Справа № 2-1566/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

15 квітня 2011 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

при секретарі Гармаш Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,

                                                              В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернулась з позовом до відповідача про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 01 червня 2010 року ОСОБА_2, будучи працівником ПАТ КБ «ПриватБанк»та керуючи закріпленим за ним автомобілем, що належав ПАТ КБ «ПриватБанк», рухаючись по ул.Радянській в м.Палограді, порушив Правила дорожнього руху України і скоїв зіткнення з автомобілем  позивача ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1, причинивши названому автомобілю технічні ушкодження. Згідно висновків автотехнічного дослідження,  автомобілю позивача спричинена матеріальна шкода на суму 40663,73 грн, яка була частково відшкодована страховою компанією, в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність, у сумі 24900 грн. Тому вона просить стягнути з відповідача залишок невідшкодованої суми, яка дорівнює 15763,73 грн, а також 10 000 грн за спричинену їй моральну шкоду, 800 грн за послуги експерта-автотоварознавця, 326,63 грн судових витрат.

    У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, крім того просили стягнути з відповідача витрати на юридичну допомогу в сумі 2000 грн.

    Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що у заподіянні шкоди винен ОСОБА_2, який скоїв ДТП у неробочий час, неправомірно заволодівши автомобілем.

    Третя особа ОСОБА_2  у судове засідання не з’явився.

    Суд, вислухавши пояснення сторін,  вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі ст. 1166, 1167, 1187  ЦК України.

     Вина ОСОБА_2 в заподіянні шкоди підтверджується постановою Павлоградського міськрайонного суду від 15 вересня 2010 року (а.с.31), з якої видно, що 01 червня 2010 року ОСОБА_2, працюючий водієм КБ ПриватБанк»,  керував автомобілем «Греат Велл»д/н НОМЕР_2, на перехресті вулиць  Радянській та Дзержинського в м.Павлограді   не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1, не надав переваги у русі автомобілю  ДЕУ д/н НОМЕР_1, що рухався головною дорогою під керуванням водія ОСОБА_3, в результаті чого сталося зіткнення і автомобілі отримали механічні ушкодження. Судом було встановлено, що в діях ОСОБА_2 є склад адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП.

      Ця постанова набрала законної сили. Тому обставини, встановлені цією постановою, не потребують доказування  при розгляді іншої справи у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України.

      Такі ж самі обставини встановлені постановою про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 (а.с.29-30). Крім того з тексту названої постанови видно, що згідно наказу КБ «ПриватБанк»№234 від 27 травня 2010 року, водій ОСОБА_2 закріплений за автомобілем «Греат Велл»д/н НОМЕР_2 та має право зберігати його за місцем проживання –АДРЕСА_1.   

      Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року зі змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»,  під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

    ОСОБА_2 скоїв ДТП, перебуваючи у трудових відносинах с КБ «ПриватБанк», тому відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки –транспортного засобу «Греат Велл»д/н НОМЕР_2 (а.с.35)  зобов’язаний відшкодувати завдану ним шкоду на підставі ч.2 ст.1187 ЦК України.

    Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 протиправно заволодів транспортним засобом, суд не бере до уваги, оскільки це питання вже вирішено постановою інспектора групи оформлення матеріалів ДТП та дізнання ДАІ з обслуговування м.Павлограда та Павлоградського району ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29 липня 2010 року (а.с.29-30), згідно якої відмовлено у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 по ст.289 КК України за відсутністю складу злочину.

    Також не приймаються до уваги доводи представника відповідача, викладені у запереченні на позовну заяву, про те, що відповідно до ст.1172 ЦК України юридична особа не зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану її працівником не під час виконання службових обов'язків, оскільки позов пред'явлено з інших підстав, а саме як до власника джерела підвищеної небезпеки (ст.1187 ЦК України).   

     Згідно з висновком експертного автотоваровідчого дослідження, яке є письмовим доказом у справі (а.с.6-14), розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1, складає 40 663,73 грн. Сума страхового відшкодування складає 24900 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку. Таким чином, сума невідшкодованої шкоди, що підлягає стягненню, складає 15 763,73 грн.

        Відповідно до ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

            Виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає, що в частині стягнення моральної шкоди позов підлягає частковому задоволенню в сумі 3000 грн, оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль позивача, який фактично не підлягає відновленню. Позивач була позбавлена можливості користуватися автомобілем, що порушило її звичне життя.

        Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог.

         Сума судового збору в частині стягнення матеріальної шкоди складає 157,64 грн,  в частині стягнення моральної шкоди –8,50 грн (згідно пунктів «а», «д»частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

        Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи складають 120 грн і також відносяться до судових витрат.   

        Загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача складає 157,64 + 8,50 + 120 = 286,14 грн.  

         Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 та ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката, є витратами, пов’язаними з розглядом справи. На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. За змістом зазначених норм закону витрати, пов’язані з оплатою участі  у справі   представника  сторони, не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.

     Особа, яка надає правову допомогу, належить до інших учасників процесу, а представник –до осіб, які беруть участь у справі. Тому особа, яка надає правову допомогу, на відміну від представника, не діє від імені іншої особи, не користується правами представника і не несе його обов'язків.

     Адвокат ОСОБА_4 за своїм процесуальним статусом не є особою, яка надає правову допомогу, а є представником позивача, що підтверджується обсягом його повноважень, зазначеним у угоді, укладеній між ним та позивачем, а також довідкою про те, що йому сплачено позивачкою 2000 грн за представництво її інтересів в суді.

    Таким чином сума, виплачена позивачкою її представнику, не відноситься до судових витрат і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

    Витрати позивача на проведення автотоваровідчого дослідження в сумі 800 грн також не входять до переліку судових витрат, зазначеного в ст.79 ЦПК України, тому не підлягають стягненню з відповідача.  

    Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд

                                                                  В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

    Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 15 763 грн  грн  73 коп (п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят три грн 73  коп), у відшкодування моральної шкоди  -  3 000 грн (три тисячі грн),  судові витрати у сумі 286 грн 14 коп (двісті вісімдесят шість грн 14 коп).

      В іншій частині позову відмовити.

      Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:У. М. Болдирєва