АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-ц-1016/11 06.04.2011 06.04.2011
Справа № 22 Ц- 1016/2011 р. Головуюча першої інстанції: Павлова Ж.П.
Категорія- 53 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І. У Х В А Л А
іменем України 06 квітня 2011 р. м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Ямкової О.О.
Шолох З.Л.
із секретарем
судового засідання: Голубкіною О.М.
з участю:
позивачки - ОСОБА_4
представника
відповідача - Діордієвої С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2011 р., у справі за
позовом
ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Автотранспорт обслуговування» Миколаївської обласної ради ( далі- КП «Автотранспортобслуговування», або Підприємство ) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, про стягнення заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги при досягненні пенсійного віку, моральної шкоди та виплати 200 грн. до дня Восьмого березня.
встановила:
17.12.2010 р. ОСОБА_4 звернулася з позовом до КП «Автотранспортобслуговування» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, про стягнення заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги при досягненні пенсійного віку, моральної шкоди та виплати 200 грн. до дня Восьмого березня.
Позивачка зазначала, що рішенням Заводського районного суду від 25.06.2010 р., зміненим частково рішенням колегії суддів апеляційного суду Миколаївської області від 06.10.2010 р. її поновлено на посаді інженера по експлуатації КП «Автотранспортобслуговування».
Зазначене рішення виконано в примусовому порядку органом ДВС лише після ухвалення рішення апеляційним судом.
Період затримки з вини Підприємства складає 72 робочих дня.
Посилаючись на ці обставини позивачка просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення у розмірі 7245 грн 36 коп., виходячи з її посадового окладу 2214 грн.
Крім того, їй неправильно, в порушення умов Галузевої угоди, встановлено розмір посадового окладу, внаслідок чого не доплачена заробітна плата з дня поновлення до часу звернення до суду у розмірі 1112 грн., не виплачена матеріальна допомога у розмірі 2214 грн. при досягненні пенсійного віку та 200 грн., які передбачено умовами колективного договору до дня Восьмого березня.
Їй також завдана моральна шкода, пов’язана з порушенням трудових прав у розмірі 500 грн.
Позивачка також просила скасувати п. 1.1 наказу № 117 від 03.12.2010 р. про скорочення штату працівників, вважаючи незаконним подальше скорочення посади, на яку її поновлено.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2011 р. позовні вимоги задоволено частково.
На користь позивачки з Підприємства стягнуто 3998 грн 72 коп. в рахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду; 1536 грн. матеріальної допомоги при досягненні пенсійного віку; 200 грн. до міжнародного жіночого дня Восьмого Березня.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі вважаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та наданим доказам.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 236 КЗпП України, власник підприємства, або уповноважений ним орган, який затримав виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі має сплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки.
Розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення визначається відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. ( далі- Порядок)
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Заводського районного суду від 26.06.2010 р. позивачку поновлено на посаді та визначено розмір її середнього заробітку на час звільнення з урахуванням положень Порядку у розмірі 1239 грн.
З врахуванням тривалості затримки розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення складає 3998 грн 72. коп..
09.09.2010 р. позивачка досягла пенсійного віку, але власником підприємства, в порушення вимог колективного договору на 2010- 2011 р..р. їй не виплачена матеріальна допомога у розмірі місячного окладу, який на той час складав 1536 грн та 200 грн. до міжнародного жіночого дня Восьме березня.
Суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та прийшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивачки зазначених сум.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення недоплаченої заробітної плати, суд правильно виходив з положень ст. ст. 1, 11, 14 Закону України «Про оплату праці».
Зокрема, статтею 1 Закону передбачено, що розмір заробітної плати працівника залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Мінімальні розміри ставок ( окладів ) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці визначаються генеральною угодою, а в разі договірного регулювання оплати праці галузевою, або регіональною угодою чи колективним договором, відповідно до положень ст. 14 Закону та Закону України "Про колективні договори і угоди".
Виходячи з цих положень закону та показників галузевої угоди роботодавець визначив розмір посадового окладу позивачки у розмірі 1668 грн., тобто в межах коефіцієнтів співвідношень мінімальної заробітної плати, встановлених галузевою угодою та з врахуванням критеріїв, передбачених ст. 1 Закону.
Погоджуючись з правомірністю такого розміру, суд правильно виходив з того, що роботодавець діяв в межах власних повноважень, визначених трудовим законодавством та галузевою угодою.
Обґрунтовано постановлено і про відмову у скасуванні наказу про скорочення штату працівників, оскільки при судовому розгляді не встановлено доказів його незаконності.
Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України, моральна шкода завдана працівнику, підлягає відшкодуванню в разі порушення його законних прав.
З пояснень позивачки вбачається, що заподіяння моральної шкоди вона пов’язує з неповним підвищенням їх посадового окладу.
Встановивши факт дотримання трудового законодавства та галузевої угоди при підвищенні посадового окладу позивачки, суд обґрунтовано відмовив у відшкодуванні їй моральної шкоди.
Доводи апелянтки щодо непропорціонального підвищення посадових окладів спеціалістів Підприємства не заслуговують на увагу, оскільки трудове законодавство встановлює диференційований порядок встановлення розміру посадових окладів різних спеціалістів на різних посадах в залежності від критеріїв, передбачених ст. 1 Закону України «Про оплату праці».
Безпідставними є посилання і на незаконність скорочення штату, оскільки позивачка не навела переконливих доказів того, що скорочення є штучним та яким чином це порушує її трудові права, адже вона не ставила питання про поновлення її на посаді у зв’язку зі скороченням штату.
Посилання апеляційної скарги на необґрунтовану відмову у відшкодуванні моральної шкоди також не заслуговують на увагу, оскільки в позовній заяві позивачка не зазначала яким чином їй завдано моральної шкоди, а при судовому розгляді моральну шкоду пов’язувала лише з незаконним встановленням нового розміру посадового окладу і не посилалася на інші порушення її трудових прав.
Встановлене не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315-315 ЦПК України, колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.02.2011 р. – залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко Судді: О.О. Ямкова
З.Л. Шолох