Справа № 2-515/                                                       2011 р.                                                                                 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2011 року                              Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого –судді - Ванівського О.М.

             при секретарі –Яриш О.В.

з участю  представника позивача –П’ятковської І.П.

         представника відповідача ТзОВ «Експрес Медіа Груп»–Малярчука О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»звернулось в суд із позовом до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на третій сторінці з продовженням на п’ятій сторінці газети ”Експрес” (з програмою ТБ) за 8 –15 квітня 2010р., що вийшла з друку 08.04.2010р. № 37 (5122), опубліковано статтю ОСОБА_5 під назвою „ІНФОРМАЦІЯ_1” з лідом наступного змісту: «Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень». Вказана інформація, викладена в ліді до статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»з врахування контексту останньої є негативною, недостовірною, а також такою, що принижує його ділову репутацію.

Під час судового розгляду представник позивача підтримала позов повністю з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач - ОСОБА_5 та представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»в судовому засіданні проти позову заперечили повністю з підстав наведених у запереченні на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення відповідача-1 та заперечення представника відповідача-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.    

На третій сторінці з продовженням на п’ятій сторінці газети ”Експрес” (з програмою ТБ) за 8 –15 квітня 2010р., що вийшла з друку 08.04.2010р. № 37 (5122), опубліковано статтю ОСОБА_5 під назвою „ІНФОРМАЦІЯ_1”.

Газета «Експрес»є друкованим засобом масової інформації, що не заперечується сторонами, а також узгоджується з положенням ч. 1 ст. 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Так,  друкованими засобами масової інформації (пресу) в Україні є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

У даній справі спір виник у зв’язку з поширенням в газеті «Експрес»інформації про позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», достовірність якої є предметом даного спору.  

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та  інші  особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.  

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів особи, є, зокрема, припинення дії, що порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило таке порушення.      

Згідно положень ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у  такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу  масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує  її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Позивачем заявлено позов до ОСОБА_5 (відповідач-1)  та Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»(відповідач-2).

Матеріалами справи підтверджується, що автором спірної статті є ОСОБА_5 (відповідач-1), вказане не спростовано останнім. Наведене також узгоджується з презумпцією авторства, встановленою положенням ст. 435 Цивільного кодексу України, згідно якої за відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

З приводу правового статусу відповідача-2 –Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп», суд встановив таке. Із поданої в матеріали справи копії статуту редакції газети «Експрес», затвердженого директором ТзОВ «Експрес Медіа Груп»Вей А.Б. від 05.01.2010 року, а також із пояснень представника відповідача-2, судом встановлено, що редакція газети «Експрес»не має статусу юридичної особи, не є структурним підрозділом юридичної особи. Засновником та видавцем друкованого засобу масової інформації – газети «Ексрес»є ТзОВ «Експрес Медіа Груп». Тому саме ТзОВ «Експрес медіа груп», як засновник друкованого засобу масової інформації, несе відповідальність за поширену у заснованому ним друкованому засобі масової інформації.  Разом з тим, господарським судом Львівської області в ухвалі від 25.11.2010р., що набрала законної сили, у справі №5/80 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»про спростування недостовірної інформації, поширеної в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»в газеті «Експрес»за 8 –15 квітня 2010р., що вийшла з друку 08.04.2010р. № 37 (5122), та стягнення моральної шкоди, встановлено, що разом з Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп» відповідачами у даному судовому спорі мають бути й автори статей, зміст яких оспорюється позивачем.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги заперечення представника ТзОВ «Експрес Медіа Груп»щодо того, що останнє є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки такі спростовуються матеріалами та обставинами справи, а також положеннями чинного законодавства України.

Згідно ст. 14 Закону України „Про інформацію”, поширення інформації  -  це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Тобто, під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації.

Частиною 3 ст. 277 ЦК  України  встановлено, що негативна інформація,  поширена  про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Судом встановлено, що інформація, що поширена відповідачами в газеті «Експрес»за 8 –15 квітня 2010р., що вийшла з друку 08.04.2010р. № 37 (5122) у статті ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_1», і стосується позивача та є предметом даного спору, є негативною, тому в силу положення ст. 277 Цивільного кодексу України, є недостовірною. Обов’язок доведення достовірності поширеної інформації покладено на осіб, які її поширили, тобто відповідачів. Проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Матеріалами справи підтверджується, а позивачем доведено, що саме відповідачами у друкованому засобі масової інформації -  № 37 (5122) газети «Експрес»за 8 –15 квітня 2010р., що вийшла з друку 08.04.2010р.  опубліковано статтю ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Суд визнає негативною, недостовірною наступну інформацію про позивача, що поширена у спірній статті:

«Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень».

