ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
19 вересня 2006 р. |
№ 174/4-03/17 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційні скарги Управління державного казначейства у Київській області, м. Київ (далі -Управління ДК) і
відділення Державного казначейства у Вишгородському районі Київської області, м. Вишгород Київської області (далі -відділення ДК)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2006
зі справи № 174/4-03/17
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -приватного підприємця ОСОБА_1, м. Вишгород Київської області (далі - СПД-ПП ОСОБА_1)
до: відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області, м. Вишгород Київської області (далі -відділ ДВС);
відділення ДК;
Державного казначейства України, м. Київ (далі -Держказначейство)
про відшкодування моральної шкоди.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Управління ДК -не з'яв,
СПД-ПП ОСОБА_1 - ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відділу ДВС -не з'яв.,
відділення ДК -не з'яв.,
Держказначейства -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн., а з урахуванням подальшого збільшення розміру позовних вимог -50 000 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 29.08 -22.09.2005 (суддя Суховий В.Г.) позов задоволено частково: з відділу ДВС стягнуто на користь СПД-ПП ОСОБА_1, 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та суму судових витрат (85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу і 891, 64 грн. витрат на проведення судово-психологічної експертизи). У прийнятті зазначеного рішення суд виходив, зокрема, з того, що з висновком експерта стосовно заподіяння СПД-ПП ОСОБА_1 моральної шкоди слід погодитися частково, та з необхідності визначення розміру відшкодування цієї шкоди у залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, в тому числі цивільної справи Вишгородського районного суду.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2006 (колегія суддів у складі: суддя Мостова Г.І. -головуючий, судді Агрикова О.В. і Мамонтова О.В.): апеляційну скаргу СПД-ПП ОСОБА_1 з даної справи задоволено; зазначене рішення місцевого господарського суду змінено; позов задоволено повністю: з відділу ДВС стягнуто на користь СПД-ПП ОСОБА_1, 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та суму судових витрат; з названого відділу стягнуто також 42, 50 грн. державного мита з апеляційної скарги. У прийнятті зазначеної постанови суд погодився із згаданим висновком судового експерта і виходив також з приписів статей 19, 129 Конституції України та статей 7, 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10.12.1948.
У касаційних скаргах до Вищого господарського суду України Управління ДК і відділення ДК просять оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Скарги з посиланням на статтю 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), а також пункти 3,4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” мотивовано невірною та необ'єктивною оцінкою доказу зі справи -висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 11.04.2006 № 5.
У запереченні на касаційну скаргу СПД-ПП ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість цієї скарги та про правильність скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду і оцінки названою судовою інстанцією доказів зі справи й просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
До Вищого господарського суду України надійшов також лист Державної виконавчої служби у Вишгородському районі, яка не є стороною в даній справі, з проханням припинити провадження зі справи.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційних скарг.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 16.01.2001 СПД-ПП ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про прийняття до примусового виконання рішення арбітражного суду Київської області від 29.12.2000;
- постановою відділу ДВС від 25.01.2001 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу названого арбітражного суду зі справи № 86/11-2000 про звернення стягнення на майно ТОВ “Енергетик” в межах 4 835,80 грн. на користь СПД-ПП ОСОБА_1;
- 19.08.2001 СПД-ПП ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про прийняття до виконання наказу арбітражного суду Київської області від 03.08.2001 зі справи № 135/18-01;
- постановою відділу ДВС від 27.08.2001 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Київської області зі справи № 135/18-01 про стягнення з ТОВ “Енергетик” 2 184, 42 грн. на користь СПД-ПП ОСОБА_1;
- у зв'язку з неодноразовими зверненнями та скаргами СПД-ПП ОСОБА_1 щодо неналежного здійснення виконавчого провадження з примусового виконання зазначених наказів Київським обласним управлінням юстиції 10.09.2001 та 22.10.2001 було проведено перевірки, якими встановлено факти неналежного виконання наказів НОМЕР_1 та НОМЕР_2;
- СПД-ПП ОСОБА_1 у 2003 році оскаржувалися в судовому порядку дії та бездіяльність відділу ДВС щодо виконання зазначених наказів;
- за результатами розгляду відповідної скарги у справі № 135/18-01 ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2003:
визнано незаконними дії відділу ДВС з примусового виконання рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001 в даній справі у частині порушення строків, встановлених статтями 24, 25, 49 Закону України “Про виконавче провадження”;
визнано незаконною бездіяльність відділу ДВС з примусового виконання згаданого судового рішення;
