ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
20 грудня 2010 року 11:43 № 2а-14297/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шарпакової В.В., при секретарі судового засідання Рубенян Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до
третя особа Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"
ОСОБА_2
про скасування державної реєстрації права власності
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засідання 20 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»(далі по тексту - відповідач) про зобов’язання відповідача скасувати державну реєстрацію права власності на ? нежитлового приміщення № 13 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 51,4 кв.м. та зобов’язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на ? нежитлового приміщення № 13 (літ. А) житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 116,3 кв.м., що належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за реєстровим № 2-2667, спадкова справа № 933/09.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14297/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 16 листопада 2010 року, яке відкладалось на 30 листопада 2010 року, у зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання.
Судове засідання 30 листопада 2010 року відкладено на 20 грудня 2010 року у зв’язку з неявкою відповідача та залученням до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2
13 грудня 2010 року (відповідно до відмітки канцелярії суду) позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладені у наступній редакції: зобов’язати відповідача до виконання дії з реєстрації права власності на приміщення, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та складається з групи нежитлових приміщень № 13 (літ. А) першого поверху підрахованою площею 51,4 кв.м. та групи нежитлових приміщень підвального поверху підрахованою площею 64,9 кв.м., всього оздоровчий комплекс підрахованою площею 116,3 кв.м. в тому числі основної площі 51,7 кв.м. та допоміжної площі 64,6 кв.м. в таких ідеальних долях:
- 50/100 – ОСОБА_1 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за реєстровим № 2-2667 від 16 червня 2010 року, спадкова справа № 933/09);
- 50/100 – ОСОБА_2 (на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2007 у справі № 18/205).
У судовому засіданні 20 грудня 2010 року представник позивача підтримав подану заяву про збільшення позовних вимог та просив задовольнити позов у повному обсязі. Представник ОСОБА_2 підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.
У судові засідання 16 листопада 2010 року, 30 листопада 2010 року та 20 грудня 2010 року відповідач не з’явився, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином. Суд розглядає справу за наявними доказами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач з порушенням вимог чинного законодавства та з перевищенням наданих йому повноважень провів реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на ? нежитлового приміщення № 13 житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 51,4 кв.м.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 липня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30.07.2003 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації під реєстровим № 2387-П, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 набули право власності в рівних частинах на нежиле приміщення № 13 першого поверху загальною площею 53,80 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
16 червня 2010 року позивач отримала свідоцтво про спадщину за законом посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, на право власності на ? частину нежитлових приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_1
На підставі свідоцтва про спадщину за законом від 16.06.2010, Відповідачем 05.07.2010 проведено державну реєстрацію права власності позивача на ? частину нежитлових приміщень, загальною площею 51,4 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1
Частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 182 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав, принципи забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 № 1952-IV (далі по тексту –Закон № 1952-IV).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) –це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону № 1952-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме, зокрема, право власності на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі (частина 4 статті 5 Закону № 1952-IV).
Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно визначено статтею 17 Закону № 1952-IV.
Так, державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право (частина 1 статті 17 Закону № 1952-IV).
Частиною 3 статті 17 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації речових прав орган державної реєстрації прав згідно із порядком ведення Державного реєстру прав зобов'язаний надати до відома заявників.
Розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відмова в реєстрації проводяться у строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (частина 4 статті 17 Закону).
Статтею 18 Закону № 1952-IV визначено підстави для державної реєстрації прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб (частина 1 статті 18 Закону № 1952-IV).
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію права власності подається до органу державної реєстрації прав, на території якого перебуває нерухоме майно або більша за площею його частина.
Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї документів, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 липня 2003 року ОСОБА_4 (мати позивача) набула право власності на ? частину нежитлового приміщення № 13 першого поверху загальною площею 53,80 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Після смерті ОСОБА_4, її дочка –ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.06.2010 набула право власності на ? частину нежитлового приміщення № 13 першого поверху загальною площею 53,80 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 липня 2003 року та було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації під реєстровим № 2387-П.
Також, позивачем до матеріалів справи додано копію розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15.11.2005 № 2117 «Про затвердження перепланування групи нежитлових приміщень № 13 (в літ. А) першого поверху та розташованих під ними групи нежитлових приміщень підвалу у житловому будинку АДРЕСА_1 під оздоровчий комплекс».
Пунктом 1 наведеного розпорядження затверджено акт міжвідомчої комісії з питань ремонту реконструкції та благоустрою Шевченківського району від 27.10.2005 № 589 «Про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об’єкту»перепланування групи нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та нежитлових приміщень підвального поверху розташованого під ним пристосованих під оздоровчий комплекс у житловому будинку АДРЕСА_1.
