слов’янська звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу № 3-172 від 09 березня 2011 року та рішення № 0385 від 16.03.2011р.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області в акті перевірки від 09 березня 2011 року № 040/02 неправильно визначило суми страхових внесків за період: листопад 2006 року, жовтень-грудень 2007 року, серпень-вересень 2008 року, січень-вересень 2010 року за ставкою 33,2% у розмірі 4930,77 грн., чим порушено ч.2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що працівник станції швидкої медичної допомоги ОСОБА_4 як інвалід має пільги по сплати страхових внесків за ставкою 4%, що підтверджується посвідченням інваліда ІІІ групи від 20 грудня 2006 року та довідкою МСЕК від 20 грудня 2006 року, на підставі якої лікарю швидкої медичної допомоги ОСОБА_4 видано свідоцтво інваліда.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки на момент проведення перевірки позивач не надав документів, які підтверджують пільгу по сплаті страхових внесків за ставкою 4% працівника позивача, який має інвалідність.
Згідно зі ст. 1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, тобто, платниками страхових внесків, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:
«Страхувальники» це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
«роботодавець» - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом».
У відповідності до п.4 ст.20 Закону «сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду».
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.
У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.
Згідно до п.2 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до пункту 4.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначаються окремо за ставкою 4 відсотки сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю для працюючих інвалідів та за ставкою 33,2 відсотка від сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю для інших працівників такого підприємства.
Документом, що дає право на застосування ставки в розмірі 4 %, є завірена копія виписки з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності.
Пункт 4.2 вказаної Інструкції виключено згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 22.10.2010 р. N 25-1.
16 березня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області винесено рішення № 0385 відносно позивача про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (а.с.11). Правовою підставою застосування фінансових санкцій вказано п.4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
У відповідності до п.4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
У вступній частині акту перевірки позивача від 09 березня 2011 року № 040/02 вказано, що у періоді, що перевірявся платник використовував працю найманих працівників – інвалідів в кількості 14 осіб, однак по одній особі ОСОБА_4 документально не підтверджено наявність завірених платником копій виписок з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності, яка згідно із п.4.2. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 є підставою для застосування пільгової ставки.
В пункті 1.4 акту перевірки позивача перевірено нарахування та утримання страхових внесків (а.с.24-31). Так, перевіркою встановлено порушення вимог ч.2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в частині правильності та своєчасності декларування нарахованих та утриманих страхових внесків за період: листопад 2006 року, жовтень-грудень 2007 року, серпень-вересень 2008 року, січень-вересень 2010 року за ставкою 33,2% у розмірі 4930,77 гривень.
В акті перевірки позивача не наведено підстав нарахування та прізвищ працівників, по яким проведено невірне застосування пільгової ставки, а вказані лише періоди та занижені суми страхових внесків. Дані щодо працівників – інвалідів містяться у додатку № 6 до акту перевірки. Отже, вказані у оспорюваному рішенні № 0385 від 16 березня 2011 року суми внесків донараховані саме по працівнику, що має інвалідність ІІІ групи ОСОБА_4, як не підтверджені щодо встановлення пільги по ставці 4% даному працівнику. Даний факт також не оспорюється сторонами. Відповідач вважає, що позивачем не доведено інвалідність працівника ОСОБА_4 за період 2007-2008 років, у зв’язку з чим невірно застосовано пільгову ставку страхових внесків 4% замість 33,2%.
Позивачем до позову додано копію довідки обласної медико-соціальної експертної комісії серії ДОН-05 № 060271, виданої на ім’я ОСОБА_4 від 20 грудня 2006 року (а.с. 60). Згідно даної довідки інвалідність встановлена з 20 грудня 2006 року на строк до 01 січня 2009 року. Також до позову додано копію посвідчення інваліда ІІІ групи серії НОМЕР_1 від 20 грудня 2006 року на ім’я ОСОБА_4, яке видано на підставі вищевказаної довідки МСЕК (а.с. 59).
Дані документі спростовують наведені у акті перевірки від 09 березня 2011 року висновки відповідача щодо безпідставності застосування позивачем пільги по ставці 4 % по працівнику – інваліду ОСОБА_4
Крім того, відповідачем 09 березня винесено вимогу № 3-172 відносно позивача на загальну суму 4387,72 гривні з посиланням на ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Підставою прийняття даної вимоги є висновки акта перевірки позивача від 09 березня 2011 року № 040/02.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Суд вважає, що суми, безпідставно нараховані актом перевірки та визначені у рішенні відповідача від 16 березня 2011 року № 0385 не можуть бути предметом стягнення по вимозі органів Пенсійного фонду.
Згідно з п.п. 1,2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву комунального лікувально-профілактичного закладу «Станція швидкої медичної допомоги м. Слов’янська до управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області про визнання недійсною вимоги про сплату боргу № 3-172 від 09 березня 2011 року та рішення № 0385 від 16.03.2011р. – задовольнити.
Визнати недійсною вимогу управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області про сплату боргу № 3-172 від 09 березня 2011 року.
Визнати недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в місті Слов’янську Донецької області про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків № 0385 від 16 березня 2011р.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь комунального лікувально-профілактичного закладу «Станція швидкої медичної допомоги м. Слов’янська витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 12 квітня 2011 року.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голубова Л.Б.