- за результатами розгляду відповідної скарги у справі № 86/11-00 ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2003 року:
визнано незаконними дії відділу ДВС з примусового виконання рішення господарського суду Київської області від 29.06.2000 в даній справі у частині порушення строків, встановлених названим Законом;
визнано незаконною бездіяльність відділу ДВС з примусового виконання згаданого судового рішення;
- згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 11.04.2005 № 5 (т.3, а.с. 14-23, далі -експертний висновок) “приватному підприємцю ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода діями/або бездіяльністю відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001 у справі № 135/18-01 та по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області НОМЕР_3;
- судово-психологічну експертизу було призначено судом за клопотанням СПД-ПП ОСОБА_1 від 08.10.2004;
- в експертному висновку зазначено, що “особливості ситуації, що склалася у житті позивача ОСОБА_1, визначають її як таку, що спричиняє потужну психологічну травму, викликаючи психологічно руйнівні переживання. Тобто, з матеріалів справи випливає, що дії/або бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області утворили умови, які визначають особливості соціально-психологічного контексту життєвих подій позивача, приватного підприємця ОСОБА_1, під час примусового виконання рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001року у справі № 1318-01 та примусового виконання ухвали господарського суду Київської області від 29.06.2000 року у справі № 86/11-2000 року як потужний багатомірний стресогенний чинник, що впливає на стан позивача, спричиняючи страждання, та має певну негативну післядію для його психологічного стану”;
- одночасно із здійсненням виконавчого провадження у справах №№ 86/11-00 і 135/18-01 про стягнення з ТОВ “Енергетик” на користь СПД-ПП ОСОБА_1, 7020, 22 грн. (4 835, 80 грн. + 2 184, 42 грн.) Вишгородським районним судом розглядалася цивільна справа № 7/2-468/01 за позовом ОСОБА_4 до СПД-ПП ОСОБА_1 про стягнення з останнього 25 920 грн.;
- рішенням названого місцевого суду зі справи № 7/2-468/01 позов задоволено. Це рішення неодноразово оскаржувалося СПД-ПП ОСОБА_1; ухвалою Верховного Суду України від 16.04.2003 йому відмовлено у задоволенні касаційної скарги;
- під час виконання виконавчого листа, виданого 16.11.2001 згідно з рішенням місцевого суду зі справи № 7/2-468/01, постановою відділу ДВС накладено арешт на все майно боржника -СПД-ПП ОСОБА_1, в тому числі на його квартиру;
- факти звернення СПД-ПП ОСОБА_1 до медичної установи зі скаргами на головний біль та ін. тісно пов'язані не лише із здійсненням виконавчого провадження за наказами господарського суду, а й водночас з розглядом справи № 7/2-468/01 про стягнення з СПД-ПП ОСОБА_1 25 920 грн. Цей висновок підтверджено “таблицею (додана до справи, т. 3) складеною господарським судом в хронологічному порядку подій, які відбувалися у виконавчому провадженні щодо виконання наказів арбітражного суду, і поряд з цим подій, пов'язаних з розглядом цивільної справи Вишгородським районним судом, де ОСОБА_1 був відповідачем (боржником), а також звернення у цей період ОСОБА_1 до закладів охорони здоров'я”;
- згідно з експертним висновком життєві ситуації ОСОБА_1 щодо виконавчих проваджень за справами господарського суду та щодо розгляду і здійснення виконавчого провадження за цивільною справою були для СПД-ПП ОСОБА_1 паралельно проблемними і співпадали в часі; тому господарський суд не погоджується з висновком експерта про те, що вплив на психологічний стан ОСОБА_1 був лише “додатковим виснажливим чинником”;
- судом не встановлено і СПД-ПП ОСОБА_1 не доведено посилання останнього на втрату ним навичок ведення бізнесу, втрату ділових партнерів та втрату ділової репутації;
- згідно з наявними в матеріалах справи довідками Вишгородської центральної лікарні СПД-ПП ОСОБА_1 протягом 2001-2002 років звертався до цієї лікарні зі скаргами на головний біль, безсоння, дратівливість тощо, обстежувався у невропатолога, переніс психоемоційний стрес, має діагноз -астено-невротичний синдром, йому протипоказані психоемоційні переживання. Однак, за оцінкою господарського суду, самі лише факти звернення до лікаря у зв'язку з короткочасними розладами здоров'я не можуть бути доказом стійкого погіршення стану здоров'я;
- з експертним висновком слід погодитись лише частково, оскільки:
експертом не повною мірою враховано вплив цивільної справи № 2/2-468/01 на психоемоційний стан ОСОБА_1; стягнення відділом ДВС на користь СПД-ПП ОСОБА_1 за господарськими справами коштів у сумі 7 020, 22 грн. і одночасне стягнення із ОСОБА_1 коштів у сумі 25 920 грн. у цивільній справі -це пов'язані між собою обставини, що підтверджуються й поясненнями ОСОБА_1, зазначеними в експертному висновку (т. 3, а.с. 20, зворот);
в експертному висновку зазначено, що розмір (грошовий еквівалент) компенсації моральної шкоди, заподіяної СПД-ПП ОСОБА_1 діями та/або бездіяльністю відділу ДВС, може складати 144 мінімальних заробітних плати, розмір яких приймається рівним розмірові мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення рішення судом. Однак експертом не вказано у висновку і не обґрунтовано в судовому засіданні розрахунок відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 144 мінімальних заробітних плати.