Згідно з пунктом 3 приведеного вище розпорядження гр. ОСОБА_4 власнику нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та гр. ОСОБА_2, яка є власником нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та як СПД ФО орендарем підвальних приміщень розташованих під нежитловими приміщеннями № 13 (в літ. А) пристосованих під оздоровчий комплекс у житловому будинку АДРЕСА_1 звернутись до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації з проханням видати свідоцтво на право власності на групу нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та розташованих під ними нежитлових приміщень підвалу у житловому будинку АДРЕСА_1 пристосованих під оздоровчий комплекс такими, що на час оренди нежитлових приміщень підвального поверху мають:
- по групі нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) – підраховану площу 51,4 кв.м., в тому числі основну площу 11,9 кв.м. та допоміжну площу 39,5 кв.м.;
- по групі нежитлових приміщень підвального поверху –підраховану площу 64,9 кв.м., в тому числі основну площу 39,8 кв.м. та допоміжну площу 25,1 кв.м.;
- всього по групі нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та розташованих під ними нежитлових приміщень підвалу – підраховану площу 116,3 кв.м., в тому числі основну площу 51,7 кв.м. та допоміжну площу 64,6 кв.м.
Положеннями пункту 2 частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо законом передбачене прийняття об'єкта нерухомості в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. У відповідності зі статтею 18 Закону України «Про основи містобудування»закінчений реконструкцією об'єкт нерухомості підлягає прийняттю в експлуатацію.
А також, пунктом 2 частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, право власності на нерухомі речі підлягає державної реєстрації.
Згідно Закону № 1952-IV і п. 1.12 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі по тексту – Положення № 7/5), право звертання в органи місцевого самоврядування за проведенням реєстрації прав власності на нерухоме майно виникає з моменту його прийняття в експлуатацію актом відповідної організації.
У відповідності до пункту 6.1. Положення № 7/5 оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Пунктом 3 розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15.11.2005 № 2117, гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 надано право звернутись до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації з проханням видати свідоцтво на право власності на групу нежитлових приміщень першого поверху № 13 (в літ. А) та розташованих під ними нежитлових приміщень підвалу у житловому будинку АДРЕСА_1 пристосованих під оздоровчий комплекс.
У судовому засіданні 20 грудня 2010 року представником позивача було надано пояснення стосовно необхідності залучення до матеріалів справи вищенаведеного розпорядження, а також надано пояснення, що на виконання розпорядження позивач зверталась до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації з проханням видати свідоцтво про право власності, але ж їй було відмовлено у зв’язку з тим, що нею не було надано передбачених законодавством документів для оформлення та видачі свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення.
Відповідно до позовних вимог позивач просить суд зобов’язати відповідача до виконання дії з реєстрації права власності на приміщення, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та складається з групи нежитлових приміщень № 13 (літ. А) першого поверху підрахованою площею 51,4 кв.м. та групи нежитлових приміщень підвального поверху підрахованою площею 64,9 кв.м., всього оздоровчий комплекс підрахованою площею 116,3 кв.м. в таких ідеальних долях:
- 50/100 –ОСОБА_1 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за реєстровим № 2-2667 від 16 червня 2010 року, спадкова справа № 933/09);
- 50/100 –ОСОБА_2 (на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2007 у справі № 18/205).
Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 331 ЦК України та ст.ст. 1, 4 Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає у особи виключно з моменту проведення його державної реєстрації.
Крім того, відповідно до пункту 2.1 додатку 1 Положення № 7/5 встановлено, перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
До матеріалів справи позивачем не було подано жодного правовстановлюючого документа в розумінні вищенаведених нормативно-правових актів, які б свідчили проте, що право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та складається з групи нежитлових приміщень № 13 (літ. А) першого поверху підрахованою площею 51,4 кв.м. та групи нежитлових приміщень підвального поверху підрахованою площею 64,9 кв.м., всього оздоровчий комплекс підрахованою площею 116,3 кв.м. було зареєстровано.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
- заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
- об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;
- із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
- подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
- заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
- заявлене право вже зареєстровано.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем не надано суду правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 та складається з групи нежитлових приміщень № 13 (літ. А) першого поверху підрахованою площею 51,4 кв.м. та групи нежитлових приміщень підвального поверху підрахованою площею 64,9 кв.м., всього оздоровчий комплекс підрахованою площею 116,3 кв.м., за якими відповідач міг би здійснити реєстрацію права власності позивача у відповідності до приписів чинного законодавства.
Статтею 3 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною 3 статті 182 Цивільного кодексу України відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до статті 30 Закону № 1952-IV дія та бездіяльність державного реєстратора прав можуть бути оскаржені до керівництва органів державної реєстрації прав та (або) в судовому порядку.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду доказу звернення з відповідною заявою до відповідача з приводу помилкового проведення державної реєстрації права власності позивача та скасування такої реєстрації, а також з вимогою щодо проведення державної реєстрації належного позивачу права власності.
Частиною 2 статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що суд не може своїм рішенням зобов’язати відповідача, який є суб’єктом владних повноважень, до вчинення певних дій, які суперечать чинному законодавству України.
Таким чином, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 69, 70, 71, 158 – 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Шарпакова В.В.