При цьому суд виходить з такого. В описаний у спірній статті період, а саме з 31.12.2009р. по 15.01.2010р., відбулось оголошення позивача переможцем відкритих торгів, зокрема, по трьох лотах по закупівлі вузлів та деталей для потреб «Укрзалізниці»по оголошенню №32450, акцептованого 31.12.2009р. та по закупівлі анкера закладного АЗ-2 по оголошенню №33574, акцептованого 15.01.2010р.

Механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти на момент проведення спірних відкритих торгів, а також на момент поширення оспорюваної інформації врегульовувався Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008р. №921. Так, згідно п. 2 даного Положення, акцепт тендерної  пропозиції - прийняття замовником тендерної пропозиції, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки, та надання згоди на її оплату. Тендерна пропозиція вважається акцептованою, якщо замовник подав учаснику в установлений у тендерних документах строк письмове підтвердження акцепту тендерної пропозиції; переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого за результатами оцінки визнана найбільш економічно вигідною та акцептована; договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг,  виконання  робіт  або  набуття права власності  на товари, в тому числі на умовах лізингу, за державні кошти.

З наведеного, суд робить висновок, що за період з 31.12.2009р. по 15.01.2010р. позивача було оголошено переможцем двох відкритих торгів по двох закупівлях за державні кошти по оголошеннях №32450,  №33574. Матеріалами справи також підтверджується, що відповідні договори за результатами описаних у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»відкритих торгів було укладено згодом, поза спірним періодом, а саме:  по першому  оголошенню №32450 - 18.01.2010р., по другому оголошенню №33574 –23.01.2010р.

Відповідачі наполягають на тому, що в спірному твердженні під поняттям «операції»мається на увазі не сам факт безпосереднього укладення вказаних договорів, а їх потенційну можливість. При цьому зсилається на тлумачення слова «операція»з тлумачного словника, під яким, зокрема, слід розуміти фінансову, торговельну та іншу угоду.

Згідно п. 84 вищевказаного Положення, договір про  закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Фактично, договори про закупівлю оформляються згідно положень Цивільного та Господарського кодексів України, у формі договорів поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України, що узгоджується з положенням ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується  передати у встановлений строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі  договору поставки товару для державних потреб. Договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, які за своєю правовою природою є консенсуальними договорами, тобто вважаються укладеними з момент погодження сторонами усіх істотних умов договору.

Позивач зазначає, що за даними роздруківки з електронного економічного словника (http://dic.academic.ru/dic.nsf/econ_dict/12342), реалізація (лат. - realis — матеріальний) –це: 1) продаж виготовлених товарів і послуг чи їх перепродаж, 2) виконання задуму, отримання результатів. Згідно роздруківки з тлумачного словника інтернет - порталу української мови та літератури СЛОВНИК.net (http://slovnyk.net), реалізовувати означає - 1) здійснювати, робити реальним, втілювати що-небудь у життя; 2) переводити на гроші, продавати. Згідно Великого комплексного словника української мови (за редакцією ОСОБА_6, Х.: Торсінг плюс, 2009. –768с. –с. 460), реалізація (від французького –realization, лат. - realis —матеріальний, речовинний), це: 1) здійснення проекту, ідеї; 2) переведення цінних паперів у гроші; 3) продаж товару. Сумнівний (http://slovnyk.net) розуміється як –1) такий, який викликає сумнів щодо своєї істинності, вірогідності; 2) не зовсім ясний, зрозумілий; 3) який може бути витлумачений по-різному, двозначно; 4) якому не можна вірити, довіряти, на якого не можна покладатися; непевний, ненадійний; підозрілий; негожий.

За наведеного, не беруться до уваги доводи відповідачів, вказані вище, з огляду на те, що договір (угода, правочин) вважається укладеною, якщо між сторонам досягнуто згоди по усіх істотних умовах договору, лише після чого є можливою її реалізація. Тому, неможливою є, у відповідності до положень чинного законодавства України, реалізація операції, як фінансової угоди, без укладення такої у встановленому законом порядку. Сам факт акцепту тендерної пропозиції позивача не свідчить про укладення відповідної угоди, тобто поняття «операція», як вірно зазначає позивач, не є тотожним поняттю угоди (договору, правочину).

Отже, за наведеного суд встановив, що в розумінні  цивільно-правових та господарсько-правових відносин реалізація угоди (договору) на закупівлю вузлів та деталей для потреб залізниці сторонами розпочалась безпосередньо після її укладення, а не як зазначено у спірній статті за 16 днів (з 31.12.2009р. по 15.01.2010р.), в протилежному випадку рух коштів на виконання таких угод є таким, що  відбувається без належних на це правових підстав.       

Більше того, у випадку незгоди учасника торгів з результатами торгів, останній вправі до моменту укладення договору про закупівлю з переможцем оскаржити такі результати до замовника або уповноваженого органу, у відповідності до п.п. 85. - 91. Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008р. В матеріалах справи відсутні докази оскарження таких відкритих торгів, тому їх результати вважаються судом як правомірні та законні. Наведеними обставинами підтверджується дотримання вимог чинного законодавства при проведенні відкритих торгів, результати яких були оголошенні 31.12.2009р. та 15.01.2010р.

Вказане також узгоджується з п. 8 вищевказаного положення, яким передбачено, що закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється за такими принципами: максимальна економія та ефективність; добросовісна конкуренція серед учасників; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівлі; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. Замовники та уповноважений орган забезпечують вільний доступ усіх  учасників до інформації  про закупівлю відповідно до цього Положення. Замовник не може встановлювати дискримінаційні вимоги до учасників.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у ст. 204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках. По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Суд відзначає, що договори, які укладенні з позивачем за результатами відкритих торгів, описаних у спірній статті, є чинними, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження їх недійсності, сторонами по справі недійсність таких договорів не підтверджена, а тому останні є такими, що породжують відповідні правові наслідки та підлягають до виконання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Наведене вище також не суперечить наступному. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №506 затверджено Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту окремих господарських операцій. Зокрема, згідно п. 3 даного Порядку, основним завданням операційного аудиту є сприяння забезпеченню суб'єктами господарювання законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів та/або майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку, складення достовірної фінансової звітності. У разі коли в ході операційного аудиту встановлено, що прийняття управлінських рішень, здійснення господарських операцій може призвести до неефективного чи незаконного використання державних чи комунальних коштів та/або майна, фінансових порушень або порушення законодавства, державний аудитор письмово інформує про це керівника суб'єкта господарювання, керівника відповідного органу служби та орган управління  з поданням відповідних пропозицій. За результати перевірки ризикових операцій оформляються у формі довідки у двох примірниках, один з яких передається керівникові суб'єкта господарювання. Результати операційного аудиту відображаються в аудиторському звіті, який складається у трьох примірниках. Згідно Переліку суб’єктів господарювання, щодо яких проводиться державний фінансовий аудит окремих господарський операцій, що є додатком до постави КМ України від 20.05.2009р. №506, Державне підприємство з матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", як сторона договорів про закупівлю, у даному переліку значиться під номером 36, що свідчить про те, що господарські операції, про які поширено недостовірну інформацію, підлягають чіткому фінансовому аудиту з боку контролюючих органів держави –Голов КРУ в м. Києві.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази результатів проведеного державного фінансового аудиту, які би підтверджували факт порушення вимог чинного законодавства або неефективне використання бюджетних коштів ДП «Укрзалізничпостач», по договорах, укладених з позивачем 18.01.2010р. та 23.01.2010р.   

Встановлюючи недостовірність вказаної вище інформації, суд виходив з того, що відповідачами на виконання вимог ст. 60 ЦПК України не подано в матеріали справи жодного належного та допустимого доказу в підтвердження достовірності поширеної ними інформації про позивача. Долучені в матеріали справи відповідачем-1 документи у якості додатків до заперечень проти позову, суд визнає як не належні та не допустимі докази в розумінні вимог ст.ст. 58 - 59 ЦПК України, оскільки вони не містять інформації щодо предмету доказування у даному спорі та є такими, що отримані з порушенням порядку, встановленого законом, без вказівки на джерело їх отримання та чіткої ідентифікації.        

Суд погоджується з доводами позивача, що інформація, викладена у статті ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_1»про останнього, а саме: «Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень», носить негативний характер, є недостовірною, чим принижує його ділову репутацію

Крім цього, суд погоджується з доводами позивача на предмет того, що вказане вище недостовірне твердження за своїм призначенням є лідом до статті «ІНФОРМАЦІЯ_1». Під лідом розуміється стиснута в кілька речень наступна стаття. В матеріалах справи достатньо доказів в підтвердження того, що відомості, поширені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» щодо відкритих торгів, переможцем яких оголошено позивача, є неправдивими, неточними та неповними. Тому визнаються такими, що дискредитують спосіб ведення та результати господарської (підприємницької) діяльності позивача, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єкту господарювання, а тому ця  шкода підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167  ЦК України.

Відповідно до положень ст. 34 ГК України, перешкодами у процесі конкуренції вважаються, зокрема, дискредитація суб'єкта господарювання. Дискредитацією суб'єкта господарювання, що полягає у поширенні у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку, що   твердження «Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень» є недостовірним, а тому підлягає спростуванню.   

Суд також визнає недостовірною наступну інформацію:

«До речі, цікаво чи знала про всі ці оборудки ОСОБА_8 у той час, коли сиділа у кріслі прем’єра?».

При цьому суд виходить з такого. Під поняттям «оборудки»слід розуміти сумнівну угоду, аферу, махінацію (витяг з Великого тлумачного словника української мови. За ред. ОСОБА_7-К; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.-1728 с.). Суд бере до уваги доводи позивача, що відповідачі, використовуючи поняття «оборудки»у оспорюваному твердженні, що, по суті, є підведенням підсумку всієї статті, намагаються маніпулювати свідомістю читачів, створити у них негативне враження від проведених тендерних процедур, переконати читачів у однозначному незаконному результаті таких закупівель, викликати сумніви у правомірності ведення господарської діяльності позивача, тим самим сформувати у суспільстві негативний образ позивача та суспільну думку про нього. Суд відзначає, що наведеним твердженням відповідачі підводять підсумок усієї інформації, що викладена у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», в тому числі поняттям «усі ці оборудки» охоплюють господарську діяльність позивача, зокрема, результати відкритих торгів, як «сумнівні операції на сотні мільйонів гривень», твердження про яке визнано судом недостовірним. Використанням у оспорюваному твердженні терміну «оборудки», з точки зору норм цивільного законодавства України, відповідачі підміняють поняття правочину. За наведеного суд приходить до висновку про те, що вказане твердження є негативним. Доказів в підтвердження наявності правових підстав використання у вказаному твердженні поняття «оборудки», як афери, махінації в ракурсі оголошення позивача переможцем відкритих торгів 31.12.2009р. та 15.01.2010р. і укладення відповідних договорів, відповідачі не надавали, отже не підтвердили достовірності вказаного твердження.

Як встановлено судом вище, наведене твердження, у відповідності до ст. 34 господарського суду України, дискредитує позивача як суб’єкта господарської діяльності, що полягає у поширенні у будь-якій формі неправдивих, неточних та неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

За таких обставин, твердження «До речі, цікаво чи знала про всі ці оборудки ОСОБА_8 у той час, коли сиділа у кріслі прем’єра?» судом визнається негативним та недостовірним, а тому підлягає спростуванню.

При цьому суд не вважає наведені вище твердження оціночними судженням, оскільки такі  можна перевірити на предмет їх відповідності дійсним обставинам справи та спростувати. Суд відхиляє твердження відповідачів, що ними у спірній статті наводяться факти в підтвердження достовірності оспорюваної інформації, з огляду на те, що такі спростовуються матеріалами та обставинами справи. За наведеного, суд встановив у діях відповідачів юридичний склад правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у  будь-який спосіб; поширена  інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо заявлених позивачами позовних вимог про спростування недостовірної інформації, суд вважає їх підставними з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, у такий же спосіб, у який вона була поширена.   

Згідно ст. 37 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, громадяни, юридичні особи і державні органи, а  також  їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція  не  має доказів  того,  що  опубліковані  нею відомості  відповідають  дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під  заголовком "Спростування"  на  тому  ж  місці  шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. Визначаючи спосіб спростування відомостей, відповідно до вимог статті 37 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та положень іншого відповідного законодавства правомірним буде зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування в спеціальній рубриці або на тій самій  шпальті й  тим самим  шрифтом, що й спростовуване повідомлення: у газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях - у запланованому найближчому випуску.

Таким чином, для належного судового захисту порушених прав позивача, для припинення порушених прав позивача діями відповідачів та відновлення порушених прав позивача, з врахуванням обставин справи та положень чинного законодавства України, зазначеного вище, правомірним є зобов’язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію згідно текстів, наданих позивачем в матеріали справи.     

З приводу заявленої до стягнення моральної шкоди з відповідачів за приниження ними ділової репутації позивача, через поширення про останнього недостовірної інформації, суд встановив таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа  має  право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її  прав, яка, зокрема, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини, крім  випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом виходячи з характеру правопорушення, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних  чи  фізичних страждань  або  втрат  немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд бере до уваги те, що недостовірна інформація поширення у газеті «Експрес», яка вийшла тиражем 558 200 за ціною 1,98 грн. за примірник, стала доступна  необмеженому колу читачів. Разом з тим, суд враховує також, мету, поставлену перед відповідачами, задля досягненняя якої і було поширено недостовірну інформацію про позивача; рівень ділових відносин позивача; високий авторитет та позитивний імідж товариства у регіоні, як підприємства, що лідирує на ринку деталей та вузлів у залізничній промисловості України; усі негативні наслідки та невідворотні процеси, яких підприємство зазнало та ще може зазнати у зв’язку з приниженням його ділової репутації, а також зусиллями, яких останньому слід докласти для відновлення своєї ділової репутації,

У зв’язку з цим, суд погоджується з розміром моральної шкоди, у який позивач оцінив свої моральні втрати, тому вважає обґрунтованим та підставним стягнути з відповідача-1 1000,00 грн. моральної шкоди та з відповідача-2 - 9000,00 грн. моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 23, 204, 277, 1167 ЦК України, ст. ст. 14, 20, 47, 49 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 1, 7 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу в Україні)», ст. ст. 3, 27, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди –задовольнити частково.

Зобов’язати ОСОБА_5 спростувати інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», поширену в газеті «Експрес»за 8-15 квітня 2010р. №37 (5122) у статті ОСОБА_5 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1»шляхом розміщення спростування під заголовком «Спростування»тим же шрифтом і на тому ж місці тої ж шпальти, що й спростовуване повідомлення наступного змісту:

«СПРОСТУВАННЯ:

ОСОБА_5 спростовує недостовірну інформацію, поширену в газеті «Експрес»за 8-15 квітня 2010р. №37 (5122) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», про ТзОВ «Корпорація Колійні ремонтні технології», а саме: «Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень»; «До речі, цікаво чи знала про всі ці оборудки ОСОБА_8 у той час, коли сиділа у кріслі прем'єра?».

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»спростувати інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології», поширену в газеті «Експрес»за 8-15 квітня 2010р. № 37 (5122) у статті ОСОБА_5 під назвою „ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом розміщення спростування під заголовком «Спростування»тим же шрифтом і на тому ж місці тої ж шпальти, що й спростовуване повідомлення наступного змісту:

«СПРОСТУВАННЯ:

ТзОВ «Експрес Медіа Груп»спростовує недостовірну інформацію, поширену в газеті «Експрес»за 8 - 15 квітня 2010р. № 37 (5122) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», про ТзОВ «Корпорація Колійні ремонтні технології», а саме: «Лише через одне підприємство, що належить високопоставленим партфункціонерам БЮТу, за 16 днів реалізовано сумнівних операцій на сотні мільйонів гривень»; «До речі, цікаво чи знала про всі ці оборудки ОСОБА_8 у той час, коли сиділа у кріслі прем'єра?».

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології» (код ЄДРПОУ 33133794, п/р 26002109599 в ЛФ АБ "Експрес-Банк", МФО 325956) 1000 (одну тисячу) гривень в якості  моральної шкоди за приниження ділової репутації останнього.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»  (код  ЄДРПОУ 30823084) на користь  Товариства  з  обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»(код ЄДРПОУ 33133794, п/р 26002109599 в ЛФ АБ "Експрес-Банк", МФО 325956) 9000 (дев’ять тисяч) гривень в якості  моральної шкоди за приниження ділової репутації останнього.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Медіа Груп»в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колійні ремонтні технології»- 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 500 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або в порядку ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя                                                                    О.М.Ванівський