УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Животова Г.О.,
суддів: Матієк Т.В., Пузиревського Є.Б.,
за участю прокурора Шевченко О.О.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постановлені щодо них судові рішення,
в с т а н о в и л а:
вироком Новоушицького районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року засуджено:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 26 березня 2010 року Новоушицьким районним судом Хмельницької області за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст.ст.75,104 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України до штрафу в розмірі 1000 гривень на користь держави. За ч.1 ст.304 КК України ОСОБА_1 виправдано.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого 26 березня 2010 року Новоушицьким районним судом Хмельницької області за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст.ст.75,104 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
засуджено за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України до штрафу в розмірі 850 гривень на користь держави.
Постановлено вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 березня 2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконувати самостійно.
За вироком суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими за те, що 7 липня 2010 року близько 17 години ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою таємного викрадення чужого майна, зайшли на подвір’я домогосподарства ОСОБА_3, яке розташовано в АДРЕСА_1, де впевнившись у відсутності сторонніх осіб, ОСОБА_2 через отвір у стіні проник всередину сараю, і разом з ОСОБА_1 розібрали частину дерев’яної стіни, через яку вдвох проникли в сарай, звідки винесли на вулицю майно ОСОБА_3 на загальну суму 273,3 гривень, однак з причин, що не залежали від їх волі свого умислу на таємне викрадення чужого майна до кінця не довели, так як були помічені власником домогосподарства ОСОБА_3
Вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2010 року вирок Новоушицького районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано, постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 призначено покарання за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України три роки позбавлення волі кожному. На підставі ч.1 ст.71 КК України до призначеного кожному засудженому покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 березня 2010 року і остаточно визначено покарання три роки один місяць позбавлення волі кожному засудженому.
У касаційних скаргах:
- засуджений ОСОБА_1 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення, а справу направити на нове розслідування з підстав істотного порушення вимог КПК України, неправильного застосування кримінального закону. Вказує на те, що слідчий призначив по справі повторну товарознавчу експертизу, проведення якої в порушення ст.75 КПК України доручив не іншому експерту, а тому ж самому, що є істотним порушенням вимог КПК України та тягне визнання висновку експертизи недопустимим доказом. У матеріалах справи є нескасована постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи по факту крадіжки двох балонів, разом з тим, це майно було включено до переліку майна, у замаху на викрадення якого він був засуджений. Вартість викраденого майна, на думку засудженого, не перевищує розміру шкоди, з якого наступає кримінальна відповідальність. Вказує на те, що домогосподарство ОСОБА_3 є занедбаним та покинутим, немає огорожі, на господарчих будівлях – дверей і вікон, мав місце вільний доступ до майна, а тому в діях засудженого відсутня кваліфікуюча ознака крадіжки – проникнення. На вказані порушення не звернули уваги суд першої та апеляційної інстанції.
- засуджений ОСОБА_2 вважає, що постановлені щодо нього судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в справі - закриттю на підставі п.2 ст.6 КПК України з мотивів, аналогічно викладених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 Вказує про те, що в його діях відсутні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, оскільки вартість майна, яким вони намагалися заволодіти, не перевищувала розміру шкоди, з якого наступає кримінальна відповідальність.
Заслухавши доповідача, прокурора, яка просила залишити касаційні скарги засуджених без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в вчинені незакінченого замаху на таємне викрадення майна потерпілого на загальну суму 273,3 гривень з проникненням у сховище, за попередньою змовою групою осіб, повторно відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних у встановленому порядку і досліджених судом доказів, та є правильними.
Зокрема, як убачається з показань ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на досудовому і судовому слідстві, вони 07 липня 2010 року, проходячи через присадибну ділянку ОСОБА_3, діючи за спільною домовленістю, вирішили викрасти металобрухт, який зберігався в дерев’яному сараї останнього. Для чого ОСОБА_2 проник до сараю, вони разом виламали дві дошки зі стіни сараю та намагалися викрасти металобрухт, проте були помічені господарем, а тому втекли з місця події. Ці показання винних узгоджуються з показаннями потерпілого на досудовому слідстві, які були оголошені і досліджені судом, про обставини викриття ним ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Згідно з даними протоколу огляду місця події від 7 липня 2010 року сарай, який належав потерпілому, мав ушкодження – у стіні було відірвано дві дерев’яні дошки. Наведені докази спростовують доводи, викладені в скаргах засуджених, про вільний доступ до майна, яке вони намагалися викрасти, та відсутність в їх діях кваліфікуючої ознаки – проникнення в сховище. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проникли в місце знаходження майна настільки, наскільки, це було їм необхідно для вилучення майна, що утворює об’єктивну сторону проникнення в сховище.
Є безпідставними доводи касаторів про порушення слідчим вимог ст.75 КПК України. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, до порушення кримінальної справи органом досудового слідства було отримано висновок спеціаліста №090703 від 8 липня 2010 року щодо вірогідної вартості майна потерпілого, як підставу для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Кримінальна справа була порушена 13 липня 2010 року. У подальшому слідчий призначив товарознавчу експертизу, проведення якої доручив тому ж експерту. По справі повторна товарознавча експертиза не призначалася. У суду не було підстав сумніватися в об’єктивності та обґрунтованості висновку товарознавчої експертизи №260803 від 26 серпня 2010 року, учасники процесу також її не оспорювали. Відповідно до висновку вартість майна, замах на вчинення якого вчинили ОСОБА_1 і ОСОБА_2, становить 273,3 гривень. Кримінальна відповідальність за вчинення крадіжки чужого майна станом на 7 липня 2010 року настає в разі викрадення майна потерпілого на суму, що перевищує 86,9 гривень. За таких обставин доводи засуджених про те, вартість майна, яким вони намагалися заволодіти, не перевищувала розміру шкоди, з якого наступає кримінальна відповідальність, є безпідставними.
Є необґрунтованими доводи засуджених про необхідність виключення з переліку майна, у замаху на викрадення якого вони засуджені, двох газових балонів загальною вартістю 34,10 гривень з посиланням на постанову слідчого від 26 серпня 2010 року, якою кримінальна справа в частині пред’явленого обвинувачення по факту крадіжки двох балонів загальною вартістю 34,10 гривень була закрита за відсутністю складу злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України. Оскільки вказана постанова слідчого стосувалася іншого епізоду протиправної діяльності, який ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили після скоєння замаху на вчинення крадіжки чужого майна, при цьому суд вірно виходив з направленості умислу винних осіб на скоєння ними замаху на таємне викрадення майна загальною вартістю 273,3 гривень, серед переліку якого були три газові балони. З них два газові балони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 таємно викрали в подальшому, майже через годину, та які потім продали, що утворило самостійний епізод їх протиправної діяльності.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано засудив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.
Разом з тим, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон щодо обох засуджених при призначенні їм покарання за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України в виді штрафу, не дотримався вимог ст.71 КК України, п.26 постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» про визначення остаточного покарання засудженим, які новий злочин вчинили в період іспитового строку, тільки в виді позбавлення волі. Ці порушення вимог кримінального закону були виправлені апеляційним судом шляхом скасування вироку суду першої інстанції в цій частині з постановленням свого вироку, яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було призначено покарання кожному за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185, 71 КК України в виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції кримінального закону. Таке покарання за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, як обґрунтовано дійшов висновку суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, касаційні скарги засуджених задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 – без зміни.
Судді:
Животов Г.О. Пузеревський Є.Б. Матієк Т.В.