Суд апеляційної інстанції погодився з експертним висновком про те, що згадана цивільна справа була саме “додатковим виснажливим чинником впливу на психоемоційний стан ОСОБА_1, тому що через незаконні дії/бездіяльність відділу ДВС утворилися умови, за яких “ОСОБА_1 не міг сплатити борг по рішенню Вишгородського районного суду від 27.03.2001 у справі № 2-468”.
Апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що факти звернення ОСОБА_1 до лікаря пов'язані не лише із здійсненням виконавчих проваджень за наказами господарського суду, а водночас і з розглядом цивільної справи загальним судом та “не вбачає підстав для здійснення … такого висновку”.
Крім того, апеляційним господарським судом з'ясовано, що відповідно до запису державного реєстратора на свідоцтві про державну реєстрацію 09.12.2005 проведено запис про припинення юридичної особи -відділу ДВС, і останній виключено з ЄДРПОУ 16.01.2006. Тому названим судом й закрито апеляційне провадження, порушене за апеляційною скаргою відділу ДВС на рішення місцевого господарського суду від 29.08-22.09.2005 з цієї справи.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неналежним виконанням судових рішень органом Державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України):
особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Одним з відповідачів у даній справі визначено відділ ДВС.
Як встановлено апеляційним господарським судом, названий відділ припинено як юридичну особу 16.01.2006 (тобто після розгляду справи судом першої інстанції і до розгляду її апеляційною інстанцією). Згідно ж з частиною другою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції відділ ДВС не існував як юридична особа й відтак з урахуванням приписів статей 1 і 21 ГПК України після 16.01.2006 не міг бути стороною у справі зі спору про відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції не взяв наведеного до уваги та в зв'язку з цим не встановив обставин, пов'язаних з припиненням відділу ДВС, з огляду на приписи частини першої статті 104 ЦК України, за якими юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Тобто суд апеляційної інстанції у розгляді справи повинен був з'ясувати, чи мало місце процесуальне правонаступництво іншої організації щодо припиненого відділу ДВС, і якщо мало, то здійснити заміну цієї сторони її правонаступником у порядку статті 25 ГПК України. Однак господарський суд апеляційної інстанції відповідних обставин не з'ясував, а натомість задовольнив позов за рахунок неіснуючої особи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 104 ЦК України, статей 1 і 21 ГПК України. Водночас він припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справив в їх сукупності.
Названий господарський суд безпідставно розглянув апеляційну скаргу за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
За змістом частини першої статті 1 та згаданої статті 23 ЦК України відносини, пов'язані з відшкодуванням особі моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, є цивільно-правовими.
У контексті положень статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого суб'єкта, а цей суб'єкт відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи суб'єкта владних повноважень.
У тому ж випадку коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, його посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватися за правилами цього Кодексу.
Відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України, зокрема, в інформаційному методичному листі НОМЕР_5, постанові НОМЕР_6.
Дана справа не відповідає наведеному нормативному визначенню адміністративної справи у розумінні статті 3 КАС України. Майнові відносини в цій справі не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої сторони, на що апеляційний господарський суд не звернув уваги.
Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням цього ж законодавчого припису Вищим господарським судом України не може бути задоволено клопотання Управління ДК про зупинення провадження в даній справі “до завершення процесу реорганізації” Управління ДК та відділення Держказначейства у Київській області, оскільки розгляд пов'язаних з цим питань вимагає витребування та перевірки додаткових доказів. Відповідні питання можуть бути вирішені попередніми судовими інстанціями.
У новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити зазначені в цій постанові обставини, та за наявності підстав -виконати згадані в ній процесуальні дії, надати доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 1117 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 23.05.2006 зі справи № 174/4-03/17 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов